— Наш інститут старіший за Національну академію — за рік йому виповниться 90 років. 1909 року на Трухановому острові було створено Дніпровську біологічну станцію, яку 1940 року було перетворено на Інститут гідробіології Академії наук України. Зараз це провідний гідроекологічний центр нашої країни, де досліджують екологічний стан водоймищ та розробляють методи зменшення їх забрудненості. Тут займаються також відновленням нормального середовища в річках та озерах, збереженням там біологічного розмаїття життя. Ще ми вивчаємо рибну фауну та методи акліматизації й відтворення промислових видів риб. Такі всім відомі риби, як амур та товстолобик — це результати наукових зусиль нашого інституту минулих років.

Одне з останніх досягнень інституту — розробка (спільно з іншими організаціями) методики спостережень, аналізу та оцінки якості води в озерах та річках. Нова методика враховує всі вимоги ЄС та ООН щодо водної політики й схвалена урядом для загальнодержавного вжитку. За постчорнобильських умов це дуже важливо.

— До речі, як позначилася чорнобильська катастрофа на загальному стані внутрішніх водойм України?

— Радіоактивне забруднення внутрішніх вод країни на щастя не набуло рівня, який вважався б серйозною загрозою для здоров’я людини. Звичайно, у вищих водоростях та в організмах риб, особливо хижаків, відбувається накопичення радіонуклідів. Але найбільша їх концентрація зафіксована не в живих організмах, а в донних відкладеннях, особливо в мулі. Наші вчені відстежують процеси водної міграції радіоактивних речовин та їх вплив на водне біосередовище. Пропонуємо також практичні методи детоксикації.

— А в якому стані зараз Дніпро? Це ще річка чи, може, просто ланцюг водосховищ?

— Дніпра в його колишньому натуральному стані давно не існує. Адже технічні споруди справляють значний вплив на будь-яку річку. Зокрема, істотно знизилася швидкість руху води, що призводить до заростання річища водоростями. Однак, виявилося, що водосховища справляють не лише негативний, а й позитивний вплив. Зокрема, там постійно відбуваються процеси самоочищення води. Щоправда, за рахунок бурхливого розвитку цитопланктону у водосховищах вода втрачає прозорість, «цвіте», що істотно знижує її якість. Склад води Дніпра дуже далекий від благополучного. Однак сьогодні антропогенний вплив на ріку помітно зменшився — за рахунок зниження промислової активності. Втім, нижче Запоріжжя ситуація критична — там у воді ви можете знайти повну таблицю Менделеєва.

За розробки, пов’язані з оцінкою впливу гідротехнічних споруд на життя водоймищ, на якість води, Інститут гідробіології отримав Державну премію.

— Що можна сказати про малі річки, які колись прикрашали нашу землю, а сьогодні мало не входять до системи каналізації?

— Ми досліджуємо чинники їхнього забруднення. На першому місці тут сільськогосподарська діяльність: розорювання берегів, змив у річки гербіцидів, добрив. У містах це комунальні й технічні стоки. Інститут розробив детальні карти міграції й трансформації найбільш розповсюджених токсичних речовин у різних фізико-географічних зонах країни, а також наукові рекомендації з оздоровлення річок. А що стосується озер у столичному регіоні, то тут, як правило, санітарно-гігієнічні дані негативні. Я б там не купався, не ловив рибу, а тим більше — не купував би її.

— Я здивована безлюдністю та тишею в інституті. Складається враження, що зараз тут взагалі нікого немає. Чи науковці виїхали на польові дослідження?

— Колись літо справді було напруженим сезоном наукових експедицій, масштабних робіт на природі. Для цього в нас були всі можливості — гроші на відрядження, спорядження й навіть свій флот. Ми й зараз маємо чотири дослідні кораблі — цілу ескадру. Але вона перетворилася для нас на великий фінансовий тягар.

А щодо порожніх коридорів, то тут декілька причин. По-перше, неповний тиждень у багатьох працівників, відпустки. А ще, на жаль, значне послаблення дисципліни. А що ви хочете? Був період, коли люди місяцями зовсім нічого не отримували й мусили десь заробляти, щоб прогодувати родину. Та й хіба можна пристойно жити на наші оклади?

— А яка у вашому інституті зарплата?

— Кандидати наук мають оклади 200—260 грн., доктори — 250—270 грн. Всі тарифи, розряди й ставки затверджує уряд. За такої зрівнялівки трудові заслуги втрачають для людини будь-який економічний сенс.

Мало того, й ці мізерні гроші виплачуються нерегулярно. Дуже складними були 1995-96 роки. Люди місяцями не отримували ні копійки. Зараз дещо краще, — нам заборговано тільки за грудень 1997 року. Але тих грошей, які ми зараз отримуємо, вистачає не на всіх. Тому певну частину працівників переведено на неповний робочий тиждень, іншими словами — на неповну платню. Зараз готуємося до того, щоб перейти на неповний графік всім, а це означатиме тотальне зменшення місячної платні. Однак на скорочення штатів ми не йдемо — не можна викидати на вулицю людей, які стільки років віддали науці.

— Зупинімося трохи на болючому питанні — фінансуванні інституту.

— Майже кожного року фінансування наукових закладів урізується; і хоч як мало було затверджено на початку року, наприкінці року обов’язково дають ще менше. Минулого року наші невідкладні потреби були забезпечені бюджетом лише на 74%.

Як ми виживаємо? За рахунок позабюджетних джерел. По-перше, беремо участь у конкурсах на ті чи інші розробки, які замовляє науці держава через Міністерство науки. Отримані гранти забезпечують хоча б часткове оновлення наукової апаратури. Певну, дуже невеличку, копійчину заробляємо господарчими договорами. Тут, однак, все дуже непевно й нам не завжди сплачують за виконане замовлення — або фірма зникає, або держпідприємство не має грошей. З’явилася також конкуренція з боку різних псевдонаукових фірм, які виростають, як гриби після дощу. Це, власне, посередницькі фірми, без власного наукового потенціалу, а працюють там часто наші ж науковці.

— А як усе позначилося на кадровому складі інституту?

— До 1990 року загальна кількість працівників інституту коливалася навколо числа 450, зараз у нас працює 300 осіб. Серед них — 98 кандидатів та докторів наук. Однак головна кадрова проблема полягає в тому, що науковий колектив старіє. Більшу частину досліджень сьогодні виконують науковці пенсійного віку. Це стосується, до речі, й усієї академії. І хоча ми готуємо науковців у аспірантурі та докторантурі, куди, як і завжди, є конкурс, наданий нам ліміт (2-3 місця на рік) не забезпечує відтворення наукових кадрів. Тому рветься важлива ланка «вчитель-учень», на якій завжди трималася наукова спадкоємність.

До того ж молоді вчені все частіше йдуть у комерційні структури. Чимало наших провідних фахівців працюють за кордоном. І всюди підтверджують високий рівень нашої науки, хоча майже завжди мають нижчий статус, аніж «туземці» (там добре відомо, скільки вони заробляли тут). Отож кадрові втрати мають здебільшого фінансову причину.

P.S. Коли інтерв’ю було підготовлено до друку, стало відомо, що ЦК профспілки НАН України (голова Анатолій Широков) та Київський регіональний комітет профспілок працівників НАН України (голова Анатолій Москаленко) в черговий раз звернулися до уряду країни. Звернення вимагає від Кабінету Міністрів, зокрема, погасити заборгованість із заробітної платні до першого листопада цього року, не зменшувати кошти, що їх затверджено в Держбюджеті на науку, своєчасно перераховувати бюджетні кошти на рахунки наукових установ НАН.