«Вони її закривають, а ми – бережемо!»

Ще кілька років тому Берестечківська районна лікарня №2 обслуговувала 23 села лише Волинської області, а також по кілька сіл із сусідніх Рівненської та Львівської, адже межує з ними. Навіть до райцентру, Горохова, звідси майже 40 кілометрів, а від сіл — ще більше, і дороги тут настільки «вбиті», що місцеві кажуть: швидше з Берестечка до Луцька заїдете, ніж до сусідньої Антонівки чи Гектарів... У цьому закутку Волині, їдучи з Луцька, то в’їжджаєш у Рівненську область, то знов потрапляєш у Волинську. Пожвавлена траса на Львів та Рівне, що за кілька кілометрів від Берестечка, завжди додавала клопоту хірургам і травматологам, та й анестезіологам — теж. Тож мала Берестечківська лікарня операційні, реанімацію, пологове відділення, 50 ліжко-місць — у туберкульозному відділенні, яке закрили найпершим. Загалом у Берестечку містилося 200 ліжко-місць, від яких наразі залишилося лише 10 — у дитячому і 30 — у терапевтичному.

Тут ще працює поліклініка, в якій приймають кілька лікарів. Багато волинських містечок та сіл, у яких медичні заклади «прикрили» взагалі, могли б у цьому позаздрити Берестечку. Але насправді вже кілька останніх років берестечківська округа живе з поганими передчуттями щодо повного закриття лікарні. Бо все, що робиться в межах реформування галузі, нічого доброго селянам не додає. Хірург є, але лише до обіду, часом треба кілька швів на рану накласти — везуть «швидкою» аж у Горохів. Педіатр мешкає в Берестечку, могла б надати першу допомогу й уночі, але лише в тому разі, якщо «швидка» привезе її до лікарні: таксі в цьому містечку ж не ходять, вона інакше не добереться. Знову ж — везуть дитину в Горохів... Немає в Берестечківській лікарні й нічних чергувань, бо кадри скоротили так, що нікому чергувати.

Звісно, з погляду тих, хто провадить реформи, це все нормальні речі. Бо увесь комплекс допомоги надають у Горохові, а для сіл є машини «швидкої допомоги». Та на практиці воно — по-іншому.

А ось що робити з приміщенням лікарні в тому ж Берестечку? Показати його головний лікар закладу Павло Васильович Звонар зголосився, хоча перебував у відпустці. Але позаяк і мешкає в Берестечку, то ні службових обов’язків йому не уникнути, ні власне професійних. Не знаю, звідки стало відомо, що він буде в лікарні, але всю дорогу нас із ним коридорами лікарні «переслідували» пацієнти, які різним транспортом, різними дорогами прибули саме до нього як отоларинголога. Власне, як стало відомо з розмов, багатьом пацієнтам просто фізично неможливо (автобуси ходять рідко) добратися до Горохова...

У Берестечку Павло Васильович і Магда Іванівна Звонарі мешкають уже кілька десятиліть. Він — лор, до якого на консультації досі їдуть із Рівненщини, Львівщини, не тільки з Волині. Вона — анестезіолог, після скорочення перекваліфікувалася на терапевта. Подружжя Звонарів свого часу було представлено на конкурсі «Герої нашого часу», який проводила газета «Волинь». Вони родом із Закарпаття, у Берестечко з Горохова, в якому відпрацьовували після медичного вишу, були направлені тоді, коли Павло Васильович мав уже місце в Ужгороді. Але поїхав разом з дружиною у ще віддаленішу волинську провінцію. Те, що він зі своїм колективом зробив із лікарні в цьому волинському містечку, й нині викликає захоплення. Уже кілька років, як тут закрили кілька відділень, до мінімуму скоротили кадри, а порядок Звонар підтримує такий, що хоч сьогодні можна відкриватися і працювати. Ідеш лікарнею і жаль бере... Скрізь зроблений гарний ремонт, нічого надзвичайного, але чисто і затишно, в колишній хірургії — зручні ліжка, в дитячому відділенні — система боксів (власне палата плюс «свій» туалет і ванна). Такого дитячого відділення, певно, немає ніде на Волині й сьогодні. Павло Васильович хвалиться своєю лабораторією, працівники якої мають високі категорії та яким і сьогодні вистачає пацієнтів, люди довіряють їхнім аналізам. Показує рентген-апарат, який отримали завдяки візиту в Берестечко тодішнього президента, а у Володимира Литвина «випросили» кардіограф. Звісно, можна було й не просити, користуватися, чим було — німецьким апаратом для флюорографії, якому вже півстоліття, але знімки він досі дає дуже чіткі, до яких немає претензій. Значно гірша апаратура навіть у Луцьку.

— Погоджуюся лише із закриттям у нас пологового відділення, — каже Павло ЗВОНАР, головний лікар Берестечківської районної лікарні №2, фахівець з величезним досвідом практичної роботи у медицині. — Це таки було виправдано. Але ось закрили інші відділення... А що робити з приміщенням?

Ще коли головою Волинської ОДА був Борис Клімчук (три роки тому він пішов із життя), думалося облаштувати в Берестечку хоспіс: на Волині в таких закладах велика потреба. Потрібне було б і реабілітаційне відділення для «атошників», яких лише в Горохівському районі — кілька сотень людей. Чому б не облаштувати його тут, зберігши кадри, базу і для місцевих мешканців?.. Одне з колишніх лікарняних відділень таки «освоїли»: відкрили тут так звані соціальні ліжко-місця, притулок для цілодобового перебування людей самотніх, хворих... Сюди вклали... до мільйона гривень! Навіщо? Стіни в лікарні не валилися, кімнати мали нормальні двері й підлогу. Тепер тут — зовнішня розкіш, яка насправді хворим людям і не потрібна.

— Хоч нас все вкорочують і вкорочують, а ми нашу лікарню — бережемо», — каже Павло Васильович. Встановили енергозберігаючий твердопаливний котел, навіть дах перекрили!

Берестечківський міський голова Валентина ЗАЛЕВСЬКА каже, що майбутнє створення об’єднаної територіальної громади з центром у Берестечку може реально вирішити й питання функціонування повноцінного медичного закладу. Оскільки кошти мають іти за пацієнтом, а п’ять навколишніх сільських рад уже утримують медиків, перераховуючи їм кошти на зарплату, то цілком реально буде «витягнути» громадою і саму лікарню.