А ви могли б?

— Скажіть, — з надією запитував Арбалетов у зустрічних дівчат, — ви могли б полюбити немолодого чоловіка?

Дівчата презирливо косилися на нього і йшли далі у своїх дівочих справах.

Мерзлякувато кутаючись у лахміття, Арбалетов дивився їм вслід, і холодний осінній вітер люто куйовдив його довге сиве волосся. Помалу ступаючи, Арбалетов брів додому. У себе в квартирі він насамперед зривав перуку і поспішав під душ, щоб змити штучно нанесений бруд. Потім, витираючись перед дзеркалом, із задоволенням милувався своїм красивим вольовим обличчям і загорілим мускулистим тілом.

«Таким мене будь-яка полюбить, — укотре міркував Арбалетов, ховаючи до наступного разу лахміття, перуку і флакончик з брудом. — А от старого, безпритульного...»

Перед сном він випивав склянку кислого молока, потім зручно умощував тіло під ковдрою і заплющував очі...

У безплідних пошуках проминули роки. Арбалетов сильно розчарувався у дівчатах і постарів. Обличчя вкрилося зморшками, волосся посивіло і випало, але надія не полишала його. Щовечора він надівав перуку, малював рум’янець і виходив на пошуки. Поставивши «Мерседес» за рогом, він пружною ходою прямував до парку. «Скажіть, ви могли б полюбити юнака?» — чіплявся він до бабусь на лавках. Ті хапалися за серце, боязко збивалися у зграйки і дрібними крочками поспішали геть.

Сумний Арбалетов повертався додому, сумно роздивлявся оригінали Крокувала і Модільяні, які висіли в передпокої, а потім спускався у льох і вибирав з-поміж колекційних вин відповідну пляшку. Потім він потягував вино, спостерігаючи, як грає світло в келиху венеціанського скла. «Таким мене всяка полюбить, — роздумував Арбалетов, — а ти полюби мене молодого, невпорядкованого».

Потім Арбалетов якомога зручніше вмощував тіло під ковдрою і заплющував очі. Снилася Прекрасна Пані, якої так і не зустрів.