Гарячі теми:

Вирватися з «котла»

Василь Стуженко з Кривого Рогу під Іловайськом втратив праву руку та ногу...

24 жовтня, 11:34

32-річний Василь Стуженко з Кривого Рогу строкову службу у свій час не проходив через проблеми з зором. Але від другої хвилі мобілізації це його не врятувало. За спеціальністю хлопець кухар п’ятого розряду, але працював продавцем у супермаркеті. 18 травня йому прийшла повістка, і вже за тиждень він вирушив на фронт. Через кілька місяців служби хлопець потрапив під обстріл і отримав страшні травми, зараз він перебуває у Київському військовому шпиталі. Коли після поранення мати Василя почала збирати документи на його лікування, то дізналася, що син узагалі не повинен був іти на службу.

«Коли я прийшла до воєнкомату, вони розповіли, що Василь не підпадав під критерії мобілізації, — розповідає Олена Стуженко. — А що мені тепер робити? Забрали цілу дитину, а повернули — частинами. Кому я піду скаржитися?»

Василь Стуженко прибув у зону бойових дій 6 червня. Хлопець служив у 40-му батальйоні територіальної оборони «Кривбас» і мав захищати межі рідної області, але опинився за 8 км від російського кордону. Перед призовом хлопець навіть не проходив спеціальних навчань, його з товаришами просто відправили на передову. У військовому квитку усім зазначили — будуть проходити фінансово-економічну службу. Обов’язки Василя полягали в тому, щоб видавати хлопцям заробітну плату, а не безпосередньо брати участь у фізичній обороні.

Батальйон, у якому служив Василь, тричі міняв місце розташування і просувався все глибше в зону конфлікту. Спочатку у «Кривбасу» не було навіть військової техніки. Отримали її лише згодом. Останнім місцем стоянки батальйону було селище Старобешево. Там був утворений штаб і розставлені опорні точки. Хлопці відслужили близько трьох місяців, і їх мали вивести на ротацію. Але за кілька днів до цього сталося нещастя.

Поблизу блокпостів в районі Іловайська 24 серпня почалися жорстокі бої, які забрали більше 40% бійців батальйону. Завданням Василя було об’їхати блокпости та доставити зброю і припаси. По блокпостах вели мінометні обстріли, працювали автоматичні гранатомети та автоматична зброя. Наближаючись до блокпостів, хлопці потрапляли під обстріли, але, на щастя, вибиралися цілими. На останньому блокпості до них у авто посадили полоненого бойовика, якого треба було доставити у штаб, і хлопці вирушили назад. Поблизу лісопосадки їхній ГАЗ потрапив у засідку. Раптово пролунали вибухи, і усіх сімох пасажирів включно з бойовиком розкидало у різні боки.

Першу рану Василь отримав ще у машині. Залпом із крупнокаліберного кулемета хлопцеві знесло руку. Він відчув різкий біль і побачив, що з тілом руку пов’язує лише клаптик шкіри. Василь вибрався з автомобіля та почав шукати знеболювальні засоби, але в аптечці виявився лише джгут. Ним він стягнув руку, як умів, щоб спинити кровотечу, та почав утікати в ліс. В лісосмузі його накрило обстрілами вдруге і відірвало ногу, осколками важко ушкодило черевну порожнину та череп. Василь намагався сховатися біля згорілого БТРу, щоб укритися хоча б від уламків. Через півтори години там його знайшла розвідгрупа. Хлопець був притомний.

До вечора його доставили в Старобешівську лікарню, де ампутували та зашили праву руку і ногу. Після цього його перевезли у лікарню Волновахи, згодом у Розівку, а звідти літаком доставили у Дніпропетровськ. А на початку вересня хлопця перевезли до Києва.

У шпиталі Василеві допомагають рідні та волонтери, розповідає Олена Стуженко, мама хлопця: «Ми з батьком постійно біля нього, ось племінниця приїжджала — ноутбук привезла, тут Інтернет є. Василь любить читати, волонтери йому книжок принесли. Але лікарі це не дуже вітають. Йому ж череп частинками збирали, досі не до кінця зажили рани, від перенапруження може бути біль».

До Василя часто приходять відвідувачі, але хлопця це не завжди радує.

«Відвідувачі у нас мало не щогодини, — ділиться Олена Миколаївна. — Приходять, розпитують, фотографують багато. Але це живі люди, їм також потрібен відпочинок. Василь хоче швидше потрапити додому, але поки лікарі прогнозами не радують».

Поки Василь Стуженко перебуває на контролі у лікарів, але хлопець сподівається, що через чотири місяці зможе вирушити додому. Він упевнений — у рідному місті на поправку піде значно швидше.