«Високі технології» пiд ударом антидемократичних традицій

Якось переглядаючи у бібліотеці черговий детектив, несподівано виявила на сторінках цікаві відвертості героїні — «іміджмейкера та піарщика», господині агентства з проведення передвиборних кампаній. Вона охарактеризувала свою роботу, як суцільний головний біль та жахливу мороку, яка, проте, і оплачується відповідно витратам. Адже головне не стільки у наданні допомоги своєму клієнту, скільки у тому, щоб утопити його противників. Можна сказати, у повному розумінні слова — особливо шкідлива робота. «Обмазування людини брудом — справа тонка», — промовила героїня роману.

Політична дійсність дає фору найкрутішим сюжетам будь-якого художнього твору. Навіть найблискучiша письменницька фантазія часом не встигає за бурхливо прогресуючим процесом обмазування брудом всього і вся. Виробництво бруду, що йменується специфічним терміном «виборчі технології», постійно у ціні, тому що незмінна мета: вибiрково відстрілювати неугодних політиків. Наш виборчий процес важко назвати демократичним, він швидше «металургійний», оскільки давно вже носить характер безперервного виробництва. Після закінчення одних виборов одразу ж стартує підготовка до наступних. І все б нічого, якби зусилля «технологів» були спрямовані на розвиток суспільно-політичних процесів, а не на їх деградацію. «Високі технології» плентаються у хвості антидемократичних традицій азартного полювання на найбільш яскравих політичних діячів. Як тільки світла голова починає підноситися над рівнем «болота» і заважає йому жити, на неї негайно виливається потік бруду. Виробництво бруду в передвиборних кампаніях і не тільки інвестується відповідно брудними грошовими потоками. Тому під прицілом «чорних технологів» опиняються передусім ті, хто ініціює та контролює боротьбу з відмиванням брудних грошей, хто заважає проведенню фінансових афер і тіньових схем приватизації державної власності. Крім захисту тіньових бізнес-інтересів, особливий цинізм брудним технологіям додає хронічний дефіцит політичної культури або ж її повна відсутність.

Джерелом культури західної цивілізації є Біблія. Її заповіді основоположні і у бізнесі, і у політиці. Там же, де люди продовжують діяти за «законами джунглів», білi шати абсолютно демократичних інститутів навряд чи їм допоможуть. Основний принцип теоретичної духовної концепції Ісуса Христа на практиці виявляється тоді, коли людина ставиться до іншої людини так, як би вона хотіла, щоб ця людина ставилася до неї. Наші ж бізнесмени і політики, навпаки, роблять своїм конкурентам таке, чого б вони ніколи в житті не хотіли випробувати на собі. Є, звичайно, винятки з правил, але ці люди і зазнають найбільш агресивного інформаційного нападу, як ті, хто посмів бути моральними. Мораль — найбільш слабка ланка у бізнесі та політиці, все ще скутих тоталітарним принципом «мета виправдовує засоби». Тому наші передвиборні кампанії з великою часткою іронії можна назвати святами демократії на бенкеті замовлених брудних політтехнологій. «Замовляють» людину, підприємства, державні структури і навіть країну. У виробництві бруду задіяні чималі гроші, крихітки від яких перепадають і «жовтій» пресі, чиє завзяття часом перевершує межі здорового глузду і рівень оплати за послуги.

Подібні роздуми спадають на думку всякий раз, коли криками «Пожежа! Пожежа!» намагаються украй розжарити атмосферу, щоб самому залишитися за межами загальної уваги.

Із призначенням секретарем Ради національної безпеки і оборони України Євгена Марчука перше, що привернуло увагу, — це зміни у бік максимально можливої відвертості, гласності. На засіданнях РНБОУ стали розглядатися найгостріші проблеми, що становлять загрозу безпеці громадян і країни. Жоден лист громадян не залишається без уваги і відповіді (чого, на жаль, від місцевої влади не дочекаєшся). Люди зрозуміли, що це одна з небагатьох державних структур, яка не тільки сама не корумпована, але й реально перекриває канали багатьох тіньових афер. Тому протягом двох років РНБОУ і його секретар зазнають критики і обвинувачень. Є. Марчука звинувачували у «некомпетентності», «недемократичності», «непатріотичності» і навіть у «ворожості до Інтернету». Велику роль зіграла РНБОУ і в стабілізації суспільно-політичної ситуації у період «касетного скандалу». Тому ліво-праві екстремісти жадали відставки секретаря РНБОУ. Але головним «козирем» тих, кому заважає жорсткий контроль з боку РНБОУ, стала «незаконна торгівля зброєю», в чому Україну за два роки звинувачували чотири рази. Після ретельної перевірки обвинувачення не підтверджувалося і через деякий час висувалося знову. У народі про таких «обвинувачів» кажуть грубо та презирливо: «і батька, і матір продасть» або «всадить тобі ніж у спину» для досягнення своїх корисливих цілей.

Зухвала інформаційна атака на секретаря РНБОУ тіньовими ділками чимось нагадала мені іншу брудну кампанію... І ось, що дивно (а можливо, і ні!), у ній фігурували ті ж прізвища, ті ж назви газет, і головне — схожі мотив і метод проведення кампанії. Мотив — 50% + 1 акція контрольного держпакету акцій металургійного комбінату ім. Ілліча. Коли стало зрозуміло, що керівництво і працівники комбінату твердо стоять за приватизацію підприємства трудовим колективом і «жирний шматок» попливе з рук тіньових ділків, у ЗМІ розгорнулася широкомасштабна кампанія з дискредитації генерального директора В.С. Бойка і колективної форми власності як ніби неефективної. Метод — безпідставні обвинувачення, замовлені статті, перекручення фактів, брехня і навіть підробка листів робітників. Одним із найбільш активних учасників цієї кампанії стала газета... правильно, «Киевский телеграф» А. Деркача. Тому невідомі «меценати» виписали нам на бібліотеку аж п’ять примірників! Тогочасний голова СБУ Л. Деркач (тато) розшукував по всьому світовi міфічні закордонні рахунки В.С. Бойка. У Маріуполі розповсюджувалися наклепницькі листівки про те, що ніби такі рахунки вже знайдено. Підключилася до цієї кампанії і опозиційна до меткомбінату ім. Ілліча маріупольська газета, на сторінках якої будь-яку інформацію можуть піднести як «смажене» під пікантним соусом. Ось і недавно на першу шпальту було винесено публікацію під назвою «Секретар Радбез — контрабандист?» Примітно, що в інтерв’ю, даному саме «Киевскому телеграфу» (9.04 — 15.04. 2001 р.), головний редактор так визначила коло інтересів читачів своєї газети: «У принципі, людей більше цікавить, що готувати, чим прати, як знищувати тарганів і колорадських жуків, ніж політика і політики». Очевидно, мається на увазі, що за заголовком, що претендує на дешеву сенсаційність, стоїть спроба зацікавити читачів політикою і політиками, а то, на думку головного редактора, «... ставлення, скажімо, до Тимошенко просто обивательське: «А ось вони там грошей нахапали...» До цього можна тільки додати, що думка про читачів як обмежених обивателів сама по собі обивательська.

А одним із опонентів приватизації комбінату трудовим колективом був М. Чечетов, який стверджував, що це «боляче вдарить по інвестиційному іміджу України». Час показав, хто і як боляче вдарив по іміджу України.

Випадковість чи закономірність у тому, що перший заступник глави Фонду держмайна М. Чечетов виступає тепер «як «лобіст» сумнівної для держави угоди», пропонуючи продати контрольний пакет акцій АХК «Укрнафтопродукт» на «конкурсних умовах» (як колись і контрольний пакет акцій ВАТ «ММК ім. Ілліча». — Г.А. («День», № 237)? Час дасть відповідь на це та інші запитання.

Невипадковим буде одне: цинічна «спецоперація» проти Євгенія Марчука, РНБОУ та України провалиться і справедливість переможе! Чого всім щиро бажаю!

З повагою,
Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь