«И строились лодки, и лодки звались...»

Мрія про море для багатьох починається з виходу на воду під вітрилами яхти. Ці невеликі судна слухаються керма тих, хто опанував премудрість судноводіння. Змагання людини, вітру й води виховує характер. На початку славних біографій флотоводців практично завжди є захоплення вітрильним спортом. У ХІХ столітті це захоплення набуло рис громадського клубу. Цікавим є приклад організації й створення яхт-клубу в Миколаєві.

На верфях Миколаєва будувався практично весь вітрильний Чорноморський флот. Після Кримської війни про бойовий флот на цьому морі довелося забути на довгі роки. Проте навчання на офіцера флоту завжди будувалося на відпрацюванні, зокрема, практичних навичок судноводіння під вітрилом. Навіть коли пароплави прийшли на зміну білим вітрилам, гардемарини продовжували виходити на воду на яхтах. Довгих 30 років об’єднувала «хворих» вітрильним спортом моряків, що жили і служили у Миколаєві, і цивільних осіб організація — громадська по суті і вельми демократична духом.

Наприкінці 80-х років XIX століття у місті з’явилася особа, якій судилося об’єднати, зібрати воєдино всіх любителів водного спорту, «создать общество, руководящей идеей которого было, прежде всего, доставление членам этого общества приятного морского спорта при наличных средствах и наибольшей дешевизне» (А. Голубев. Двадцатилетие речного яхт-клуба г. Николаева. Николаев, 1907, с. 6.). Лейтенант флоту, ад’ютант Головного командира Чорноморського флоту і портів Євген Миколайович Голиков ще наприкінці 1886 року просив Московський, Петровський і Воронезький річкові яхт-клуби надіслати свої статути, щоб ознайомитися з їхньою організацією та діяльністю. Отримавши разом із запитуваним і побажання «...прочного успеха в Вашем начинании» (там само) Голиков приступив до організації яхт-клубу, і через декілька місяців, у липні 1887 року, у місцевій газеті «Южанин» № 150 було розміщено статтю, в якій йшлося про можливість заснування у Миколаєві яхт-клубу.

12 серпня 1887 року на літньому Морському зібранні, яке розміщувалося у так званому молдавському будинку на набережній Інгулу, відбулися перші установчі збори Миколаївського річкового яхт-клубу. Понад 50 любителів вітрильного спорту виявили бажання стати його членами. На зборах обговорювався проект Статуту майбутнього яхт-клубу, було обрано членів правління, визначено розміри членських внесків і порядок вступу до яхт-клубу. Було вирішено, що при вступі до яхт-клубу необхідно зробити одноразовий внесок у розмірі 5 крб. Щорічний внесок складав 10 крб. Ті, хто бажав вступити до яхт-клубу, повинні були мати рекомендації двох його членів.

Через рік, 22 серпня 1888 року, Морське міністерство затвердило Статут миколаївського яхт-клубу. У першому параграфі Статуту було записано: «Речной яхт-клуб Николаева имеет предметом распространения охоты к плаванию на гребных, парусных и паровых судах, а равно улучшения их постройки. С этой целью клуб учреждает гонки судов, устраивает беседы по предметам, относящимся до морского дела, выписывает из-за границы суда и модели их и содержит мастерскую для постройки судов». Для розміщення яхт-клубу Морське міністерство надало в його розпорядження місце на березі ріки Інгул (територія Морського, нині Флотського бульвару), і, не чекаючи затвердження Статуту, його члени приступили до освоєння наданої території. Після очищення майданчика від нагромаджених каменів, великих чавунних гармат часів Кримської війни 1853—1856 рр. і заростей чагарнику, він був обнесений парканом, побудований зручний дерев’яний, критий залізом шлюпковий сарай і пристань. Спорудження паркану, сараю і пристані коштувало 450 крб. За складання креслень і будівництво цих споруд тимчасове правління висловило подяку членам клубу Делекторському і Матвєєву.

Офіційне відкриття яхт-клуб святкував 7 травня 1889 року. Того дня, о 14.00, у гавані клубу був відслужений молебень з водосвяттям, потім підняли з церемонією прапор. Після цього відбулася перша вітрильна гонка на четвірках і двійках.

У наступні п’ять років існування яхт-клубу кількість його членів зменшилася від 76 осіб до 46. Однією з причин тому була відсутність будь-якого приміщення, де б його члени могли збиратися як для обговорення поточних питань, так і для того, щоб просто провести час у своєму колі. У зв’язку з цим правління яхт-клубу звернулося до Морського міністерства з проханням надати хоча б на літні місяці будівлю колишнього так званого Потьомкінського палацу в Спаську. (У зв’язку з тим, що вся подальша історія миколаївського яхт-клубу пов’язана з цим куточком міста, необхідно детальніше описати як саме Спаське урочище, так і споруди, що розташовувалися на його території.)

РЕЗИДЕНЦІЯ

Назва цьому місцю була дана Г. Потьомкіним на честь Спасителя Миколи Мірлікійського. Згодом перша частина назви монастиря дала ім’я урочищу Спаському, де він мав бути, а друга — новозводимій верфі, місту Миколаєву (Ю. С. Крючков. Старый Николаев и окрестности. Николаев: Дикий Сад, 1991, с. 75).

У перші роки Миколаєва Спаськ був літньою резиденцією головного командира Чорноморського флоту. Тут у 1789—1790 рр. під керівництвом інженера-поручика С. Григор’єва велося будівництво палацу Г. Потьомкіна. Перший поверх споруди був з каменю, другий — з дерева. Завершувався палац витонченим бельведером. З трьох боків його оточувала галерея на обох поверхах, що стилістично ріднило його з молдавським будинком. У 1830-ті роки палац був перебудований у східному дусі: на даху звели башточки, мінарети, галереї прикрасили ажурними ґратами (палац у Спаську, згідно з однією версією, 1919 року був зруйнований, згідно з іншою — згорів). Тоді ж на території палацу був зведений так званий турецький фонтан, який існує і понині.

Отримавши задоволення свого клопотання, яхт-клуб з 1893-го протягом трьох років у літні місяці перебирався у Спаське урочище, переносив туди свою діяльність і користувався літнім палацом Потьомкіна. У тому ж році керівництво яхт-клубу влаштувало велосипедні гонки, в яких найсильнішим на всіх дистанціях був дворянин і моряк Квітка. А двома роками раніше відносно невелика яхта «Клавдія» водотоннажністю 27 т, побудована на замовлення її власника Ф. Максимова у Фінляндії, самостійно прийшла з Гельсингфорса до Миколаєва, а отже, першою на Чорному морі зробила такий великий перехід.

У липні 1894 року члени яхт-клубу брали участь у рятувальних роботах поблизу мису Тарханкут, на місці загибелі пароплава «Володимир». З 1895 року у майстерні яхт-клубу стали будувати невеликі спортивні судна. Першим був споруджений бот «Порыв» (водотоннажність 2 т; крейсерська яхта з постійним кілем; довжина 5,1 м, ширина 1,8 м, осідання 0,64 м, вітрильність 25 кв. м). На початку 90-х років у яхт-клубі в зимовий період почав розвиватися буєрний спорт.

Проте віддаленість Потьомкінського палацу від гавані яхт-клубу спричиняла істотні незручності, тому 1896 року правління яхт-клубу звернулося із клопотанням до Морського міністерства щодо надання місця у Спаську між Казенною пристанню і першою дачею замість займаного місця на березі Інгулу. У липні 1896 року такий дозвіл було отримано: «...Управляющий Морским министерством изъявил согласие на предоставление речному яхт-клубу города Николаева во временное и бесплатное пользование участка земли Морского ведомства в Спасске». (Отношение отдела сооружений Главного Управления кораблестроения и снабжения от 26 июля за № 19193.) У цьому документі говорилося також про те, що дана ділянка позначена «...на приложенном в представлении Главного командира от 15 июля 1896 г. за № 10391 плане». Цей план був відправлений яхт-клубу конторою Миколаївського порту лише 2 квітня 1897 року «...для руководства... при занятии упомянутого участка» (А. Голубев. Двадцатилетие речного яхт-клуба в Николаеве. Николаев, 1907, с. 18).

1903 року кількість членів яхт-клубу зросла до 143, і існуюче приміщення стало тісним для засідань. 25 березня на загальних зборах було вирішено побудувати на цьому місці зимову споруду за проектом миколаївського архітектора, члена яхт-клубу Л. Роде. На будівництво було асигновано 8,5 тис. крб., але у розпорядженні було лише 3 тис. Виручили найзаможніші члени клубу.

Було прибрано два дерев’яні павільйони, і 3 квітня 1903 року відбулося закладення кам’яної будівлі. Нову будівлю яхт-клубу було закінчено і урочисто відкрито 17 (30) травня 1904 року. Слід докладніше зупинитися на цій події.

У затишному і красивому куточку міста панувало пожвавлення: на березі Бузького лиману виріс новий палац. На його честь відбулася гонка яхт Миколаївського, Чорноморського і Єкатеринославського клубів. Від Очакова стартувало 20 суден. Погода, свіжа зранку, стала штормовою. Багато вітрильників вийшли із змагань. На деяких були обірвані вітрила, поламані щогли, але з людьми нещасних випадків не трапилося. До фінішу в Спаськ самостійно прийшли лише 5 яхт, і першою серед них була яхта «Киска», очолювана М. І. Єгоровим (у різні роки він був гласним міської Думи, корпусним інженером, будівельником міноносців, старшим помічником суднобудівника, викладачем механіко-технічного училища). До закінчення гонки був приурочений урочистий прийом палацу клубу. Усі судна розцвітили прапорами. Гай яхт-клубу, майданчик для ігор і гімнастики заповнили запрошені. Біля входу на головну алею вишикувалися команди яхт-клубів і оркестр піхотного полку. На терасі палацу було відслужено молебень. Співав соборний хор. Після освячення присутні оглянули будівлю.

ЯХТ-КЛУБ У ПАЛАЦІ

Палац був побудований у стилі італійського Ренесансу і був єдиним у своєму роді в місті, приголомшуючи своїм витонченим виглядом.

Побудована з місцевого каменю — вапняку і цеглини, двоповерхова будівля має відкритий оглядовий майданчик на другому поверсі, прикрашений напівкруглими арочками. Зліва і праворуч від майданчика — венеціанські вікна. Головний фасад будівлі, обернений у бік лиману Бузького, нагадував капітанський місток. Будівля є оригінальним пам’ятником свого часу і має риси стилю, характерного для початку XX століття.

На першому поверсі розташовувалися приміщення для команд, на верхньому — їдальня, бібліотека, дорадча кімната, убиральні і буфет. Горище було пристосовано під вітрильну майстерню. Поряд був розміщений сарай для суден з необхідними пристосуваннями для обслуговування яхт і кам’яний колодязь з найкращою у Миколаєві водою.

Звертаючись до присутніх на урочистій церемонії, командор Анатра сказав: «Черноморский яхт-клуб низко кланяется Николаевскому и в ознаменование своего глубокого уважения к нему подносит вот эту статую» (то були виконані у бронзі фігурки двох матросів на кормі судна, що терпить нещастя: один за кермом, другий у страху вхопився однією рукою за товариша, другу простягнув догори, ніби закликаючи на допомогу). Передавши командорові Аркасу скульптуру Князьбургера, Анатра продовжував: «Я не могу скрыть своего чувства невольной зависти, так как в Одессе нельзя даже мечтать о таком просторе и удобствах, какими пользуется Николаевский яхт-клуб».

Ювіляри отримали телеграми, у тому числі й від Є. М. Голикова (вже капітана 1 рангу): «Служебные обстоятельства лишают меня возможности лично приветствовать развитие дорогого яхт-клуба и принести искренние пожелания» (за матеріалами «Николаевской газеты» та звіту про діяльність яхт-клубу за 1904 рік).

ВІД БРОНЕНОСЦЯ «ПОТЕМКИН» ДО ЯХТИ «ИКАР»

У цей час душа і мотор Миколаївського річкового яхт-клубу Є. Голиков стає командиром броненосця «Князь Потемкин-Таврический» і вирушає на новобудові в море. Кінематографічний геній Ейзенштейна відтворив революційний порив команди бойового корабля, народженого в Миколаєві. Формально повсталі матроси — це злісні порушники військової дисципліни і корабельного статуту. Командир під час бунту був убитий 14 червня 1905 року, а тіло викинуте за борт. Так біси вперше помстилися яхт-клубу в Миколаєві. Потім були важкі роки революції та громадянської війни, будівництво нових яхт у міжвійськовий період, німецько-румунська окупація.

Будівля яхт-клубу збереглася до цього часу і прикрашає берег Миколаєва. Сьогодні тут розташувалася обласна дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з вітрильного спорту. Її очолює з хваткою справжнього флагманського шкіпера Ігор Чеботарьов, заслужений тренер і майстер спорту.

Ігор — корінний миколаївець, але довгий час служив на Тихоокеанському флоті, а під вітрилом ганяв практично в усіх океанах, за винятком Льодовитого. До 500-річчя відкриття Америки брав участь у регаті Колумба через Атлантику.

— Колектив у нас невеликий, але ми, як і 20 років тому, набираємо 350 діточок різного віку для навчання премудростям ходіння під вітрилами. У результаті в нашому яхт-клубі люди від 9 до 70 років.

І хоча весь яхт-клуб за радянських часів був «відписаний» для дозвілля заводчан-кораблебудівників, тут збереглися традиції, закладені 125 років тому любителями вітру і вітрил. Єдиний яхт-клуб СРСР, а саме Миколаївський, зміг спорядити у кругосвітню подорож яхту «Икар». Вона була спроектована у місцевому кораблебудівному інституті, побудована господарським способом на одному з миколаївських суднозаводів. 1987 року збирали всім світом у похід, а зустрічали через рік — усім містом.

Пройде трохи часу, зацвітуть вікові акації, піднімуть хлопці й дівчата вітрила, і яхт-клуб відкриє черговий сезон. А коли спаде літня спека, на легендарному танцмайданчику почнеться музичний фестиваль «Пісні старого яхт-клубу», сонце, сідаючи, освітить золотом дивовижно звивистий фасад, а по акваторії попливуть під вітрилами яхти.