«Я не бачу майбутнього своєї держави з такими керівниками»

Зимові морози дещо ускладнюють організацію мітингів протесту владі в українських містах. Однак херсонський Майдан збирається на площі Свободи традиційно о 17.00. Щоразу тут — нові обличчя. Пропонуємо читачам «Дня» особисту історію протесту від студентки Херсонського держуніверситету Оксани Плакиди.

— Уперше я прийшла сюди 27 листопада, разом із сестрою, яка постійно живе в Туреччині, а нині гостює у нас. Вона, до речі, сказала, що буде відстоювати права українців на Майдані до перемоги — перевиборів президента і парламенту. Особисто я спочатку вагалася, не знала, чи цей протестний рух набере сили. Але коли побачила, що херсонці виходять на вулицю, гуртуються — теж не змогла бути осторонь, — розповідає Оксана. — Знаю, що у місцевих вишах багато викладачів засуджують участь студентів у Євромайданах, але, слава Богу, є молодь, яка не боїться відкрито заявляти про свою незгоду з останніми діями влади. Я теж хочу бути з цими людьми. Зрозуміло, що зараз не йдеться про вимогу негайного підписання Угоди з ЄС. Після поведінки Президента у Вільнюсі нині це складно буде організувати. Але те, як влада поставилася до протестувальників у Києв, перейшло всі межі. Я не бачу майбутнього своєї держави з такими керівниками. Зараз я стою і не розумію, куди піду працювати після закінчення вишу, адже корупція і пристосуванство проникли в усі сфери. Я боюся, чи зможе держава захистити мене і права моїх майбутніх дітей. Мені просто страшно думати, що буде завтра, якщо зараз не почати кардинальні зміни. Тому я тут — щоб домогтися права на краще життя в європейській Україні. В країні, де не б’ють мирних мітингувальників, не залякують студентів, не звільняють з роботи за політичні погляди. На жаль, є побоювання, що ця влада продовжуватиме шукати засобів, щоб залишитися у своєму кріслі. Попри це я дуже сподіваюся на Київ. Там народ повинен стояти за свої вимоги до останнього шансу на зміну влади. 

«ПОТРІБЕН ЛІДЕР, ЯКОМУ МОЖНА БУЛО Б ВІРИТИ»

 Зеновій ГАВРИЛIВ, м. Львів:

— Я вже встиг побувати на всіх точках протистояння у Києві. Моя донька — тут, син був — уже поїхав додому. Діти вийшли — мусять і батьки йти за ними. Жінка трохи хвилюється за мене — все-таки я чоловік старший, не зовсім здоровий... Але як би я потім зміг людям в очі дивитися? Скажуть: «Де ж ти був?» Саме тому сьогодні я тут. Зараз ситуація більш обнадійлива — в опозиції і громадських активістів з’явилась якась програма. Спершу був суцільний безлад: ми щось робимо, протестуємо — влада не реагує, а що далі — незрозуміло.

Переконаний, що такий масовий вихід людей на вулиці мусить призвести до якогось результату — принаймні Азаров і Захарченко мають піти у відставку. Це був би мінімальний результат... На заміну всього уряду Янукович навряд чи піде, бо опозиція не має більшості в парламенті. Хоча кілька депутатів і пішли з Партії регіонів, згодом процес вдалося зупинити. Вважаю, що голосування за відставку Кабміну — це був наперед програшний варіант. Якщо голосів немає, слід було трохи почекати, провести всі необхідні перемовини. Тепер же Азаров точно перебуватиме на посаді до лютого. Все це було схоже на піар-акцію. В опозиції не було чіткого плану, що робити — вирішили  робити що-небудь.

Дуже важливо, щоб у самому протестному середовищі виникли нові громадсько-політичні платформи — нова генерація має прийти. Сьогодні я поки що лідера не бачу — сподіваюсь, він з’явиться з часом. Людина, яка до чогось закликає, має сама бути чистою, не мати за плечима сумнівного минулого. Крім того, вона повинна бути з народом — не можна закликати людей виходити і мерзнути на вулиці, перебуваючи у теплій, комфортній студії. Українцям потрібен лідер, якому можна було б вірити. За 22 роки у нас не було провідника, у якого слова  збігалися б зі справами.

«ЗА ЦІ ТИЖНІ В УКРАЇНЦІВ ЗМІНИЛАСЯ СВІДОМІСТЬ»

 Юлія, студентка КНУ ім. Т. Шевченка, 19 років:

— Я на акціях — з самого початку, ще зі студентського Майдану. Після його жорстокого розгону (на щастя, саме в цей момент мене там не було) виходжу майже щодня. На жаль, у мене на факультеті більшість людей робить вигляд, ніби нічого не відбувається. З боку адміністрації тиску поки що не було. У випадку його появи студентська профспілка обіцяє нас захистити.

Приємно, що люди організовуються. Переконана, за ці тижні в українців змінилася свідомість. Останні дні показали, що в несприятливі моменти ми здатні зібратися разом і допомогти одне одному. Сподіваюсь, що в цьому середовищі з’являться нові громадські рухи. Головне, щоб їхні лідери думали про спільні інтереси, а не лише про власні. Можливо, імпічмент Януковича, якого вимагає опозиція, це і не дуже реалістичний сценарій, але я не бачу іншого виходу. Завжди потрібно вимагати більшого! Сьогодні важко собі уявити, що відбувається у Президента в голові, і які це наслідки може мати для всіх нас. Вважаю, що ми маємо змінити не людей при владі, а систему. Зараз правляча еліта боїться піти, бо наступники можуть пересадити її так само, як вони посадили своїх попередників. Доки ми не змінимо систему, ця ситуація буде повторюватися. На жаль, у опозиції сьогодні немає одного лідера, якого підтримували б усі. Цілком може статися, що вони пересваряться, а Януковича знову виберуть. Ми повинні зберегти цей протестний рух, який сьогодні сформувався спонтанно, щоб і далі продовжувати впливати на ситуацію. За п’ять хвилин систему ми не змінимо — потрібно конструктивно і наполегливо працювати над цим. Слід зменшити повноваження Президента і запровадити механізми, які б дозволили реалізовувати волю народу. Сьогодні на майданах сотні тисяч, а в країні вирішує все одна, можливо, кілька людей, за якими невідомо хто стоїть. Так далі бути не може...

Спілкувався Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»