Я не хочу, щоб моя дитина зустрілася з тим суспільством, від якого ми відмовились
Дочці моїй Лілі 11 років, ходить вона в звичайнісіньку школу на Харківському масиві. Бачу, що тяжіє вона до літератури. Це не дивно, бо з 5 років регулярно відвідує театри — української драми імені Івана Франка, російської драми імені Лесі Українки та інші. Під впливом живої театральної гри вона і формувалася.
Шкода, що сьогодні і моя дочка, й її ровесники настільки інтелектуально затиснуті додатковими заняттями спортом, музикою, іноземними мовами, що не вистачає часу відпочивати, погуляти з друзями. Діти сьогодні працюють вже, як дорослі.
Вчора був вихідний, і під час прогулянки Ліля мені сказала, що дуже скучає, коли мене немає. Я ж відсутній удома шість днів на тиждень: iду на роботу, донечка ще спить, а коли повертаюсь, то найчастіше вона вже спить. Інколи ввечері допомагаю Лілі з фізики, або розшукую в Інтернеті для неї додаткову інформацію з різних предметів, а з англійської на українську вона вже перекладає сама. За складом вона гуманітарій, ці предмети їй даються легко, а з точних наук інколи доводиться допомагати, навіть робити вдома лабораторні.
Змалечку ми з нею граємо у різні ігри. Переставляти шахи за правилами вона навчилась раніше, ніж говорити. Сьогодні нас приваблює гра в шахи, в шашки, в доміно, також і в карти. Всі ігри, щоб про них не говорили, добре розвивають логічне мислення, а це дуже важливо. Раніше любив слухати, як Ліля виконувала музичні твори на фортепіано, навіть на відеокамеру записував. Шкода, що зараз у мене на це вже не вистачає часу.
Турбує мене те, що дівчинка виховується трошки в романтичних тонах. Вона дивиться такі фільми, як «Весна», «Дівчата», «За двома зайцями», «Вечори на хуторі...», «Красотка», «Охоронець». Ліричне відношення до життя прищеплювала їй мама, і я трошки побоююсь виходу дитини в наш реальний світ. З деякими реаліями життя вона стикається сьогодні у школі. Я не торпедую її перехід в якусь спеціальну школу, щоб ближче була до своїх ровесників, більше розуміла життя.
Мені подобається, що моя дівчинка тягнеться до землі. Я бачу це, коли вона навідується до своїх бабусь, що живуть у селі. По господарству, ввважаю, проблем у неї в житті не буде. Це зрозуміло, бо ми з жінкою з села і тільки Ліля — вже з народження киянка. Для мене ж Київ — це наполовину щастя, а наполовину — кара. На асфальті жити важко, коли звик до землі, до простору. Але звикаєш до всього.
Хотів би, щоб в неї було більше прагматизму в поглядах на життя, менше романтики. Хотів би дати хорошу освіту за кордоном, щоб деякі речі дитина розуміла краще, ніж я. Не знаю, чи вдасться це зробити фінансово, але я про це мрію. Я не належу до тих людей, які будуть підтримувати дитину шляхом своєї посади. Все буде залежати від її здатності до тієї чи іншої роботи. Вона знає про мою роботу багато, бо бачить мене по телебаченню. Дружина записувала її висловлювання у великий зошит. Серед цих записів тлумачення п’ятирічною дитиною слова «округ» як великої і красивої України.
Майбутнє своє буде вибирати сама, а моє завдання — дати освіту. Я сам поступав завжди так, як вважав за необхідне, не дивлячись на позицію батьків. Якщо Ліля поставила за мету щось зробити, то для неї немає перепон, ні батько, ні мати перешкодити не зможуть. Вважаю, що після 6 років дитину вже виховувати пізно. Хотілося, щоб її життя було трошки простішим, ніж моє. Я не хотів би, щоб вона проходила в житті через такі випробовування, через які проходив я. Це не той час, щоб наші діти жили в тих умовах, в яких жили ми. Не можу сказати, що це попереднє суспільство мене зачепило, я майже свідоме життя в ньому не жив, окрім армії та декількох попередніх років, як був старшокласником. Але все-таки я це життя пам’ятаю, і його наслідки ми зараз ще пожинаємо. Я дуже не хотів би, щоб моя дитина зустрілася з тим суспільством, від якого ми відмовились. Зараз кожен знає, що якщо працює, то може досягти бажаного результату, а коли не працює — то людина винна сама.
Під Новий рік під ялинку в нас традиційно кладеться щось суто практичне. Дочка просила під ялинку покласти плейер, але я вже купив це, тому під ялинку покладемо, мабуть, щось з одягу.
