Як Мавка заговорила японською

21 лютого в Токіо відбулося святкування 150-річчя з дня народження геніальної поетеси і драматурга, класика української літератури Лесі Українки. Через пандемію цьогорічний захід, організований за підтримки та за участю української громади в Японії «Краяни» і недільної школи «Джерельце», був проведений у змішаній формі: вчителі та учні школи святкували у стінах школи, а глядачів було запрошено долучитися онлайн. Метою заходу стало не лише вивчення творів Лесі Українки у школі, але й популяризація творчості поетеси серед японської аудиторії. Усі охочі зможуть переглянути захід на офіційній Фейсбук-сторінці «Краян» та «Джерельця» з 25 лютого.

На запитання «Що знають про видатну поетесу Лесю Українку в Японії?» засновниця та вчителька школи «Джерельце» Наталія КОВАЛЬОВА відповіла: «У нашій школі діти знають про Лесю, оскільки ми вивчали її твори, і першу виставу за мотивами драми-феєрії «Лісова пісня» ми ставили 2018 року. Однак японці практично не знайомі із творчістю поетеси, адже повних творів, перекладених японською, на жаль, нема. Тому з нагоди 150-річного ювілею ми вирішили ознайомити з творчістю поетеси і японців, організувавши цей онлайн-захід».

До слова, цього року учні школи «Джерельце» взяли участь у однойменних заходах, які організували Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) та Товариство зв’язків з українцями за межами України «Україна-Світ».

З метою вшанування творчості української поетеси учні школи декламували вірші Лесі Українки, а також брали участь у виставі за мотивами «Лісової пісні» (режисер-постановниця Вікторія Верескун, перекладачка Оксана Піскунова). Зокрема був використаний уривок з «Лісової пісні», перекладений україністом, викладачем Університету Мейджі, членом Асоціації україністів Японії Йошінарі Харадою.

І хоча в Україні, здавалося, немає нікого, хто б не знав про «чи не єдиного мужчину в українській літературі», а твори поетеси були перекладені багатьма європейськими мовами, Йошінарі Харада є чи не єдиним японським науковцем, котрий активно досліджує твори Лесі Українки в Японії. Об’єктом його досліджень вже стали такі твори, як «Бояриня», «В катакомбах», «Лісова пісня», «Одержима», «Руфін і Прісцілла». У наукових статтях пан Харада обґрунтовує сміливу українську національну позицію письменниці, торкається теми національної ідентичності українців та боротьби за соціально-політичну справедливість в умовах російської імперської дійсності, яку Леся Українка гостро описувала у своїх творах.

Пан Харада також долучився до цьогорічного святкування ювілею в «Джерельці» й відповів на кілька наших запитань.

— Як ви дізналися про творчість Лесі Українки?

— Мені здається, це було так давно, хоча відносно й недавно. У старших класах я зацікавився слов’янським світом, а в університеті отримав спеціальність із російської мови. Саме тоді, коли я почав вивчати російську, знайомий розповів мені про неурядову організацію, яка займалася допомогою українцям після вибуху на Чорнобильській АЕС і потребувала знавців російської. Взявши участь у роботі цієї організації, я вперше відвідав Україну. На жаль, на той час, маючи неглибокі знання мови та не будучи медиком за фахом, я не знав, як зарадити біді українців, котрі постраждали від катастрофи.

Після закінчення бакалаврату я вступив до магістратури і отримав державну кваліфікацію перекладача російської мови. Окрім того, я продовжив брати участь в діяльності щойнозгаданої організації і вивчати Україну. Одного разу я познайомився з українським дослідником чорнобильської зони Володимиром Усатенком, якого запросили до Японії з лекціями про чорнобильську катастрофу. Він сказав мені: «Хочете знати більше про Україну, почніть з української літератури», і порадив мені Ліну Костенко. Саме тоді я дуже зацікавився українською літературою і почав вивчати українську мову. Згодом, під час одного з коротких візитів до Москви, я випадково натрапив на Національний культурний центр України на Арбаті, де проводилися уроки української мови. Саме там я познайомився з моїм першим вчителем української мови — Тетяною Анісімовою. Я сказав учительці, що хочу почати свої уроки української з «Марусі Чурай» Ліни Костенко. Вона мені тоді порадила обов’язково ознайомитися й з «Лісовою піснею» Лесі Українки. Так, поряд з Ліною Костенко я дізнався про ще одну видатну українку — Лесю Українку.

Через кілька років мені пощастило отримати державну стипендію Міністерства освіти Японії на дворічне навчання в Києво-Могилянській академії. Там я познайомився і отримав велику підтримку від літературознавця Володимира Моренця, мовознавиці Людмили Ціпцюри та соціолінгвістки Лариси Масенко. У Києві я отримав унікальну можливість вивчати Україну, за що завжди буду вдячний своїм викладачам.

— Що відомо про творчість Лесі Українки в Японії і які її твори перекладені японською мовою?

— У Японії, окрім низки славістів, про Лесю Українку практично не знають. Це стосується не тільки творчості Лесі Українки, але й української літератури загалом. На мою думку, кількість наукових праць, присвячених українській літературі, в Японії обмаль. До тепер найвідомішим українським письменником, творчість якого перекладають і досліджують в Японії, є лише Тарас Шевченко. У літературознавчих статтях та енциклопедіях можна знайти, що «Леся Українка — одна з найвідоміших українських письменниць та поетес», однак детального аналізу її праць та творчості ще дуже мало.

Щодо перекладів творів видатної поетеси, то в Японії повних упорядкованих перекладів немає. Я переклав драматичну поему «В катакомбах», частково драму-феєрію «Лісову пісню». Хоча я вже знайомий з творчістю Лесі Українки понад двадцять років, на жаль, мені поки не вдалося видати більше перекладів видатної письменниці.

Тож, сподіваємося, що за допомогою просвітницької діяльності української громади й поки єдиної української школи в Японії, а також діяльності нечисленних японських україністів феномен творчості та багатогранність таланту Лесі Українки отримає належне визнання і в країні вранішнього сонця.