Як перемогти сімейне пекло?

День боротьби із сімейним насиллям відзначають у листопаді, але проблема залишається актуальною як для України, так і для всього світу цілий рік. За даними експертів, нині від насилля в родинах потерпають приблизно 100 тисяч українок. Це лише ті, чиї заяви зареєстрували (оскільки лише кожна десята постраждала людина звертається до відділка міліції).

Наталя МАЗУР, власниця ветеринарної клініки, не боїться розповідати свою історію: вона перемогла обставини й тепер спокійно живе в родині. Жінка розлучилася з чоловіком і відправила судовий позов щодо позбавлення батьківських прав свого колишнього чоловіка до Європейського суду з прав людини.

— В умовах насильства я жила дев’ять років — п’ять у шлюбі та чотири — після... Останньою краплею стало те, що мій колишній чоловік, який працював у одному з посольств, порізав собі вени, написав передсмертну записку сину й намагався мене вбити. Я викликала міліцію, приїхали працівники, подивились і сказали таке: «Якби був ваш труп, ми б розбирались, а оскільки вашого трупу немає, то розбиратись ми не будемо», — розповіла «Дню» пані Наталя.

Згодом по допомогу жінка звернулася до Міжнародної організації «Ла Страда». Там вона її отримала — і юридичну, й психологічну.

— Лише троє людей з мого оточення мене підтримали. Всі інші сказали, що це соромно, й протестувати не слід... Я починала сумніватись, а коли сумніваєшся, поступово нівелюєш свої попередні дії. Тож коли я знову зателефонувала в «Ла Страду», то запитала в них, чи правильно я роблю... Уявляєте, як мене затюкали?» — пригадує пані Наталя.

Сьогодні вона шкодує лише про одне — що терпіла так довго. На жаль, це — помилка усіх жертв насилля: жінки закривають очі на агресію. Головним чином — через сподівання, що все з часом налагодиться. Також можуть керувати почуття жалості, виховання в стилі зразкової дружини (мовляв, потрібно бути покірною, берегинею домашнього вогнища, відповідальною за «погоду в домі» тощо), а ще — страх залишитися самою... Але доведено: одного разу трапившись, випадки насилля будуть ставати частішими.

— У психології є таке поняття «колесо насильства» — якщо вже чоловік дозволив собі одного разу таку норму поведінки, й жінка не відреагувала якимись належним чином, то воно майже стовідсотково повториться ще з більшою жорстокістю. Психологічне (46,7% опитаних) насилля передує фізичному (43,1%), і треба багато працювати над тим, щоб переконати жінку звернутися до правоохоронних органів. Чим більше жінок не замочуватимуть, а звертатимуться по допомогу, то зміниться ставлення держави до цієї проблеми. Жертви бояться, вони залякані», — зазначає рина ОГОРОДНІЙЧУК, директор Департаменту комунікаційної підтримки національних «гарячих ліній».

Серед причин, через які чоловіки дозволяють собі рукоприкладство або інші форми насилля (психологічне, моральне, економічне тощо), психологи називають алкогольну, наркотичну залежності або ж залежність від азартних ігор. Далі йдуть комплекси, що виражаються в самоствердженні за рахунок слабших ( наслідок — дитячі психологічні травми). Дається взнаки загальний культурний рівень: чи вчили їх поваги до жінок. Рідше — відповідь на зраду, сікання з кулаками до чоловіка, провокація... На інтернет-форумах серед відповідей на аргумент, мовляв, «не чоловіча справа — принижувати жінку», трапляються й такі: «Бувають ситуації, коли треба... Потім буде навколо тебе бігати і ще більше любити. Інакше відчує слабину й на голову сяде».

Психологи не можуть виокремити за певними факторами тих, хто перебуває в групі ризику: від насилля потерпають жінки різного віку та соціального статусу. То, може, справа в сімейному вихованні? Цілком імовірно, що ті дівчатка, які змалку спостерігали насилля, підсвідомо звикли до нього, як до прийнятної форми поведінки. Можливий також і протилежний варіант сценарію: дочки, виховані в неконфліктній сім’ї, зіткнувшись із таким ставленням з боку партнера, розгублюються й не знають, як бути далі.

Також жертви бояться говорити відкрито через осуд суспільства. Тут дається взнаки радянське виховання: сім’я має бути взірцевою, сміття з хати не виносять. Люди роблять вигляд, що не помічають відвертих проявів насилля, бо буцімто навіщо втручатись у чужу сім’ю, вони потім помиряться, а винним буду я.

Кажуть, передусім винен той, хто вдарив, а потім — той, кого вдарили. Потурання диктатору тільки зміцнює його необмежену владу. Але вихід є. По-перше, потрібно не допускати навіть думки про припустимість насильства в сім’ї .По-друге, згадайте Теодора Драйвера, який писав у «Генії», що оточення відчуває ставлення людини до себе й відповідає тим же. Повага до себе — найміцніша оборона особи.

Отже, куди ж звертатися по допомогу? В Україні існують центри кризової допомоги та притулки. Дізнатись про них, а також отримати кваліфіковану безкоштовну юридичну та психологічну допомогу можна, зателефонувавши на національні «гарячі лінії» за номерами 386 (безкоштовно для абонентів Київстар, life: та MTC) і 0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів). Також з цього року працює веб-сайт «Скажімо «Ні!» домашньому насильству» (www.ostanovimnasilie.org.ua).