Як правильно вчити дітей

Успіхи фінської системи освіти привертають увагу багатьох країн світу. Адже впродовж останніх років фінські підлітки постійно посідають перші місця з математики, природознавства й читання. Про це, зокрема, свідчать дослідження PISA (Programme for International Student Assesment) 2006 та 2009 років, які проводяться з ініціативи Організації економічного співробітництва й розвитку що три роки з метою оцінювання рівня знань 15-річних підлітків у провідних промислових країнах. 2006 року Фінляндія набрала 563 бали, що є рекордом за всю історію досліджень PISA. Як же фінам удалося досягти таких успіхів? Чому в цій країні вважають за необхідне давати базову освіту дітям іммігрантів їхньою рідною мовою? Про це «Дню» розповіли в ексклюзивному інтерв’ю Генеральний директор національного бюро освіти (яке є аналогом Міністерства освіти України) Фінляндії Ауліс ПІТКААЛАА та керівник відділення з міжнародних зв’язків Крістіна ВОЛМАРІ. Це бюро займається підготовкою програм базової, середньої та професійної освіти й готується до запровадження нової програми навчання 2014 року.

Ауліс Піткаалаа: — Головним чином, успіх пояснюється тим, що в нас не існує великих відмінностей між школами. З іншого боку, професія вчителя є дуже популярною й користується великою повагою. Тому ми маємо дуже добрих учителів. Можливо, це дивно, але в нашій освітній системі немає стандартних іспитів. Перший іспит учні складають у віці 19 років, після завершення середньої школи. Школи й муніципалітети піклуються про розвиток освіти. Окрім того, ми намагаємося задовольнити тих учнів, у кого є спеціальні потреби. Тому в нас ніхто не залишається поза увагою. Цим і пояснюється високий середній рівень освіти. Ми хочемо створити навчальне суспільство в школі, щоб усі працювали разом і мали одне бачення.

Крістіна Волмарі: — Звісно, важливу роль відіграє зарплата вчителя. Вона є трохи вищою за середню зарплату в країні. Частково це пояснюється тим, що багато вчителів у літах. Тому в них є всі надбавки за вислугу років. 2009 року середня зарплата в Фінляндії становила 2900 євро. А якщо взяти оплату вчителів, які викладають такі предмети, як, наприклад, англійська мова, то тут зарплата сягає 3500 євро.

Окрім того, одна з причин популярності професії викладача полягає в тому, що ця робота є автономною. До речі, школи також є дуже автономними. Більшість важливих оперативних рішень ухвалюється на місцевому рівні. До цього залучаються вчителі, які в школі фактично є підприємцями. Вони не повторюють те, що наказують зверху.

— А звідкіля беруться кошти на зарплату вчителям?

А.П.: — Переважно муніципалітети платять зарплату вчителям. Держава також виділяє кошти на освіту. За навчання в школі ніхто не платить, усі витрати покриваються з податків.

— Як вдалося домогтися консенсусу серед фінів, що навчання має бути безкоштовним, причому й за вищу освіту?

К.В.: — Консенсусу щодо безплатної освіти було досягнуто дуже давно. Фінляндія була бідною країною, а добре освічене населення — це дуже сильна опора для держави. Освіта в Фінляндії була й залишається одним із соціальних щаблів. У нас була довга історія шкіл народної освіти, починаючи з часів, коли Фінляндія була частиною Росії. Ми могли тоді створювати народні школи. Й це не було обов’язковим. Це неправда, що людей заохочували вчитися читати з націоналістичних міркувань. Це була пропаганда.

А.П.: — В нашій країні дуже шанують людей, які мають високу освіту й культуру. В середні віки вміння читати було своєрідним тестом для громадянина. Тоді церква спонукала до читання. А в 1800-х роках були засновані муніципальні школи, в 1920 році навчання в школі стало обов’язковим для всіх. Фундаментальною основою фінської системи освіти й адміністрації є те, що ми віримо більше в еволюцію, ніж у революцію. В нас широкий консенсус щодо того, що освіта є пріоритетом. І ми хочемо досягати консенсусу, чого б це не стосувалося. Коли уряд змінюється, в нас немає зміни політики, а якщо й відбуваються зміни, то дуже незначні. В порівнянні з багатьма іншими країнами, де все починається майже з самого початку після зміни уряду.

— Кандидат у президенти Саулі Ніїністо, який зустрічався з іноземними журналістами, сказав, що навесні слід очікувати дебатів у парламенті щодо скорочень соціальних програм. Чи не позначиться це на освіті?

А.П.: — Я думаю, що депутати будуть намагатися, наскільки це можливо, уникати скорочення видатків на освіту, охорону здоров’я. Але, звісно, скорочення десь будуть. Проте в нашій політичній системі наш сектор найбільше захищений. Зокрема, цей захист забезпечують спеціальні закони. Тому це гарантує кожному доступ до отримання базової освіти.

— Світ стає дедалі глобалізованішим, які виклики це становить для фінської системи освіти? Як відомо, освіта та інновації є головними двигунами розвитку економіки.

А.П.: — Через рік рання освіта дітей віком від 2 до 5 років буде перенесена під егіду міністерства культури та освіти. Таким чином, рання та дошкільна освіти дітей віком 6—7 років стануть частиною шкільної системи навчання. Зараз рано говорити, які можуть бути зміни. Можливо, буде збільшення кількості годин для занять фізкультурою, мистецтвом тощо. Будуть не лише додані академічні дисципліни, але ми думаємо й про поліпшення системи викладання мов. У нашій країні найпопулярнішою іноземною мовою є англійська. Нам потрібні викладачі німецької, французької, російської та китайської мов.

Щодо основ нашої освітньої системи, то вона є досить різноманітною й сталою. Тому з одного боку можуть відбуватися еволюція й деякі незначні зміни, але не фундаментальні.

К.В.: — Існує дуже багато простору для адаптації на місцевому рівні щодо певних питань. Національна програма, над якою ми працюємо, має бути основною, й у цьому полягає наша мета. А місцева специфіка може включатися до програми в залежності від того, який фокус школа хоче мати.

Ми сподіваємося, що в новій шкільній програмі фокус буде на інновації, креативності та підприємництві. Останні три роки ми намагаємося інтегрувати підприємництво як різновид професійного навчання. Я вважаю, що виклик для наших шкіл полягає в тому, щоб більше використовувати в класах інформаційні системи й технології. В деяких школах це є, але в інших — ні. Тому це виклик для нашої освіти. В нас немає проблем з апаратним забезпеченням, комп’ютерами. Цього в нас багато, але по-справжньому вписати все це в процес навчання нам ще не вдалося.

— А що ще нового очікується?

А.П.: — Можливо, більше часу буде приділятися суспільним наукам, щоб учні знали, як працює суспільство, яка історія цієї країни.

К.В.: — Участь у громадських справах молоді зменшується. Молоді люди не так активно голосують, як дорослі. Тому навички громадянина передбачають вміння читати, розуміння того, як працює країна.

— З якого класу планується запровадити подібні предмети?

А.П.: — Я думаю, що в майбутньому це буде запроваджено для дітей трирічного віку.

— Три роки?

А.П. (сміється): — Так, у трирічному віці. Вони будуть вивчати це поступово потрошечку. Я вважаю, що в майбутньому нам треба буде робити наголос на сталому розвитку. Я працював раніше мером. І якщо подивитися на діяльність на місцях, на ухвалення рішень на місцевому рівні, то це сильна сторона нашої системи освіти. Люди хочуть брати участь у процесі ухвалення рішень. На муніципальному рівні вони можуть багато зробити.

К.В.: — Зазвичай ми не плануємо, з якого віку починати вивчення того чи іншого предмета. Ми даємо багато простору для діяльності. Наприклад, ми вважаємо, що вивчення першої іноземної мови має розпочинатися максимум із трьох років. На нашу думку, з трьох до семи років треба викладати багато різних предметів, але ми не кажемо скільки для кожного року. Тому існує свобода для діяльності на місцях.

— Яка увага приділяється вивченню історії в Фінляндії?

А.П.: — Ми мали багато дискусій із цього питання. Але більше уваги ми приділяємо вивченню історії Фінляндії. У школах вивчають історії інших країн, бо без цього не можна зрозуміти світ. І викладання історії розпочинається з п’ятого класу. А в дев’ятому класі діти вивчають суспільні науки. Якщо говорити про знання історії та суспільних наук, то тут ми не настільки успішні, як би нам цього хотілось.

— Чи не могли б ви сказати, які методи навчання беруться за основу у вашій країні?

А.П.: — Ми намагаємося складати таку програму, яка ґрунтується на конструктивному навчанні, а не на поведінці. Тобто ми робимо упор на методах навчання, а не викладання. Основним ключовими словами цієї системи є навчання, вивчення. Учень може мати свою індивідуальну програму навчання. Вибирати додаткові предмети, які не входять у базову освіту. І це може допомогти в навчанні. Ми також використовуємо клас як компонент навчання. Але більше уваги ми приділяємо освіті, в основі якої є методи навчання і персоналізації. І коли в учня є спеціальні потреби, то, дійсно, він отримає більш персоналізовану програму навчання.

К.В.: — Ми хочемо максималізувати потенціал кожного, причому починаючи з раннього дошкільного навчання, середньої школи.

— Як школа реагує на потреби суспільства, бізнесу?

А.П.: — Базова освіта надається всім. А потім кожен можете вибирати: йти до вищої середньої школи, чи здобувати професійну освіту. Зараз 50 відсотків вибирає вищу середню освіту й 50 відсотків — професійну. В останні 10 років дуже зростає популярність професійної освіти. Справа в тому, що після трьох років навчання можна отримати роботу, причому досить добре оплачувану. Разом із тим після отримання професійної освіти можна продовжити навчання в університеті.

К.В.: — Мас-медіа досить прихильно ставляться до професійної освіти. На телебаченні є багато програм про столярів, кухарів. Коли я була молодою, найпопулярнішими професіями були доктор і юрист. А це все має вплив на ментальність людей.

А.П.: — Так, суспільству потрібні не лише доктори і адвокати, нам потрібні люди, які роблять і створюють щось.

К.В.: — І ми намагаємося уникнути дублювання освіти. Ми маленька країна й не маємо стільки грошей, щоб перенавчати людей. Люди у віці 16—18 років не завжди знають, ким хочуть стати. Тому вони часто обирають вищу середню освіту. А після складання іспиту про завершення освіти, не всі можуть потрапити в університети, де існують квоти на кількість студентів. Відтак тим, хто не потрапив до університету, доводиться здобувати професійну освіту. І ми хочемо уникнути мультиплікації освіти й намагаємося направляти учнів безпосередньо на здобуття професійної освіти.

— Чи є проблеми з інтеграцією іммігрантів у рамках національної системи освіти?

А.П.: — Якщо говорити про дітей іммігрантів, то в них є один рік підготовки, переважно для вивчення фінської мови. Після підготовчих курсів така дитина може піти в нормальний клас, щоб мати основну освіту. Разом із тим у цієї дитини є можливість піти в клас, в якому можна отримувати освіту рідною мовою. Зрозуміло, що дитина має додатково проходити курс вивчення фінської мови. І якщо вона має інше віросповідання, то може додатково проходити курс вивчення власної релігії. Для цього потрібно, щонайменше, три дитини. Лише за таких умов школа надасть все необхідне для викладання релігії.

— Чому це робиться — викладання релігії дітям іммігрантів?

А.П.: — Надаючи можливість викладання предметів рідною мовою дитини, вважаємо, що вона має вивчати і фінську мову, й іншу іноземну мову. Якщо ви українець і не знаєте української у вашій країні, то вам буде важко без знання цієї мови. Тому й ми у Фінляндії вважаємо, що кожний громадянин має знати фінську мову. В нас у Фінляндії викладають 42 іноземні мови. А щодо релігії? Оскільки в нашій базовій програмі є такий предмет, як релігія, то можливо краще викладати релігію дітям іммігрантів. У даному випадку вони під громадським контролем.

Крістіна Волмарі: — Ми вважаємо, що мова є інструментом мислення. Якщо ви не знаєте добре іншої мови, то саме рідна мова впливає на ваше мислення й критичні оцінки. Держава підтримує муніципалітети у викладанні мов. І школи, й муніципалітети можуть подавати заявки на виділення більших коштів для надання іммігрантам можливості навчання рідною мовою, а також для додаткових курсів із вивчення фінської мови. Навчання основних предметів у рамках базової освіти на мові іммігрантів триває до 9 класу.

— Але ж це, напевне, дорого для бюджету країни?

К.В.: — Так. Але ми дуже серйозно ставимося до іммігрантів. Тому що фінська демографічна ситуація є катастрофічною. Нам потрібні іммігранти з дітьми.

А.П.: — Що стосується дорослих іммігрантів, то головна проблема — це фінська мова. До нашої країни прибуває немало досить здібних людей, але якщо вони не знають фінської мови, то не можуть тут вижити. Дуже складно отримати роботу без знання фінської мови. Тому в нас є мовні курси, щоб ці люди могли конкурувати на ринку праці.

— А як щодо освіти для дорослих?

А.П.: — Для дорослих у нас існує система тестів під назвою «кваліфікація на основі компетентності». Пройшовши цей тест і прослухавши відповідний курс професійного навчання, можна отримати диплом. Тобто тут враховується компетенція. Відтак дорослому легко отримати диплом .

К.В.: — Якщо, наприклад, перукарка переїде з України до Фінляндії, вона отримає кваліфікаційний диплом із цієї професії. Це досить просто. Хоча потрібна теорія, але ви можете на практиці продемонструвати, що у вас є відповідні навички.

Загалом система професійного навчання характерна для країн Північної Європи. І дорослі можуть здобути професійну освіту на будь-якому етапі. В усіх муніципалітетах існує ліберальна система освіти для дорослих. Окрім того, люди похилого віку — після 50 років — можуть навчатися в університетах і здобувати професійну освіту після 60 років.

ДОВIДКА «Дня»

У Фінляндії інвестиції в освіту становлять 6,1 відсотка від ВВП. У країні 5,2 млн людей, створено 20 університетів, які доповнено мережею 29 технічних університетів. Основою освітньої системи є дев’ятирічне обов’язкове навчання, яке забезпечується муніципальною владою. У Фінляндії немає відмінності між простими та елітними школами, як в інших країнах. Особливою рисою фінської школи є упор на вивчення іноземних мов. Більшість учнів вивчає три або чотири іноземні мови.