А як щодо сусідів?
Олександр ОМЕЛЬЧЕНКО, мер Києва:
— На початку нашого спільного життя з дружиною Людмилою ми займали кімнату в гуртожитку. Я тоді був начальником цеху. Два з половиною роки мирився з усіма комунальними «принадами»: загальними туалетом і кухнею. У той же час народився наш старший син Ян. Ви собі уявити не можете, як ми зраділи, отримавши ордер на маленьку однокімнатну квартиру! Після народження молодшого сина Саші переїхали на Русанівку. Наша сім'я зайняла дві кімнати. У будинку жили співробітники нашого заводу ЗБК-1 ДБК-1 «Будіндустрії». До мене (вже директора) ходили з найрізноманітнішими питаннями: від виробничих до просто побутових, сусідських. На нашому торцевому балконі влаштовували перекури. Ходили один до одного в гості. А коли у Києві стався землетрус, багато хто панікував, але лише мешканці нашого будинку (бульвар Давидова, 16) не вибігли на вулицю. Всі зібралися в мене: «Що робити?» Я якнайсуворіше наказав не покидати квартир. Будинок каркасний, залізобетонний. Руйнування могло статися тільки зовні, саме поза приміщенням було ду же небезпечно. Ми навіть дітей будити не стали. Потім довго згадували ту хвилюючу ніч... Сьогодні в мене найчудовіші відносини з двірниками й технічками. Нам є про що поговорити. Вислухую їхні комунальні зауваження. Виїжджаю з будинку о пів на сьому ранку й повертаюся о дев'ятій вечора, найближчих своїх сусідів практично н е бачу. З ними більше спілкується моя дружина. Хоча на урочисті заходи намагаюся викроїти час. Ми традиційно разом відзначаємо свята, дні народження. Часто віддаю сусідам свої квитки на концерти, якщо ніяк самому не вдається піти. З Олександром Єрмаковим ми товаришуємо 30 років. Гуляли на весіллях один в одного. Познайомилися, коли Саша працював виконробом, а нині він — заступник начальника главку. У нашому будинку живуть привітні люди. У нас ніколи не виникало ніяких побутових конфліктів.
Віктор МЕДВЕДЧУК, заступник голови Верховної Ради України:
— Я всіх своїх сусідів не знаю, але з деякими добре знайомий. Навпроти нас живе пан Мірошник — президент банку «Інко». Поверхом вище знаходиться квартира мого друга Юрія Ляха — голови правління Українського кредитного банку. Ми з ним довгий час, до мого обрання в парламент, були партнерами по бізнесу. І зараз усі свята й дні народження відзначаємо сім'ями. Вважаю, що з сусідами мені дуже поталанило.
Іван ДРАЧ, голова ради товариства «Україна»:
— Я живу в будинку по вулиці Горького. Це стара фешенебельна будівля з високими стелями і просторими квартирами. Колись там були комуналки, але зараз їх викупляють «нові українці». Письменників там практично вже не залишилося. Цілий день немає жодної хвилини спокою від грюкіту. Щось реконструюють, роблять євроремонти... Для мене вони абсолютно чужі люди. Те ж саме відбувається в нашій Спілці письменників — хаос! На хуторі Конча-Озерна дачі у вдів письменників перекуповують багаті люди. Йдуть в минуле наші посиденьки, суперечки з творчих питань на свіжому повітрі.
