Як захиститися від «правозахисників»?

Ще кілька років тому ні про які такі права людини ми ані чутки не чували. А тепер куди не глянь — скрізь представники правозахисних організацій... Іноді навіть звернутися до них по допомогу хочеться, але так і напрошується думка, а чи не спекулює вся ця строката компанія чужою бідою? Дійсно, розібратися у тому від кого, (і головне, як!) захищають нас добре фінансовані західним платником податків «ентузіасти», надто складно. Тому «День» попросив розповісти про ситуацію, що склалася у вітчизняному правозахисному русі, координатора Україно-американського бюро захисту прав людини Тетяну ЯБЛОНСЬКУ .

— Чи виправдані чутки про те, що серед українських правозахисників багато тих, хто, декларуючи свою правозахисну діяльність, живе за рахунок грантів, які щедро виділяються Україні західними фондами, але на ділі нікого не захищає й нікому не допомагає?

— Так. І сьогодні це вже ні для кого не секрет. Навіть більше, до правозахисного руху часто «прилипають» просто психічно не здорові люди. Думка про те, що «під прапором» правозахисного руху можна вийти на сцену й виступити перед широкою аудиторією, надихає їх на різноманітні, часом дуже безглузді вчинки.

— Проте «мисливці» за грошима західних платників податків, очевидно, «при своєму розумі», раз їм вдається регулярно отримувати гроші?

— Річ у тім, що представництва міжнародних Фондів в Україні не знають специфіки нашого суспільства, не мають можливості перевірити чесність і порядність усіх, хто приходить до них із тим чи іншим проектом. Так, наприклад, кілька років тому мене запросили консультантом на засідання комісії відомого західного Фонду з розгляду поданих громадськими організаціями проектів на тему: «Аналіз забезпеченості прав людини в Україні». Там же мало вирішуватися питання й про надання грантів. Серед різноманітних проектів я побачила роботу під назвою «Інволвінгова програма промоутингового напрямку у сфері прав людини». Подібну «абракадабру» міг написати тільки той, хто абсолютно не знайомий з роботою правозахисників! Цікаво, що подав програму нещодавно створений громадський інститут. А керівником проекту виступив директор цього ж інституту, до речі, у минулому, банкір і науковий співробітник. Та яке відношення він має до сфери захисту прав людини? Адже для того, щоб реалізувати таку серйозну тему проекту, необхідно мати спеціальні знання й досконально розбиратися у законодавстві! Однак співробітники інституту, очевидно, так не вважають. Навіть більше, вони не посоромилися внести до проекту чималі суми на придбання дорогої оргтехніки й величезні зарплати. Зауважу, що серйозні правозахисні організації також включають до проекту купівлю комп’ютерів, але розбивають цю суму на 5 і більше програм. Спочатку робота, і тільки потім винагорода.

Проте є в Україні й надійні правозахисні організації, які професіонально відпрацьовують отримані кошти. Наприклад, НЖО «Солдатські матері». Вони провели нещодавно кілька семінарів для військових суддів та прокурорів.

— А як ви оцінюєте роботу українського омбудсмана Ніни Карпачової?

— Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, на відміну від правозахисника, не є громадським діячем, а займає регламентовану спеціальним законом України посаду. Омбудсмен несе особисту відповідальність за кожне слово і зобов’язаний суворо контролювати всі скарги і звертання, які надходять до його приймальні. При цьому Уповноважений не має права втручатися у слідство та роботу судів. Мені приємно зауважити, що, хоч ця інституція почала свою діяльність в Україні зовсім недавно, її співробітникам уже вдалося зробити досить багато на шляху до демократизації нашого суспільства. До речі, я можу сказати, що багато жителів України вже добре знайомі з особливостями роботи Уповноваженого й звертаються до Карпачової. Я бачила мішки листів, якими просто завалені два невеликих кабінети Уповноваженого та його співробітників, я розмовляла з людьми, яким Карпачова надала реальну підтримку. Такий шквал звернень свідчить про незадовільну роботу виконавчої й судової гілок влади на місцях.

Однак для того, щоб Ніна Карпачова і ті, хто займе цей пост у майбутньому, змогли нормально виконувати покладені на них функції, владним структурам і суспільству необхідно надати інституції омбудсмана підтримку. Як законодавчу, так і практичну. А що ми спостерігаємо сьогодні? Варто було омбудсману відвідати після отримання скарги одне зі столичних РУ ГУ і про побачене розказати журналістам, як негайно пішов коментар міністра внутрішніх справ: таке відвідування у нічний час є протизаконним. Я не можу собі уявити, щоб міністр не знав Закону про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, де чітко сказано: «…відвідувати в будь-який час місця тримання затриманих…»

— Проте вітчизняна преса останнім часом часто критикує роботу Карпачової.

— Інститут омбудсмана створений насамперед для того, щоб на рівні владних структур відстоювати інтереси простих громадян. Тому абсолютно природно, що Уповноважений неугодний чиновникам. На мій погляд, відсутність ворогів у омбудсмана свідчить лише про те, що він не справляється зі своїми обов’язками. А взагалі необхідно, щоб населення нашої країни було знайоме не тільки з правозахисним рухом як явищем, але й отримало інформацію про рушій правозахисного руху — ратифіковані на території України міжнародні правові документи. Але яким чином люди можуть отримати інформацію, якщо ці документи у нас досі не видані національною мовою... Та що там казати — нещодавно один із прокурорів столиці заявив, що нічого не чув про те, що Україна ратифікувала Конвенцію «Проти тортур та інших жорстоких, нелюдяних видів поводження та покарання ув’язнених»! А співробітники районних відділень міліції чи то з незнання, чи то з певним наміром постійно порушують 59-у статтю Конституції України (згідно з якою кожна людина має право на захист і вільний вибір адвоката...).

— Як же вирішити цю проблему? — Необхідно, щоб свої права вивчали в інститутах і школах. Необхідно регулярно проводити навчальні семінари для працівників усіх державних структур. Особливо це стосується міліції, прокуратури, судів. Адже значна частина охоронців порядку отримувала освіту за часів тоталітарного режиму, де пріоритети та цінності були іншими. Сьогодні наша Конституція проголосила пріоритет Прав людини. Може, безумовно, допомогти й преса. Якби на центральних каналах телебачення регулярно виходив цикл передач, які надають ефір омбудсману, авантюристам стало б набагато важче обманювати людей. Однак, із незрозумілих мені причин, питання інформаційної підтримки правозахисного руху у нашій країні ніколи не розглядалося. А громадські структури й представництва міжнародних правозахисних організацій в Україні самостійно впоратися із цим завданням не в змозі. Тому, доти, поки це питання не буде вирішеним у загальнодержавному масштабі, ситуація на краще не зміниться.