Якщо дитині важко вчитись,

Навчання в школі становить етапний момент життя дитини. Адже саме в початковій школі дитина вперше стикається з тим, що виконувати слід не лише те, чого хочеться, а те, що треба, і саме так, як цього вимагають учителі-дорослі. Але чи готові до цього шестирічні діти?

Як показали дослідження, у них зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: дитині важко сприймати абстрактні цифри та правила; вона здатна сприймати інформацію передусім у наочно-образній та наочно-дієвій формах; у неї домінує мимовільна пам’ять, внаслідок чого запам’ятовується не те, що потрібно, а те, що цікавить. Крім цього, інтерес до навчання в цьому віці дуже нестійкий. Негативні оцінки вчителів спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії.Поведінка у дітей емоційна та імпульсивна, що істотно ускладнює взаємини в школі.

За даними петербурзьких учених, у 40 — 60% дітей 6 — 8-літнього віку при спеціальному огляді виявлені різного виду мінімальні мозкові дисфункції (ММД).Спеціальні дослідження показують, що протягом останніх років близько 20% дітей, що вступають до школи, мають різні функціональні порушення нервово-психічного здоров’я пограничного характеру (тобто перебувають на грані норми і патології). За даними Інституту вікової фізіології РАО, вже до кінця першого класу число учнів з порушеннями психічного здоров’я пограничного характеру збільшується до 60 — 70%.. Батьки і вчителі не вважають характерні для них особливості поведінки хворобою, як правило, в медичній карті такі відхилення в здоров’ї не фіксуються. І тільки з початком навчання в школі, коли нервово-психічне і фізичне навантаження на організм дитини різко збільшуються, розлади нервової системи стають більш вираженими..

Більше всього не готових до навчання дітей у п’ятирічному віці (близько 80%). В шість років таких дітей набагато менше — 51%; а вже в сім років їх усього 13%. Звичайно, в даному випадку йдеться саме про систематичне навчання в умовах класно-урочної системи, а не про індивідуальні програми.

Один з основних показників готовності дитини до школи — емоційно-вольовий. Щоб розвинути волю дитини, батькам потрібно привчати її організовувати своє робоче місце і підтримувати на ньому порядок; треба заохочувати малюка до вольових зусиль (а для цього давайте йому певний простір для самостійності, стимулюйте намагання довести будь-яку справу до кінця); нехай дитина регулярно виконує вдома якісь доручення та має постійні обов’язки, скажімо, поливати квіти чи приглядати за кішкою.

Вивчення математики, складні умовиводи, розуміння основ наук вимагають здатності до абстрактного мислення. Необхідно допомагати дитині поступово переходити від зовнішніх дій з предметами до дій внутрішніх, подумки, які б виконувались спочатку з образами предметів, а потім абстрактно — з поняттями про них. Для розвитку такого внутрішнього плану дій є вправа, яка особливо подобається молодшим школярам. Треба взяти для початку якусь просту дію — наприклад, приготування яєчні чи чищення зубів. Потім запропонувати дитині якомога точніше відтворити всю послідовність дій і описати її, але у зворотному порядку, починаючи з кінця. Також дуже корисно виробити у дитини звичку наприкінці дня, скажімо, лягаючи спати, відтворити подумки всі події минулого дня у прямому і зворотному порядку.

Говорячи про перші кроки дитини у школі, треба особливу увагу звернути на проблему «шкільних» страхів у дітей. У більшості випадків вони пояснюються установками й цінностями батьків щодо школи. Ні для кого не секрет: іноді батьки самі бояться школи й мимовільно навіюють цей страх дітям. Або драматизують шкільні проблеми сина чи дочки.

У профілактиці шкільних страхів діють два правила:

1. Необхідно забезпечити дітям теплу, сприятливу психологічну атмосферу, щоб повернути їм упевненість у собі.

2. Украй важливо дати дітям можливість розповісти про те, що вони відчувають, оскільки з розділеною з кимось бідою впоратися легше.

Провідну роль у підготовці дитини до шкільного навчання відіграють батьки. Саме вони мають стежити, щоб до моменту вступу до школи у дитини склалися психологічні риси, які властиві школяру. Наприклад, батькам не слід оцінювати все, що робить малюк, так, як оцінювали би це в школі, чи «проходити» з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру навчанням.

У то же час доцільно розвивати гнучкість і багатство мовлення дитини, працюючи разом з нею над сюжетними малюнками. Необхідно вчити її складати невеличкі оповідання з п’яти-семи речень, де б сюжет характеризувався з різних боків із застосуванням багатої лексики.

Немає кращого способу збагатити уяву дитини, аніж складати разом з нею казки. Скажімо, тато починає, а малий чомучка продовжує. І так доки не дійдуть логічного фіналу. А от долати шаблонне мислення допомагає один з прийомів казкотерапії: гра в «антисюжет». Треба запропонувати дитині, наприклад, зробити з Карабаса Барабаса позитивний образ, а з Буратіно — негативний. І розвинути цю фабулу.

І наприкінці — п’ять «золотих правил», які допоможуть долати труднощі в навчанні:

1. Вбачайте в дитині не продовження вашого «я», а окрему особистість. Тоді ви будете в змозі зрозуміти, що їй дійсно потрібно, а що ні.

2. Приділяйте дитині якомога більше уваги, поводьте себе так, щоб дитина була впевнена, що ви її любите завжди, незалежно від того, успішна вона або відстає. Не лінуйтесь спілкуватися з нею. Ніколи не замінюйте особисте спілкування з дитиною підкупом: «На тобі подарунки, тільки не чіпай мене». Здатність гарно навчатись напряму залежить від впевненості школяра у собі. А останнє — від впевненості дитини в тому, що її люблять.

3. Якщо мовиться про шестирічку-першокласника, то наблизьте його режим дня до того, до якого він звик у дитячому садочку — із перервою на денний сон, п’ятиразовим харчуванням, прогулянками.

4. Дотримуйтесь «золотої середини» у вихованні: не позбавляйте дитину самостійності, занадто опікуючи її, та з іншого боку — не пускайте її розвиток на «самотік».

5. Батьки мають домовлятись і виробляти одну лінію виховання дитини. В протилежному разi вона не зможе пристосуватись до суперечливих батьківських вимог і не стане цілісною, інтегрованою особистістю.