Янукович не відповідає на листи... Януковича

Родовід Президента В. Януковича — загадка для більшості українців. Адже в його біографіях у кращому випадку згадуються лише імена батьків. Сам Віктор Федорович останніми роками двічі навідувався на батьківщину своїх предків — у вимираюче село Януки, розташоване під Вітебськом. Повідомлялося, що лідер Партії регіонів мріє відродити білоруський хутір, в якому проживає всього лише п’ять осіб, — завезти туди племінних корів, побудувати молочний міні-завод і сховище для морожених ягід. Окрім того, він закликав повертатися до рідного села всіх Януковичів, які проживають у Білорусі, Україні та Росії. Важко сказати, наскільки ця ідея сподобалася близьким та далеким родичам Президента, оскільки розшукати їх зовсім непросто. Втім, як з’ясувалося, проживають вони не лише на Донбасі, але й на півдні Дніпропетровщини, де вкорінилася одна з гілок українських Януковичів.

«Раніше всі вони жили в невеликому селищі Східне, — розповідає голова Первомайської сільради Нікопольського району Іван Яременко. — Найстаршою в роду сьогодні є Марія Романівна Кусень, у дівоцтві Янукович. Кілька років тому вона переїхала в Первомайське до своєї дочки, яку звати... Юлія Володимирівна. Виходить, що жінки з таким ім’ям та по-батькові є і в роду Януковичів». У Первомайському та двох невеликих селищах Східне і Західне живуть сім’ї птахівників — працівників гігантської птахофабрики, що за часів соціалізму продукувала понад 100 млн. яєць щорік. «Яєць було стільки, — згадує Іван Іванович, — що їх не встигали розвозити по всьому Союзу і переробляти на яєчний порошок. Яйця, що зіпсувались, машинами вивозили в балку. В ті часи людей запрошували зі сторони, бо робочих рук не вистачало». Нині ж у центрі Первомайського, поруч із сільрадою, зяє вибитими вікнами та дверима колишній робочий гуртожиток. Проте село продовжує жити, оскільки ще в 90-х збанкрутілу при капіталізмі птахофабрику уподобав канадський інвестор. Щоправда, основною продукцією тепер стали не яйця, а м’ясо бройлерів. Завдяки цьому працівники фабрики отримують непогану за сільськими мірками зарплату — в середньому 1700 гривень. А до місцевого бюджету регулярно надходять податки. «І все б нічого, — скаржиться Іван Іванович, — але в нас щомісяця вилучають 92 тисячі гривень до районного бюджету на дотації бідним селам. Через це в нас постійно виникають проблеми. Село Первомайське, як і два ближніх селища, фактично живуть на привезеній воді. Бо труба, що сполучає село з артезіанською свердловиною, за півстоліття експлуатації зовсім продірявилася. Лише за останній тиждень було дев’ять проривів, але грошей на ремонти немає. Зараз, завдяки директору фабрики, намагаємося залатати ці діри, аби хоч перед Великоднем трохи помитися». Недивно, що селяни, які живуть без води, були незадоволені «помаранчевою» владою. Велика частина виборців Первомайського проголосувала за В. Януковича попри те, що сам голова сільради симпатизує Юлії Тимошенко. Чималу роль у передвиборних розкладах, розповідає він, зіграли... вітальні листівки, підписані «самим Віктором Федоровичем». Їх свого часу розсилала чи то Партія регіонів, чи то передвиборчий штаб. Проте такий прояв уваги підкуповував селян, багато хто з яких наївно сподівається, що новий Президент допоможе налагодити місцевий водопровід. Адже, як не крути, але в Первомайському теж живуть Януковичі.

«А за кого нам ще голосувати, — дивується одна з представниць роду, Юлія Володимирівна. — Я й сама працювала у виборчій комісії від Партії регіонів. За Віктора Федоровича проголосували всі наші родичі, в тому числі й моя мама». 89-річна Марія Романівна, як і її дочка, дивовижно схожі на Президента, проте з ним вони ніколи не зустрічалися. «Незручно якось набиватися в родичі, хоча мій брат Анатолій, який живе в російському Череповці, неодноразово писав йому листи і відсилав привітання. Втім, відповіді він так і не отримав». Анатолій народився в цивільному шлюбі, тому носить прізвище матері — Янукович. Ще кілька років тому, коли Віктор Федорович став українським прем’єром, Анатолій Олександрович із цікавості вирішив встановити з ним контакт, аби з’ясувати міру спорідненості. І підстави для цього були. «Мій батько, — згадує Марія Романівна, — переїхав до України, коли ми з сестрою були ще маленькими дітьми. У Білорусі було мало землі, а Україна славилася своїми чорноземами. Але коли ми переїхали, почався страшний голод, від якого померло багато людей. Жили ми в землянці, а батьку довелося пасти худобу в селі, аби хоч якось уціліти разом із сім’єю. У Білорусії у батька було десять братів, але багато хто давно помер. Троє з них переїхали до України, проте потім один повернувся, а інший виїхав працювати до Донбасу. Як його звали, ніхто не пам’ятає. Всі зв’язки з родичами загубилися, адже пізніше почалася страшна війна». Молодша сестра Марії Романівни Ніна Романівна досі проживає в селищі Східне. На стіні в її хатині висять старі фотографії батьків, чиї могили знаходяться на місцевому кладовищі. Збереглася й стара метрика білоруською мовою. Проте самі Януковичі зі Східного розмовляють сьогодні лише з легким білоруським акцентом. Життя в селищі дуже важке — роботи немає, а магазин відчиняється лише у вівторок, коли з Нікополя привозять хліб. «Вода в нас привезена, — розповідає Ніна Романівна, — вугілля доводиться купувати по 950 гривень за тонну. Всього ж на зиму потрібно чотири тонни. Тому ми живі, поки носять пенсії — мені 600, а чоловіку 800 гривень. А ось пенсію з інвалідності — 160 гривень — йому затримують». Через це зовсім недавно сталася дуже неприємна історія. Енергетики надіслали «папірець», що пенсіонери заборгували за використану електрику 28 гривень. Услід світло відключили контролери, а за підключення змусили заплатити вже 95 гривень. «Ну, як ти їм поясниш, що пенсію затримують?» — розводять руками старі. За політичною кар’єрою нинішнього Президента в селищі, де проживають діти, внуки й правнуки Ніни Романівни, стежать по телебаченню. В її хатині є глянсовий передвиборний плакат із великим портретом кандидата від Партії регіонів. «Що там казати, — жартує дочка Ніни Романівни Галина Іванівна Козацька, — адже навіть наш дідусь ходить у синьому шарфику як справжній «фанат» Віктора Януковича». І справді, згаданий шарфик висить на гвіздку в передпокої — разом зі старим ватником. «Одного дня, — згадує Галина Іванівна, — ми з Юлією Володимирівною обговорювали, а не написати нам на телебачення в програму «Ключовий момент». Але потім вирішили, що це буде нескромно з нашого боку. Адже одна річ, коли прості люди розшукують простих людей, і зовсім інша — коли про своє існування сильним світу цього нагадують «бідні родичі». Відразу виникає підозра, що ми почнемо щось просити, але нам від Президента нічого не потрібно. Хоча, якщо сам Віктор Федорович зацікавиться тим, що на Дніпропетровщині живуть Януковичі, то ми не проти з ним листуватися».