Європейська освіта у... радянських стінах

Все почалося з того, що до редакції звернулися батьки учнів столичної школи № 5. Це невеликий навчальний заклад, розташований у престижному Печерському районі Києва, тому не раз його територія ставала об’єктом зазіхань з боку забудовників. Але школу вдалося зберегти, хоча нинішній її стан треба терміново поліпшувати, розповідають батьки учнів. У шкільної будівлі чимало нагальних проблем: прогнилі труби, старі вікна та електропроводка, проблеми з опаленням. «Будівлю планомірно і свідомо приводили до аварійного стану, аби потім легше було обґрунтувати її знищення», — вважає один із місцевих активістів. Влада і політики байдужі до проблем школи, натомість батьки й учителі самі поступово відроджують навчальний заклад.

«День» завітав до школи № 5, щоб побачити, як формується європейська освіта у радянських стінах та яким чином школу змінюють місцеві активісти і небайдужі батьки.

ПРО ЛІТАК І СТАРІ ТРУБИ

Школа І — ІІІ ступенів № 5 Печерського району міста Києва цього року прийняла 49 дітей-переселенців — це майже треть від усіх учнів. Втім, про це в освітньому закладі не дуже люблять говорити. «Наша головна мета — аби люди зі сходу відчували себе як удома, ми нікого серед учнів не виділяємо», — розповідає директор школи Світлана Олексюк. Вчителям і так є про що розповісти: наприклад, про кілька битв за територію навколо та про те, як власними зусиллями місцеві активісти створюють школу майбутнього.

Біля входу до школи «чергує» винищувач — діючий МиГ-15. Світлана Олексюк згадує: «Машину доставили до нас 1986 року за допомогою командуючого ВВС СРСР. Везли з Василькова, вночі, щоб не створювати заторів на дорогах. Літак був спільною бойовою машиною для Радянської армії та військ Варшавського договору». Винищувач стоїть на синьо-жовтому постаменті, який пофарбували нещодавно. Кошти на фарбу збирали учні, розписував конструкцію, зокрема, й бізнесмен-переселенець із Луганська.

Центральний вхід до школи закритий: сходи та двері — в аварійному стані, тиньк пооблітав, відсутній козирок. Відремонтувати все це коштує десятки тисяч гривень — у школи таких грошей немає. Заклад відкрили 1936 року, в 1960-х роках добудували ще один поверх та крило — тоді й робили останній капітальний ремонт. Школа розташована поблизу Національного ботанічного саду імені Миколи Гришка — краєвид з вікон фантастичний. Саме тому на пагорбі, де стоїть заклад, рік тому намагалися зробити розважальний центр. «Батьки лягали під КамАЗи і ламали паркани, ходили на судові засідання, коли рейдери хотіли захопити шкільну територію», — зізнається Світлана Олексюк. Школу захистили, і тепер доводять на практиці: такий унікальний заклад необхідно зберегти.

На першому та другому поверхах будівлі все, як у звичайних школах: аромат свіжої випічки, бігає малеча. Третій поверх зараз порожній, бо там дуже холодно. «Батареї у школі ніколи не були теплішими, ніж людське тіло. А на третьому поверсі ще й вікна автентичні, з ХХ століття — пропускають холод. І ще алюмінієва проводка 1960-х років часто не витримує напруги — сучасні обігрівачі її просто спалюють», — розповідає Антон Коломієць, діти якого ходять до школи № 5.

ТЕАТРАЛЬНА МАЙСТЕРНЯ, ГУРТКИ З ФЕХТУВАННЯ І ТЕНІСУ, ЗМАГАННЯ НА РОЛИКАХ — У ШКОЛІ № 5 ДІТИ ЗАЛЮБКИ ПРОВОДЯТЬ ЧАС ІЗ РАНКУ ДО ВЕЧОРА

Проте цього року учням можна сподіватися на тепло: на осінніх канікулах тут мали продути батареї — вперше за кілька десятків років. Більшість коштів на це дав музейний комплекс «Мистецький Арсенал», розташований поблизу. Взагалі з миру по нитці — і школу можна оновити. «Один банк дав старі меблі — незабаром рознесемо по класах. Спонсори поставили у кімнаті для п’ятикласників три вікна, косяків немає — треба доробити, аби до 1 січня тут могли навчатися», — пояснює заступник директора школи Наталія Єфремова.

СПОРТ, МУЗЕЙ  І МАЛЮНКИ ПРО ВІЙНУ

У закладі є актова зала із професійним освітленням — серед іншого, там виступає театральна студія. Щоправда, у приміщенні зимно, і порепані підлога та шпалери. Полагодити залу — питання на сто тисяч гривень, тому воно зависло у повітрі.

Окраса навчального закладу — спортивна зала. Кілька років тому місцеві депутати оплатили ремонт у цьому приміщенні: тут дерев’яна підлога і красиві стіни — дарма, що голі. Зі спортивного інвентарю — лише баскетбольні кільця й ворота. Антон Коломієць коментує: «Не завадили б пара шведських стінок, бруси, канат. Фізкультурник влаштовує естафети на матах, робить дива з нічого».

Учні школи № 5 обожнюють спорт завдяки учителю фізкультури Олександру Музиці. Чоловік приніс на роботу кілька пар роликів та організовує змагання, вчить дітей грати в футбол. «З обладнання у нас практично нічого немає, але вчитель завжди знайде щось добре для уроку. Ось металеві гранати вагою 300 грамів — дітям це цікаво. На кожній перерві школярі просять м’ячик покидати, на роликах покататися. А п’ятикласники захоплюються футболом і дуже професійно до нього ставляться. Тож я цілий день задіяний, навіть на перервах», — усміхається Олександр Музика.

ШКОЛУ ДЕКІЛЬКА РАЗІВ РЯТУВАЛИ ВІД РЕЙДЕРІВ І ТЕПЕР ДОВОДЯТЬ НА ПРАКТИЦІ: ТАКИЙ УНІКАЛЬНИЙ ЗАКЛАД НЕОБХІДНО ЗБЕРЕГТИ

Заклад має власний музей, присвячений 6-й повітряній армії та Війську Польському. Учні самі збирали матеріали для музею в 1980-х роках під час походів по Валдайському узвишшю. Серед експонатів є пам’ятні листи, військова форма. Зараз є задум оновити концепцію музею. «Домовилися зі священиком, який перебуває на передовій, що він допоможе у створенні музею, присвяченого нашим військовим і подіям на сході», — говорить Наталія Єфремова.

Взагалі у цій школі не бояться обговорювати з дітьми події на сході країни. Нещодавно учні долучилися до проекту «Конфлікт очима дитини». Школярі різного віку малюють ситуацію на сході. Сильне враження справляє робота першокласника: брудно-зелені танки, плямки українських прапорів, червона земля. Малюнки старших школярів якісь формальні, все троянди та якісь обличчя. Наталія Єфремова зауважує: «Треба, аби спеціалісти пояснювали дітям, що таке конфлікт. Бо інколи на малюнках — лише «красивість» і немає конфлікту. У нас після того як психолог поспілкувався з дітьми, з’явилося кілька цікавих робіт по суті».

«ПРИЙНЯЛИ НЕ ДІТЕЙ,  А ЦІЛІ РОДИНИ»

У школі № 5 небагато учнів. Торік, коли випустили 9 і 11 класи, у закладі навчалося 87 дітей, цього року вже 171 учень. «Найкращі школи світу мають до 450 учнів — тоді усі всіх знають, формується така собі родина. У нас ніколи не навчатиметься тисяча дітей», — акцентує Світлана Олексюк. Таку позицію хотіли використати рейдери — штучно зменшували невеликий потік учнів, аби школу закрили. «Кілька років тому всім розповідали, що в закладі буде капітальний ремонт, а для цього треба школу виселяти, — згадує директор закладу. — Батьки перестали приводити до нас дітей, бо вважали, що за деякий час будуть змушені забирати їх в інші школи. Тут був дуже низький набір, кількість дітей зменшилася разів у п’ять».

Цього року шкільне життя оживили, зокрема, і школярі зі сходу. «Ми прийняли не лише дітей, а цілі родини. Зустрічалися з кожною сім’єю, знаємо, де працюють ці люди, що їм потрібно», — ділиться Наталія Єфремова. Ще один тренд — колишні учні приводять до закладу своїх дітей. Школа дійсно перетворюється на єдину родину, яка дорога всім її членам.

Сьогодні вчителі школи № 5 мріють зробити комплексний заклад із дитячим садком. Для цього є приміщення, закріплене за школою, і згода місцевої влади, ще не підкріплена діями. Світлана Олексюк пишається: «Маємо театральну майстерню, гуртки з фехтування і тенісу — вікна у школі світяться до шостої вечора! На цей рік запланували великі ремонтні роботи, замінимо вікна у коридорах. Це буде український заклад європейського зразка».

Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»