Європейське чи радянське

Мені завжди подобалося розглядати географічні мапи. Ти ніби мандруєш континентами та країнами, відвідуєш світові столиці, прогулюючись старими вулицями. Саме до них, як до своєрідного історичного простору, є сенс звернутися. Назви міських вулиць — урбаноніми — багато що можуть розказати. Запрошую разом зі мною, шановний мандрівнику!

Ось ми стаємо в самому серці старого міста на Миколаївській площі. Із Університетської відкривається панорама на Поділ та Залопань. Численні вулички ремісників: Чоботарів, Коцарів, Ковалів, Шляпників, Дегтярів. Далі Рибні ряди та Торгова площа. Шляхи-дороги поєднують місто із Сумами, Полтавою, Києвом, Москвою. Різдвяна та Благовіщенська, Пантелеймонівська та Каплуновська обов’язково приведуть до величних храмів із золотими маківками. А ось тут точно жив пан полковник у замку, а тут — пан суддя, а десь там, на околиці, жили селяни Молочні та Борзі. За межами старого міста, розкинулися острівки-слободи та хутори: Гончарівка, Заїківка, Довгалівка, Клочки. Так, шановний мандрівник, ви мабуть здогадалися, що ми побували у старому Харкові.

А що ж можна побачити сьогодні? Уніфіковані майдани та вулиці Леніна, Косіора, Петровського, Орджонікідзе. Безліч менш відомих будівників комунізму, на кшталт Миколи Кривомазова чи Якова Тевелєва. Численні увічнення Великої Вітчизняної війни, вулиці маршалів та героїв, військових з’єднань та символів перемоги. У більшості радянських міст маркери революції, успіхів соціалістичного будівництва, пам’яті про Велику Вітчизняну війну сформували топонімічній ландшафт. Міста ніби позбавили своїх облич, притаманних лише їм самобутніх рис. Здавалося б, здобуття Україною незалежності відкрило шлях до вивільнення з цього пропагандистського полону. Справді, під час подорожі, наприклад, Львовом, стає зрозумілим, що місто скористалося своїм шансом позбутися комуністичного тягаря. Але ця історія не про Харків. Демократичного запалу 1990-х вистачило лише на прощання зі Ждановим, Дзержинським, Урицьким, та й то частково. Прибрали майдан та вулицю Дзержинського, натомість залишили назву адміністративного району. Ліквідували набережну Урицького, проте зберегли вулицю та провулок. Лише два (!) топоніми сучасного Харкова нагадують нам про важливі події державного будівництва в незалежній Україні ? майдани Свободи та Конституції.

Незважаючи на декларації збереження історичної самобутності міста, навряд чи можна говорити про організоване повернення до історичної топоніміки. Сьогодні кількість історичних урбанонімів становить трохи менше 12% від загальної кількості. Ще близько100 назв можна повернути.

У 2012 році площа Харкова зросла на 4,5 тисячі гектарів. Якщо вас доля, шановний мандрівнику, закине сюди, у так званий Нью-Харків, то ви точно зрозумієте, що опинилися у колишньому селищі Циркуни, бо стоїте на Циркунівський вулиці, або у Кулиничах, або у Затишші. Тішить, що приділялася увага у формуванні топонімічного середовища новоприєднаних територій з урахуванням фактору належності до хутора, селища або імен колишніх власників цих земель. Водночас, у сьогоднішніх топонімічних реаліях спостерігається не тільки збереження радянської символіки, а й збільшення її кількості. Наприклад, у 2012 році у Харкові з’явилися вулиця, названа на честь голови Раднаркому УСРР та одеського ВЧК Християна Раковського, а до вулиці Червоноармійської додали однойменний провулок.

Звичайно, не тільки минулим живе сьогоднішній Харків. Багато славетних імен уславлювали його. Деякі несправедливо забуті. Не всім вистачає місця у символічному просторі міста, адже його й досі займають Чубар і Постишев, Сімнадцятий Партз’їзд та Друга П’ятирічка. Трапляються поодинокі номінації іменами Льва Ландау, Леся Курбаса, Миколи Хвильового. Потроху з’являються імена науковців, зокрема фізиків, фахівців із сільського господарства. Діячів мистецтва представлено ширше. Тут і композитор Йосиф Шилінгер, і художник Василь Єрмілов, і один з піонерів кінематографу Альфред Федецький та інші. Зовсім новим для Харкова є маркер увічнення спортсменів — Миколи Уграїцького, Юрія Венгеровського... Водночас, вулиці з цими, поза сумнівом, славетними іменами розташовано на околицях, тому їхнє символічне значення для харків’ян є незначним. Переважна частина людей взагалі не здогадуються про те, що ці імена відображені на топонімічній мапі Харкова. Мабуть, саме тому городяни жваво пропонують увічнити цих діячів у символічному просторі міста в рамках виконання Закону «Про засудження комуністичної та націонал-соціалістичної (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборони пропаганди їх символіки». Ці пропозиції активно обговорюють у Facebook-спільноті «Харківська топонімічна група». Справді, цей Закон відкриває широкі можливості не тільки для повернення історичної самобутності Харкова, а й дозволить йому стати по-справжньому європейським містом з українським колоритом. Це цілком реально, шановний мандрівник, коли влада і громада об’єднають свої зусилля. На жаль, сьогодні цієї єдності не спостерігається. Від харківської влади — лише самі обіцянки і жодних конкретних механізмів для залучення громадськості. Без втручання активістів на мапі Харкова так і залишаться піонер Павлик Морозов і терорист Степан Халтурін, Комсомол та Радянська Армія, «Олесь Бузина» 40-х років Ярослав Галан та зять Карла Маркса Поль Лафарг.

Бачите, шановний мандрівнику, сучасний Харків — це вже не місто ремісників і купців, церков і доріг. Це місто науки та освіти, мистецтва та ділової активності, однак позбавлене можливості відчути це через слово. Слово, що написано на невеличкій табличці, яке приведе нас, шановний мандрівнику, у новий Харків. У його свідомості буде Соборність та Незалежність, славетні постаті митців, науковців та творців української нації та держави.