Європейський суд:

Те, що Європейський суд із прав людини — серйозна організація, вже зрозуміли в Україні. Як стало відомо «Дню» з конфіденційних джерел, відоме французьке містечко відвідав навіть міністр Юрій Кравченко, який, кажуть, давав пояснення суддям із справ щодо свавілля міліції. Суду, який уже ухвалив рішення з 19 українських справ, доведеться суттєво помізкувати над проблемами, що підкинули їм наші ображені співвітчизники. Наприклад, наскільки близько може торкатися особистого життя людини досить відома діяльність СБУ? Щоправда, суддя Європейського суду з прав людини від України Володимир БУТКЕВИЧ відмовився говорити про подробиці конкретних справ з огляду на принцип конфіденційності. Натомість він наполіг на тому, щоб наша розмова стала якомога кориснішою для громадян держави, котра отримала сумнозвісну гілку першості серед країн — порушників прав людини.

— Володимире Григоровичу, Україна приєдналася до Ради Європи 9 листопада 1995 року і вже встигла отримати попередження Парламентської асамблеї про можливість анулювання в червні 1999 року мандату української парламентської делегації. Багато хто в Україні сприйняв таке попередження як необ’єктивне й упереджене. Чи не готує нам подібних «сюрпризів» ще й Європейський суд із прав людини?

— У нас ще досить живуча звичка шукати винних де завгодно, крім власної домівки. Європейський суд із прав людини створено задля захисту прав і основних свобод людини, і цю свою функцію він виконував і буде виконувати добросовісно, неупереджено й незалежно від того, що про нього говорять. А сенсацію для себе може підготувати лише сама Україна. Очевидно, умови життя в країні змушують громадян звертатися до тієї міжнародної інституції, де вони мають надію захистити свої права. Якщо на початку минулого року було зареєстровано лише кілька заяв, то вже на перше грудня їх було 170, на 15 грудня — 208. На сьогодні ми наближаємося до півтори тисячі надісланих заяв до Європейського суду з прав людини і багато з них можуть бути зареєстровані. Ми досить швидко увійшли у першу вісімку держав, стосовно яких зареєстрована найбільша кількість заяв.

— Чи може бути таке, що суд реєструє лише ті справи, які можна легко вирішити?

— Ні, такого не може бути. Зобов’язання реєструвати всі заяви, які відповідають умовам прийнятності, випливає безпосередньо з вердиктської Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Вона ж чітко визначає умови неприйнятності.

Зокрема, не відповідають критеріям прийнятності: анонімні заяви і заяви, які порушують, без нової інформації, питання, що вже розглядалися судом. Суд також не стане розглядати заяви, які розглядалися через іншу процедуру міжнародного розслідування чи врегулювання.

Суд не стане розглядати заяви, в яких допущено зловживання правом. Ні-ні, не думайте, що під зловживання правом можна підвести все що завгодно. У рішеннях конвенційних органів чітко визначені випадки зловживання правом. Це, по-перше, очевидно брутальні, образливі й у перекручено агресивних висловах заяви; по-друге, заяви, які є засобом політичного тиску й політичної пропаганди, що є порушенням Конвенції; по-третє, заяви, в яких дається неправильне тлумачення конвенційних прав і свобод людини (наприклад, коли штраф за порушення правил дорожнього руху видається за образу людської гідності); по-четверте, несуттєві заяви, малообгрунтовані петиції спекулятивного характеру.

Проте не можуть вважатися зловживання правом заяви, в яких ідеться про порушення конвенційних прав, хоч по суті вони й мають відверто політичне спрямування. Не буде сприйнята як зловживання правом заява, у якій заявник, окрім відновлення своїх прав, намагається добитися підтримки за допомогою громадськості або веде політичну пропаганду.

Не відповідають умовам прийнятності заяви, які направлені заявником, який не має на це права. У Конвенції йдеться про те, що суд приймає заяви від будь-якої особи. Цей перелік значно ширший, ніж це передбачено в національному законодавстві країн-членів Ради Європи. Наприклад, таке право передбачене також за неповнолітніми, психічно хворими або такими особами, які перебувають у нелегальному становищі і т. п.

Заяви приймаються від групи осіб і неурядових організацій. До речі, статус неурядової організації для Конвенції може мати навіть комерційна організація чи інші організації приватного характеру, які не переслідують мети прибутку, незалежно від того, є вони юридичними особами чи ні.

Не прийнятні заяви, які подаються заявником про порушення прав, не передбачених Конвенцією. Але тут треба бути дуже уважним. У судових рішеннях Європейського суду з прав людини рамки захисту прав значно ширші, ніж це громадяни можуть буквально вичитати з конвенції (наприклад, до цивільних і кримінальних додано адміністративні порушення).

— У Європейській конвенції йдеться про те, що суд може прийняти справу до розгляду після того, як були використані всі національні засоби захисту. Як розуміти пересічній людині слова «всі засоби захисту»? Це що, пройти всі інстанції, про які в національному законодавстві сказано, що вони зобов’язані захищати права людини?

— Саме так іноді й роблять наші громадяни. Звертаються до Президента України (найчастіше), до прем’єр-міністра, міністрів, Верховної Ради України (від її Голови до заступників, комітетів і народних депутатів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини). Листи пишуть в усі інстанції, які їм приходять на згадку. Копії заяв і відповіді на них (часто це кілька десятків і сотень сторінок) вкладають у бандероль і відсилають до Страсбурга. Для більшої переконливості додають численні вирізки з газет, фотокартки, рентгенплівки, магнітні та кіноплівки і т. п. Усе це відповідні фахівці, судді перечитують, переглядають, прослуховують у надії, що там є необхідний матеріал для реєстрації справи. Але відповідь у переважній більшості буває негативною, і громадянину відповідають, що його справа не може бути прийнята до розгляду тому, що не використані всі національні засоби захисту.

Заявник, роздратований, обурений, звинувачує суд у бюрократизмі: погрожує, що буде скаржитись самому Генеральному секретареві Ради Європи. І даремно. По-перше, Генеральний секретар Ради Європи жодних судових функцій не має. По-друге, ні він, ні будь-яка інша особа на рішення суду не може впливати. Нам потрібно забувати стару радянську практику про можливість впливу на суддів і суд. По-третє, заявник неуважно читав листи-відповіді із суду до реєстрації його заяви. Переважно на кожний лист заявника дається відповідь, де чітко висловлені поради і зазначено, які потрібно надіслати копії документів. По-четверте, у частині 1 статті 35 Європейської конвенції йдеться, зокрема, про «всі національні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права». Що мається на увазі? У документах суду не визначалося, які дії відповідають чи не відповідають загальновизнаним нормам міжнародного права. До речі, й самі норми не визначені. Суд почав діяти відповідно до практики Постійної палати міжнародного правосуддя і Міжнародного суду ООН, найбільш відомих третейських рішень. Даючи змогу державі самій поновити порушені її органами права, суд встановив таке:

1. Не є достатніми й діючими ті засоби правового захисту, які не дозволяють домогтися відновлення тривалого порушеного права. Отже, до них звертатися не обов’язково.

2. Не обов’язково звертатися до засобів правового захисту, які лише теоретично є такими, а практично не дають ніяких шансів на відновлення тривалого порушення права.

3. Немає необхідності звертатися до тих органів, які були створені після подачі заяви.

4. Недостатньо пройти всі, передбачені національним законодавством, ступені судочинства. Потрібно в кожній із компетентних інстанцій показати (навіть без посилань на Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини) факт завданої шкоди в результаті порушення гарантованих конвенцією прав і свобод.

5. Звернення повинні адресуватися до тих державних органів, які повноважні покласти край порушенням прав.

6. Якщо апеляція до вищої інстанції не тягне за собою призупинення рішення, виконання якого може нанести непоправну шкоду або важко виправну шкоду заявнику (наприклад, висилка з країни, смертна кара і т. п.), заяви приймаються до розгляду до вичерпування всіх національних засобів.

7. Суд приймає до розгляду заяви, коли не вичерпані всі національні засоби, в разі, якщо справа розглядається на національному рівні поза межами розумного терміну.

8. Доведення, що справа пройшла всі національні інстанції, є обов’язком заявника. Доведення, що є ще реальні можливості захисту прав особи в національних інстанціях, — обов’язок держави.

— Як це зрозуміти стосовно України? Які рішення можуть вважатися прийнятними, а які ні?

— Стосовно України, засобами правового захисту є рішення національних судів, винесені в порядку звичайної процедури судового розгляду, яка передбачає можливість касаційного оскарження прийнятого судового рішення. Цілком зрозуміло, що тут діє правило: не довше шести місяців з дати прийняття кінцевого внутрішнього рішення. Разом із тим «скарги в порядку нагляду» у Верховний суд України, інші екстраординарні засоби захисту, здійснення яких залежить від дискреційних повноважень якого-небудь органу влади (це, практично, всі перераховані мною у відповіді на попереднє запитання), не є ефективним засобом правового захисту. Рішення арбітражних судів і Конституційного суду України можуть вважатися прийнятними для цілей захисту прав людини Європейським судом із прав людини, якщо вони заторкують права і свободи людини, передбачені в Конвенції.

— Таким чином заяви здебільшого визначаються неприйнятними з вини самих громадян?

— Не обов’язково. Я б сказав так: переважно з вини адвокатів, які взялися консультувати громадян. Зміст того ж десятка прав і свобод людини, закріплених у Конвенції, розкривається більше ніж у тисячі судових рішень, що становлять понад 50 томів опублікованого тексту. Тут напам’ять не вивчиш, тут треба знати, розуміти, а для цього наполегливо оволодівати складними конвенційними розпорядженнями.

Є вина і держави в тому, що заяви її громадян приречені на невдачу. Так, наприклад, до сьогодні ми не маємо українського тексту Європейської конвенції (з протоколами), адекватно перекладеного з офіційного англійського чи французького тексту. Верховна Рада України при ратифікації Конвенції користувалася неправильно перекладеним на українську мову текстом. Депутати вважали тоді, що це несуттєво, як i МВС. І що маємо на сьогодні? Відомо, що в Україні сьогодні актуальне питання громадянства. Багато громадян звертаються до суду з питанням допомогти їм добитися необхідного громадянства. І цілком переконані, що їх право на громадянство закріплене в ст. 6 Конвенції українського перекладу, п. 1 якої вони цитують за українським варіантом так: «Кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов’язків... на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону». Їхня заява визнається неприйнятною, так як Конвенція не регулює питань громадянства, а в офіційному (англійському і французькому тексті) тут йдеться не про громадянські права в рамках інституту громадянства, а власне про цивільні права. Є ряд інших неточностей в українському перекладі, які вводять громадян в оману.

— Хто відповідає за механізм контролю за виконанням рішень суду державою? І чи були випадки невиконання державами рішень Європейського суду?

— Остаточне рішення суду надсилається Комітетові міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням. Спроби невиконання були, а невиконання — не було. Загроза застосування до держави санкцій — ефективний засіб виконання судових рішень.

Справа знімається з контролю, коли надходить інформація від заявника чи його адвоката, що справедливість, до якої він прагнув, відновлена. За виконання рішення Європейського суду з прав людини відповідає держава в цілому: своїм авторитетом, бюджетом, іншими можливими витратами. Саме тому багато держав прагнуть не доводити справу до судового рішення, а використовують можливості процедури дружнього врегулювання справи.

— За ким остаточне слово в дружньому врегулюванні справи: за державою чи за особою?

— Суд вважає, що справа дружньо врегульована, коли отримує відповідне підтвердження з боку заявника (його адвоката у справі).