Юрій ШЕВЧУК: Якщо Росія з Україною почнуть воювати — я на себе руки накладу!

Поки в Росії не вщухають запеклі дебати про те, наскільки перемога Діми Білана на «Євробаченні» сприяє престижу Росії, а Філіпу Кіркорову присвоюють звання народного артиста України за друге місце його підопічної на тому ж конкурсі, практично непомітною залишається подія, дійсно важлива для культур обох країн. З 29 квітня по 29 травня пройшов перший етап грандіозного Всеукраїнського концертного туру, приуроченого до святкування 1020-річчя Хрещення Русі, який охопив 18 міст. Продовження акції відбудеться в липні, пройде ще у восьми містах південної частини України й завершиться 26 липня концертом у Києві.

У турі брали участь народні колективи з різних регіонів країни, а також місіонери й богослови. Основне концертне навантаження лежало на двох українських групах — «С.К.А.Й» з Тернополя та «Брати Карамазови» з Києва та одній російській — легендарній пітерській групі «ДДТ», лідер якої, Юрій Шевчук, ділиться з «Новою» своїми враженнями, що нагромадилися за час довгої поїздки. Ми пропонуємо вашій увазі це інтерв’ю з невеликими скороченнями.

— Для групи «ДДТ» велика честь брати участь у цьому заході. Сама поїздка була дуже цікавою — я багато спостерігав, роздумував, розмовляв із людьми, сперечався... Насправді радість охоплює, коли бачиш так багато людей, молоді, які не піддаються на різні політичні провокації тих людей, які полізли в політику, вважають себе глашатаями народної думки та волі, тієї чи іншої правди. Я дуже багато думаю про національне, про соціальні відносини між людьми, про економічне, політичне життя нашої країни.

Це дуже добре, коли є надідея! Ти не просто співаєш пісні по мірі свого таланту, краще або гірше, а ти працюєш на Добро, на Любов. Адже нині зруйновано всі соціальні зв’язки, йде глобальне перевлаштування світу, тектонічні плити нового часу все руйнують. Виповзає всяка нечисть, каламутність неосвічена, яка намагається все це ще поглибити, як казав колись наш президент. Це жахливо! Ти шукаєш вихід — і крім любові та добра, нічого не знаходиш! Це вічні слова, і це вічність.

Політика — це все скороминуче. Через 50 років уже нікого з них не буде — цих усіх ющенків, путіних, жириновських, українських націоналістів... А народи залишаться — ось що важливо! Всі ці протиріччя між західними та східними українцями, між Україною та Росією — нісенітниця це все! Ми цього абсолютно не помітили — всюди були відмінні концерти, всюди чудово підспівували російською мовою. У Львові ми зібрали тисяч 15 людей — більше, ніж у Донецьку, наприклад. В Ужгороді, по-моєму, взагалі все місто прийшло на концерт. Скрізь люди раділи, і ніякого протистояння! І коли слухаєш по телевізору якого-небудь чергового націоналіста, який говорить, що, мовляв, москалі влаштували Голодомор та ін. — як це зрозуміти? Ми ж усі будували соціалізм — і українці, і татари, і латиші... Диктатура ленінська в Росії сталася на латиських багнетах, усі це чудово знають — правда, латиші зараз про це підзабули. Половина генсеків була з України. І взагалі, якщо говорити мовою націоналістів, тоді Росія багато років була під гнітом грузинів у особі Сталіна та Берії...

Можна ще довго продовжувати, але це ж неправильно, тому що всі працювали на систему! Скрізь були революціонери, всі воювали із церквою — причому тут національності? Москалі, хохли — це взагалі жахливі слова! Будували систему всі нації. Система звалилася, і росіянин ти чи українець — не важливо.

Треба будувати зараз іншу, кращу, систему. Правда, чомусь у нас це поки не дуже виходить: в Україні анархія, в Москві тоталітаризм... А для того, щоб щось середнє знайти, потрібні молоді сили, нові молоді політики. Адже зараз навіть соціальні інститути світові не працюють, ніхто нічого не в силах зробити! Треба шукати якісь нові форми мирного співіснування — на основі, звичайно, всієї нашої людської культури. Ось про що я роздумував під час нашого туру...

Але все-таки, ми не намагалися лізти в політику, тому що розуміли, яку на нас покладено величезну відповідальність. Ми поводилися дуже зібрано та стримано, і пісні для виступу спеціально підбирали так, щоб підкреслити духовну складову свята. Навіть виключили всіх політиків із відеоряду пісні «Попса», щоб не дратувати нікого. По попсі пройшлися, звичайно, маємо на це моральне право: це наші колеги, їх можна і пожурити.

Але ми розширили саме поняття «попса». Адже нині скрізь тотальне розрекламоване матеріальне насильство, яке обрушилося на нашу молодь. Я ось їжджу містами — ну, всі молоді люди з пивом! А дівчата деякі навіть із двома пляшками... І у Пітері те ж саме твориться:
Крики чаек и культуры,
Дорогие першпективы...
На каналах с пивом дуры
Не умны и не красивы.

Розумієте, коли дівчина іде з пивом, не розумна й не красива, в неї важко закохатися! Ця тотальна реклама алкоголю, сумнівних розваг, псевдоцінностей — я вважаю, що це просто демонізм якийсь! Взяти молодого хлопця з якоїсь робочої околиці, якому не світить ані освіта, ані майбутнє, тому що за все треба платити дикі гроші. Тато випиває, мама в трансі — що йому робити? І ось слухає він попсу цю нескінченну по телевізору, де йому повторюють «Будь богатым, будь богатым...», рекламують усі ці кайфи матеріальні... Всім здається, що це буде жити вічно, але це міф, це все миттєво!

Матеріального світу не існує, він дуже швидко руйнується — все злато перетворюється на іржу, — нічого від нього не залишається. Залишається тільки дух, а у них про дух ні слова. Попса — це утилітаризм по відношенню до людини й культури! Це дуже сумні тенденції, і тому ми не могли мовчати.

Але я дав собі обіцянку навіть на прес-конференціях не говорити про те, що мені не подобається в Росії або в Україні, тому що головна наша мета — нести добро й любов. І я говорю про те, що мені подобається в наших країнах, а це, насамперед, прості люди. Вони чудові і в Росії, і в Україні! Якщо Росія з Україною коли-небудь почнуть воювати, як семітські народи на Близькому Сході, — я на себе руки накладу! Я обожнюю Росію, дуже її люблю, і мене звідси не викурити ніколи! Але й Україну дуже люблю, тому що це моє коріння. Росіяни та українці — народи-брати, і ми повинні бути разом.

Росії, до речі, є чому повчитися у України — унікальному ставленню до землі. У нас дивишся — все запущене, огорожі перекошені, кругом усі п’яні. Тут по-іншому: чистенько, рівненько, доглянуте... Ось і думаєш мимоволі, що нафта — це не порятунок Росії, а її біда! Нафта — це халява, яка абсолютно відучила нас працювати, розкидати розумом. Дали тобі нафтовий шприц — і все. Це може бути великим жахом для Росії. Нафта розбестила еліту, яка жиріє в своїх особняках, привчила народ до подачок олігархічних, відучила людей мислити! Інтелігенцію купують просто, половину культури продано й куплено за величезні бабки — жахливо! Нічого хорошого я в цьому не бачу — це величезне випробування.

Навіть кладовища тут стільки народу відвідує... У нас такого вже немає — якоюсь слабшою наша пам’ять виявилася. На жаль, у нас і ці традиції порушено. Нам зараз треба захищати свою власну культуру, історію, тому що там заметіль повна — стільки з’явилося нових цих істориків неосвічених, які пишуть казна-що! І в Росії треба ще внутрішню свободу захищати, щоб не ходити хором сюди-туди, не бути рабами, холопами. Людська гідність та право на любов, на добро, на дружні відносини зі світом, з людьми — ось що треба захищати!

Зараз намагаються визначити найвеличніших людей Росії та України. Давайте зі словом «великий» ми трошки зачекаємо? Нам спочатку треба розібратися з економікою, тому що і в Росії, і в Україні величезні проблеми! Сплили знову темні сили реакції — генерали ці, які проморгали всі війни, всі ці політтехнологи, які кричать, що Україна — ворог, Грузія — ворог, Америка — ворог... Хлопці, подумайте, що в країні коїться! Не можна знову це допускати, всієї цієї патетики та дешевого пафосу, цього квасного патріотизму — це все жахливі речі. Яка велич, коли народ ледве живе й ледве дихає? Нам треба спочатку нагодувати людей своїх, старих, а потім уже щось там говорити про велич.