За кожного пацієнта — 48 копійок

Про необхідність медичної реформи в Україні говорили давно. Зараз вона триває у Києві, Дніпропетровській, Донецькій та Вінницькій областях. Та поки що на її адресу лунає більше критики, ніж схвальних відгуків. Коли Міністерство охорони здоров’я тільки-но бралося за зміни у медицині, «День» звертався до його фахівців за коментарями. Тоді склалося враження, що чиновники не мають чіткого уявлення, що і яким чином реформувати. Усе це можна було пояснити відсутністю конкретного плану дій. Але як з’ясувалося, його немає і до сьогодні. Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) нещодавно завершив проект «Аналіз реформи охорони здоров’я в Україні». У резюме дослідження, що базується на результатах 60 інтерв’ю з медиками, пацієнтами та представниками органів влади у пілотних регіонах, а також опитуваннях пацієнтів та лікарів у фокус-групах, ідеться: «Медична реформа проходить неефективно, оскільки немає комплексного підходу до неї, який би ґрунтувався на ретельному плануванні і достатньому фінансуванні».

«ЗАКУПИЛИ НАМ СУМКИ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ, І СТОЯТЬ ВОНИ НА ШАФІ...»

Для цілковитого переходу на сімейну медицину (а саме це — основа медреформи) в України є ще сім років. Зараз зроблено лише перший крок, наголошують фахівці. Це відкриття амбулаторій загальносімейної практики. Саме сюди мають звертатися пацієнти за допомогою, а не йти в поліклініку до терапевта, хірурга чи окуліста. Адже сімейний лікар, за задумом реформаторів, це універсальний медик, який лікує все і всіх. Так має бути в ідеалі. Але насправді все виглядає не зовсім так.  «Нам дали сумки, оснащення сімейного лікаря, але вони стоять на шафі, оскільки немає ні потрібних знань, як використовувати це оснащення, ні бажання це робити», — розповідали лікарі у ході опитування ІЕД.

Щоб створити базу сімейних лікарів, у МОЗ вирішили піти шляхом перекваліфікації медиків, які уже працюють. Спочатку на такі підготовчі курси виділялося шість місяців, а тепер — чотири. «Виходить, що на засвоєння ЛОР-захворювань передбачається чотири дні, на ознайомлення з роботою окуліста — три дні, щоб навчитися допомагати жінкам-породіллям чи вагітним, дається два тижні, — розповідає голова Донецької обласної асоціації лікарів загальної практики сімейної медицини Сергій СЕВЕРИН. — У такій ситуації ніякої сімейної медицини не буде».

У міністерстві тим часом звітують: за два роки реформи вдалося підготувати вісім тисяч сімейних лікарів. Але визнають, що 48% цих лікарів — це пенсіонери або люди передпенсійного віку. Тоді навіщо було витрачати гроші на їхню перекваліфікацію? Координатор проекту «Аналіз реформи охорони здоров’я в Україні» Олександра БЕТЛІЙ вважає, що готувати сімейних лікарів треба у вишах. Бо, як показало дослідження, терапевти з 20-річним стажем не готові лікувати дітей, а педіатри — літніх осіб, бо медики  звикли до своєї категорії пацієнтів. 

ПРО МЕДИЧНІ СТАНДАРТИ, ЯКИХ НЕМАЄ...

Як далі буде реформуватися медична галузь, у міністерства і досі немає чіткого уявлення. «Модель на сьогодні не сформована, бо вона має багато елементів, які впроваджуються різними темпами, — розповів начальник управління реформи медичної допомоги Костянтин НАДУТИЙ. — Спочатку впроваджується юридичне відокремлення первинної допомоги від вторинної, щоб кабінет сімейного лікаря не був поруч із кабінетом травматолога чи ендокринолога. Тому що пацієнт із цукровим діабетом поверне до кабінету ендокринолога, а не до сімейного лікаря. А треба, щоб він заходив до лікаря первинного контакту. Амбулаторії мають взаємодіяти з поліклініками, але у наших умовах це поки що неможливо, тому що вторинна ланка сьогодні абсолютно домінує з точки зору кадрових та фінансових ресурсів. Також треба розробляти медичні стандарти — за останній рік затверджено понад 30 таких документів».

Чи не запізно почали розробляти стандарти та схеми? Сергій Северин каже, що не один раз проводилися круглі столи для сімейних лікарів, де вони висували власні пропозиції щодо реформи, але чиновники МОЗ до них так і не прислухалися. А як може бути реформа успішно, коли немає діалогу між її авторами та виконавцями?

«В Україні працює 63 науково-дослідні установи при МОЗ, які досі не розробили стандартів нашої роботи, ми навіть не знаємо, скільки часу тепер ми маємо приділяти для консультації пацієнта, — пояснює Сергій СЕВЕРИН. — Щодо підвищення заробітної плати до п’яти-шести тисяч гривень, то це міф. Зарплата лікарів та медичних сестер у сімейній медицині не збільшується. Вводяться надбавки за додатково прикріплене населення до одного лікаря. Але це стільки писанини і паперової роботи, а гроші — мізерні. Наприклад, один з наказів МОЗ передбачає, якщо лікар вищої категорії обслуговує до двох тисяч населення, то за одну людину він отримує 1 гривню 80 копійок, якщо ж кількість його пацієнтів зросте до трьох тисяч, за одну особу від отримає... 48 копійок».

НА ПЕРШОМУ МІСЦІ — ПОКАЗНИКИ, А НЕ ХВОРІ

У приватній розмові «Дня» із медсестрою однієї столичної амбулаторії, медпрацівниця зізналася, що скоро забуде, як робити щеплення, адже тепер основна її робота — це ведення облікових журналів, підготовка звітів, і все для того — щоб вийти на необхідні показники, затверджені МОЗ. Наприклад, 95% пацієнтів однієї дільниці мають зробити щеплення, але чомусь міністерство не враховувало, що часто-густо вакцини закуповують невчасно, і їх просто немає по півроку. Медсестра каже, що доводиться іти на хитрість. Якщо одна вакцина багатокомпонентна, наприклад, від коклюшу, дифтерії і правцю, то у журнал її записують як три щеплення, а не одне.

Наприкінці вересня кияни масово заповнювали у поліклініках анкети, аби обрати собі сімейного лікаря. Але насправді це якесь окозамилювання. З власного досвіду автора цієї статті: для дітей ми обирали прикріпленого поліклінікою педіатра, а для себе — свого дільничного терапевта. Вибір без права вибору, коли в ланцюжку «лікар — пацієнт» абсолютно нічого не змінилося. Коли довелося звернутися до нібито сімейного лікаря за допомогою (дитині стало дуже зле), нам порадили сісти у маршрутку і їхати до дитячої поліклініки. То для чого ж амбулаторії, де  нібито працюють лікарі для всієї родини?

І таких скарг по усій країні назбирається безліч. «За останні місяці наша організація зібрала більше 20 тисяч підписів вінничан, які вимагають призупинити медичну реформу, — розповідає голова вінницької ГО «Батьки проти медичної реформи» Людмила СТАНІСЛАВЕНКО. — У нас, на Вінниччині, абсолютно знищено педіатрію, у центральній поліклініці немає педіатра, який би зміг оглянути дитину, коли її привозять на машині швидкої допомоги. Звіти у нас прекрасні, гроші виділяють, облаштовують кабінети, але старі ліжка і відсутність гарячої води у дитячому відділені лікарні, коли в одній палаті перебуває по шестеро мам із дітьми, чомусь нікого не турбує. Дуже багато хороших спеціалістів потрапили під скорочення. Тому навантаження на лікарів неймовірне. Коли йдуть професійні огляди, лікарі за три години прийому мають оглядати понад 100 дітей».

НА ЧАСІ — РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ

Під час дослідження Олександрі БЕТЛІЙ удалося знайти кілька позитивних моментів медреформи. «Є амбулаторії, де сімейні лікарі мають комп’ютери і можуть проконсультуватися з центральними поліклініками. Наприклад, є кардіограма пацієнта, але лікар не знає точно, що робити, то він має можливість напряму проконсультуватись зі своїми колегами. У Києві під час фокус-груп одна лікарка розповідала, що їй така система роботи дуже імпонує. Вона надає допомогу зранку, її прикріплена територія — три будинки поруч, вона швидко може обійти усі виклики, з собою у неї є аналізатори, якщо потрібно — вона може визначити відразу показники крові хворого і призначити лікування», — ділиться враженнями пані Олександра. 

Та це така крапля у морі.  І позиція міністерства щодо цього, чесно кажучи, дивує: «Знайдіть самі приклади хороших амбулаторій, коли пацієнти задоволені, що медзаклади розташовані за 200—300 метрів від їхнього будинку. А то завжди рекламується негативний досвід», — закликав пан НАДУТИЙ. Добре хоч те, що у МОЗ обіцяють зробити роботу над помилками і не повторювати їх у тих регіонах, де реформа тільки розпочнеться.