Забутi

Прості городяни — не п’яниці, не злочинці, не безробітні. Подружжя Басалаєвих — звичайна законослухняна родина, середньостатистична, як заведено говорити, не живе, а дивом виживає в будинку, що обвалюється, в самому центрі Харкова.

ІСТОРІЯ БУДИНКУ, ЩО ПАДАЄ 

Провалений дах, зруйновані стіни. Ні води, ні газу, ні каналізації. Сусіди, що живуть поруч в благополучних багатоповерхівках, не втомлюються дивуватися: «Як ви тут живете?», допомагають набрати води в баклажки, радять: мовляв, треба щось робити.

55-річний мешканець будинку, Веніамін Басалаєв, розповідає — все життя працював на залізниці й отримав кімнату в старовинному будинку під номером 25 у Ващенковському провулку рівно тридцять років тому, 1982 року. Приїхав сюди з молодою дружиною. Тоді тут жили ще п’ять родин. Через декілька років комісія визнала будинок старим і призначила під знесення. Мешканців пообіцяли розселити. Проте настав розвал цілої країни, й руйнування окремо взятого будинку опинилося поза увагою. До середини 90-х років подружжя з сином залишилися в будинку одні. Щодо інших мешканців — хтось помер, комусь вдалося отримати квартиру. Басалаєви зайняли чергу на житло. А будинок почав руйнуватися самостійно. Впав дах, зруйнувалися димарі, будинок залишився без пічного опалення. Відремонтувати старовинну двоповерхівку подружжя було не в змозі, криза знищила їхні й без того невеликі заощадження. Але завбачливо перебралися зі своєї кімнати до кутової комори. Завдяки цьому родина й вижила — через деякий час на їхню колишню кімнату впав верхній поверх. Потім відрізали колонку у дворі. З усіх «зручностей» залишилася тільки електрика — світить, гріє, готує. Веніамін Басалаєв справно сплачує та зберігає квитанції. Щоправда, пред’являти їх наразі нема кому.

КОЖНОГО ДНЯ — ЗІ СТРАХОМ СМЕРТІ

Біля входу до тісної комірчини без вікон сохнуть речі, всередину заходити страшно, запах вогкості й розрухи. Стеля, що грізно нависла, тримається на колодах-підпорах, які мешканець підставляє щодня. Ставити їх вже майже ніде. Незрозуміло, як тримаються багатотонні перекриття та в який момент зваляться на голови.

Страшно, коли йде дощ, говорить Веніамін Басалаєв. Під час дощу від мокрих стін б’є струмом. Страшно, коли йде сніг. Рясний снігопад може завалити залишки перекриттів, тому взимку Веніамін Васильович не розлучається з лопатою ні вдень ні вночі, відгортає замети із залишків будинку. Страшно спати ночами. Зі стукотом і гуркотом постійно падають балки й цегла, тому вже декілька років подружжя спить зі світлом, очікуючи на повний обвал. Страшно одного дня не прокинутися.

Але ще страшніше залишитися навіть без цих падаючих стін — взимку, просто неба. Син Басалаєвих із дружиною й однорічним сином переїхали й зараз винаймають житло. А батьки залишилися заручниками руїни. «Виїдемо, а без нас будинок зрівняють із землею, і спробуй доведи, що він взагалі був. Станемо бомжами!» — переживає Веніамін Басалаєв. Тому й живе щодня, як на війні. Й ім’я ворога — байдужість держави.

«ПОНАД ТРИ ТИСЯЧІ СІМЕЙ ЖИВУТЬ У ЩЕ ГІРШИХ УМОВАХ!»

В Управлінні квартирного обліку відповідають, що про родину Басалаєвих відомо. Проте зараз підійшла черга на житло тих, хто подавав заяви... 1984 року. А Басалаєви стали на облік тільки 1990-го. «У Харкові понад трьох тисяч сімей живуть у ще гірших умовах! — запевняє начальник управління Надія Полов’янська. — Треба чекати».

Із виконкому повідомляють, що зараз не проводять розселення мешканців із аварійних і старих будинків. До того ж будинок у Ващенковському провулку не належить до житлового фонду місцевих рад, тому про нього немає інформації. «Землю під будинком вісім років тому викупила якась людина на ім’я Сергій Мангушев», — пояснює ситуацію Веніамін Басалаєв. Жодних документів він не бачив. Новий власник обніс ділянку шиферним парканом, пообіцяв Басалаєвим придбати квартиру в елітному районі та зник. Коли ситуацією зацікавилися журналісти, таємничий власник ділянки землі знову з’явився, ходив коміркою Басалаєвих зі свічкою й сказав, що «не хоче брати гріх на душу», якщо мешканці загинуть під завалами. «Навіщо мені його свічка, якщо жити ніде?» — знизує плечима Веніамін Басалаєв. Він поновлює довідки, пише заяви чиновникам. Нещодавно звернувся й до міського голови Геннадія Кернеса. Але й досі безрезультатно. «Жити стало краще! Жити стало веселіше!» — запевняє міська влада через підконтрольні ЗМІ, які бадьоро рапортують про досягнення й успіхи в будівництві. Про сім’ї, що опинилися за межею людського існування, влада вважає за краще мовчати. І виходить, що цього будинку та його мешканців ніби не існує.

Фрагмент із відповіді на журналістський запит директора Департаменту житлового господарства Харківської міської ради Р.Б. Нехорошкова:

«У роботі виконавчого комітету була практика обстеження старого житлового фонду міста з об’їздом, і за результатами розглядали питання про можливість відселення мешканців із суто непридатних для проживання будинків. Проте останніми роками, у зв’язку зі скороченням обсягів будівництва житла на замовлення міськвиконкому, така практика припинила своє існування. Інформація про знесення або реконструкцію старих будинків в управлінні обліку та розподілу житлової площі відсутня. З цих питань необхідно звертатися за компетенцією до Департаменту містобудування й архітектури і земельних відносин. Таким чином, питання покращень житлових умов громадян, які мешкають у старих будинках, розглядатимуть в порядку черговості згідно зі ст. 43 Житлового кодексу УРСР»