Загроза спрощення

Цього разу на тему вшанування жертв Голодомору ЗМІ відгукнулися значно млявіше, аніж у попередні роки. Так, ніби з року в рік вона може втрачати актуальність або набувати її. Це, очевидно, є зайвим свідченням того, що для багатьох українських журналістів тема Голодомору залишилася формальністю. Змінюються предмети, підстави, але не змінюються підходи: виконали рекомендації Нацради — і досить «голодоморити».

Є, звісно, ті, хто із загального контексту вибивається. На відміну від колег, які вдовольнилися програмами минулих років, «5 канал» присвятив непростій темі кілька годин ефіру, вдавшись до випробуваного формату телемарафону. «5-й» справді заслуговує на подяку. Але. Питання готовності до дискусії на якісно новому рівні залишається відкритим. Протягом останніх років спільними зусиллями науковців та окремих журналістів було вироблено вагому аргументацію щодо Великого Голоду. І вона дає змогу піти значно далі за традиційні розповіді про жахіття та шокуючі факти (хоча, безумовно, свідчення доби також має бути висловлено й описано) й поговорити про глобальне — політичні передумови Голодомору, про те, якою мірою відповідальні за трагедію українські політики 1920-х років, про юридичні аспекти визнання Голодомору геноцидом. А спрощення дискусії до набору моторошних свідчень тільки створює зворотній ефект — відторгнення.

Попри це, певна частина суспільства реагує на меморіальні заходи без нальоту формальності. Так, кількість тих, хто прийшов ушанувати пам’ять загиблих до Національного меморіалу та до пам’ятника жертвам Голодомору на Софіївській площі, порівняно з минулими роками не зменшилася. А за словами історика, екс-директора Галузевого державного архіву СБУ Володимира В’ятровича, уже понад 77% українців уважають Голодомор актом геноциду.

Але чи усвідомлює суспільство (навіть ці дві третини) весь комплекс проблем, повязаних із Голодомором? Адже емоційний рівень сприйняття трагедії, коли її, так би мовити, пропускають через серце, — це одна справа, а зовсім інша — глибоко усвідомити політичні, економічні, соціальні причини та наслідки 1932—1933 років (до речі, драматичні події в Донецьку, що шокували країну останніми днями, також краще піддаються розумінню, коли маєш уявлення про набір причин і наслідків Голодомору). Якраз про це писав Джеймс Мейс. І якраз Джеймса Мейса минулої суботи майже не згадували. За винятком телеканалу «Культура», який показав документальний фільм про науковця, та згадки в ефірі Національного радіо, не було жодної програми, яка б пояснювала особистість та мотиви Джеймса Мейса, розповідала про те, як було американському вченому дошукуватися правди про український геноцид та публікувати цю правду, яку протидію зустрічала його наукова діяльність. У цьому сенсі, до речі, національне радіо, тобто державний мовник, виявився значно вільнішим і прогресивнішим, аніж «незалежне телебачення».

Так само ніхто, окрім «Радіо Свободи», «УНІАНу» та «Телекритики», не помітив ініціативи «Дня» щодо надання премії імені Джеймса Мейса, бодай повідомивши про факт її вручення.

Щирі у трагедії мали би бути щирими й у вдячності...

Між іншим, замовчування імені Джеймса Мейса зауважили не тільки ми. У свіжій статті для «Телекритики» Інна Долженкова пише: «...Є дещо, що, на жаль, останніми роками об’єднує тих і тих (тих українців, які вважають Голодомор беззаперечним геноцидом української нації, і тих, хто Голодомор геноцидом не визнає. — Прим ред.). Це абсолютне замовчування імені Джеймса Мейса, того самого американця, який очолював Комісію Конгресу США з дослідження Голодомору і першим назвав його геноцидом українського народу, а потім переїхав до Києва, щоб досліджувати трагедію української нації там, де вона сталася, і пішов у ту саму землю до тих самих мертвих, які його вибрали. Навіть під час телемарафону на «5 каналі» про Мейса, хай навіть просто як про автора ідеї акції «Свічка на вікні», не згадали. Натомість поговорили про те, що спільне вшанування пам’яті жертв голодоморів чотирма президентами можна тлумачити як крок до національного об’єднання й примирення. Але хіба можна примирити полярно різні спогади? Кати завжди знаходять виправдання злочинам, а жертви зазвичай волають зі своїх забутих могил мовчки».

Хіба це — не свідчення недостатнього, поверхового розуміння трагедії?

— До таких подій журналістська братія повинна бути готова. Навіть минулого року я розсувала всі свої справи, даючи коментарі, інтерв’ю, допомагаючи журналістам якимись матеріалами. А цього року — мертва тиша, — каже Наталя ДЗЮБЕНКО-МЕЙС. — До мене звернулося тільки одне інтернет-видання. Єдиний, хто достойно відзначив ці дні, — це газета «День» — й акціями, і дуже серйозними публікаціями. Зате в музеї, де зібралися чиновники, я почула, що українці, мовляв, самі винні, самі собі організували геноцид. Про Голодомор ніби говорять, але впівголоса. А тим часом ім’я Джеймса повязане саме з визначенням геноциду. Згадка про Джеймса вимагає згадки про те, що він першим поставив питання перед світовою спільнотою про визнання Голодомора актом геноциду. Значить, краще його не згадувати... Триває боротьба між двома полюсами: «дітьми катів» і «дітьми жертв». Між ними не буде примирення, але дорослим людям не треба нічого пояснювати, вони все розуміють і зі своєю позицію визначилися. Інша справа — молодь. Зараз іде боротьба за уми молоді. Запустили «Х-фактор» — і молода людина вже не буде дивитися фільм про Голодомор. А в Інтернеті — майже суцільне шипіння щодо цього... Найбільша проблема в тому, що найсуттєвіша інформація про Голодомор не доходить до студентів, учнів. А з людьми, які не мають історичнрої пам’яті, можна зробити що завгодно. Це, уважайте, люди без Батьківщини. Вони не вийдуть боротися за щось. Ім’я Джеймса не лунає, бо він давав політичну оцінку Голодомору, — продовжує пані Наталя. — Безперечно, це свідоме замовчування. Адже якщо Янукович чи будь-хто інший публічно згадує його ім’я, це означає, що він пристає на точку зору Джеймса. Ще один важливий момент — у співчутті, надісланому Гіларі Клінтон. Голодомор у ньому розшифровується як «смерть від голоду». Але йдеться не про «смерть від голоду», а про виморення голодом, убивство голодом! Таке значення закладав Джеймс, Шаповал, Кульчицький, еміграційні історики. Це не просто гра слів, це принципові речі! У самому слові «Голодомор» уже є оцінка: «мор», — наголошує Наталя Дзюбенко-Мейс.

До останніх днів не було зрозуміло, як реагуватиме на роковини Голодомору влада. А коли вона нарешті відреагувала і з’явилися фото чотирьох президентів у супроводі коментарів про довгоочікуване єднання в скорботі, ця картина зовсім не викликала замилування. Треба ще розібратися, чому вони разом, що саме їх об’єднує...