Захоплення від обананювання
Про людей, які опанували «кубинський варіант іспанської» та закохалися в народ і країну, стали майже своїми, місцеве населення говорить: обананився. Не заліз на пальму і не зліз із неї. Але зрозумів щось глибинне. Це щось має незліченну кількість вимірів. Один із перших законів старої Куби зобов’язував будувати неповторювані, а за результатом неповторні будівлі — вілли. Острів, що починав свою біографію як перевалочний пункт для контрабандистів і піратів; потім — найбільший виробник цукру з цукрової тростини, острів кохання і унікального клімату не нижче за 28 і не вище за 35 градусів, острів, поблизу якого розверталися найбільш нищівні урагани, навчився по-панському покурювати сигари та споглядати.
Сьогодні архітектурна розкіш Куби, особливо в Гавані, обсипається і руйнується на очах.
Звинувачують вогкість повітря і грибок. Причина ж інша. Кубинська революція нічого й ні в кого не відбирала. Господарі залишили свої будинки, що здебільшого були острівними дачами, добровільно. Нині в них живе або прислуга, яка залишилася, або самовільні та безкарні переселенці, які переважно потрапили до столиці з провінції на хвилі революції. Тому будинки і не реставрують як нічийні. Та і з фарбою та іншими будматеріалами складнувато.
Блиск і убогість соціалізму, добре зрозумілі радянським з особливою гордістю людям, сьогодні в апогеї. Кожний громадянин отримує зарплату в національній (по-нашому дерев’яній) валюті. Її вистачає, щоб по талонам придбати необхідні товари першої необхiдностi — серед яких і кілька простеньких сигар. За все інше потрібно платити національною конвертованою валютою. Подвійна валюта, як усі пам’ятають, і подвійна мораль ходять поруч. На Кубі всі і все заохочує іноземців до щедрості. Часом ця конвертована привітність дратує, але в основному загальна атмосфера покурізма поряд із природною веселістю додають життю в цьому мальовничому й затишному куточку аромат радості існування. Музичні ансамблі, співаки й танцюристи, які мандрують вечорами всіма — а не лише дорогими ресторанами, інколи настільки високо професійні, що стає ніяково їсти і пити протягом їхніх виступів. Гаванські кабаре мають вікову традицію і свого часу конкурували з паризькими колегами.
Сьогодні перемога за ними, щоправда, лише щодо ціни на квиток.
У відомій із 30-х років минулого століття «Тропікані» квитки утричі дорожчі, ніж у паризькому «Лідо».
Вар’єте готелю «Національ» за ціною зрівнялося з паризьким, але, як і перше, відстає від моди в цьому жанрі. Немає акробатів, вольтижерів, постановочних трюків і спецефектів, але завзяття, темперамент, народно-демократичне, радісно-соціалістичне «гуляємо!» так бадьорить і радує, що будь-які порівняння і спроби аналізу виявляються некорисними.
У місті-музеї Трінідаді проходив фестиваль ансамблевої музики. Простенька сцена на площі перед багатоступінчастими широкими «а ля потьомкінськими» сходами. Кілька тисяч глядачів, вони ж танцюристи і бек-вокал, першого дня зібралися десь на десяту годину вечора. Чоловіки з літровими пляшками вітчизняного рому, жінки і без того прекрасні й граціозні з якимись особливим чином (кажуть, секрет у способі сповивання) сформованими виступаючими частинами тіла, запрошують пригубити всіх, усіх і ще раз усіх.
Церемонія відкриття розпочалася трохи пізніше за північ. А закінчення концертів знаменували початок наступного дня. Кубинська музика, сумна або весела, відрізняється пружністю життєвого стрижня.
А от кубинський драматичний театр, судячи з усього лише двох побачених вистав, ще й зухвалий, гострий на слова і спостереження, зовсім не острівний і дуже злободенний.
«Карлос Діас і Театр «Глядач» не перестає дивувати своїх шанувальників. Це відбувається відтоді, як він переїхав у старовинну будівлю по вулиці Лінія», — пишуть центральні газети Гавани. «Зв’язки Клари» за Ді Лохером — вистава-екскурсія парадними кімнатами старовинної вілли та куточками душі героїні. Комуністи, фашисти, китайці-конфуціанці, мудрості життя в яких хоче навчитися Клара, від своїх ідейно-філософських розкошів легко спускаються до простоти сексуальних стосунків. У всіх сценах є статевий акт, продемонстрований з усією можливою відвертістю та варіативність, що вже нікого не дивує. Але чуттєвий досвід сходами осмислення приводить і фізично також на другий поверх вілли, а по суті, до здатності аналізувати, зважувати й відповідально приймати рішення.
Для Куби — спекотної, веселої, пристрасної — думка зовсім не очевидна, щоб не сказати дратівлива і не продумано звинувачувальна.
П’єса Жасмін Рєса «Мистецтво» перекладена 35 мовами (крім української) і має успіх у 99% постановок. Режисер з акторами Освальдом Доймеауносом, Гектором Нааса і Гербесом Мартіносом також не уникли цієї долі. Вистава насичена алюзіями з політичної, культурної, економічної складової сучасного життя острова й оформлена так само красномовно. Художники в усьому білому малюють Білий квадрат. Витвір Малевича буржуазно-революційний унаслідок колірної чорнухи. А потрібно жити краще і веселіше, дорогі товариші! Навіть крісла в залі вибілили чохлами. Під спекотним сонцем прожекторів біле іноді відкривалося чорним. Як у житті. Втiм, з’їж банан і усміхайся. Проблем із харчуванням на Кубі немає, а проблеми з людиною мислячою є скрізь і завжди.
