«Заколоти у Старобільську почали комуністи»

Голова Старобільської громадської організації «Воля» Наталія Пономарьова розповіла «Дню» про події у районі (до речі, малій Батьківщині Сергія Жадана) починаючи з листопада минулого року. Вона характеризує місцевих мешканців так: «60 % тут - тих, яким абсолютно байдуже, хто і що буде, «аби мене не чіпали», «моя хата скраю».  10% - бояться навіть власної тіні. А решта - 20 % активних патріотів, нас, і ще 10 % - тих, хто нам активно протидіє». Нещодавно у Старобільську захоплювали адміністрацію, проводили «референдум»... Нині тут уже є українські військові, тож на адмінбудівлі прапор України і… комуністів. Як так сталося, у прямій мові пані Наталі:

- Починаючи з грудня мітинги на підтримку Майдану відбувалися здебільшого в Луганську і Старобільську. Причому, якщо в Луганську з політичних діячів були представники «Батьківщини», то в нас - і «свободівці», і з «Батьківщини» і «Удару», ми не ділилися. Ми боролися проти Януковича і Януковича побороли всі разом. Але ж були і ті, хто за Януковича. Коли ми проводили мітинги, запрошували і священиків.  З усього району лише один відгукнувся (він, до речі, зі Стрия, що на Львівщині). Коли в нас відбувався молебінь за всіма загиблими на Майдані, причому ми наголошували, що і за «беркутівцями» так само, то через міліцейський кордон, який нас захищав, прихильники Януковича кидали в нас петарди, яйця, стукотіли ложками по каструлях, ображали… Слава богу, нікого не пошкодило.  І так було протягом усього часу до останніх подій. Кілька разів ми зверталися до голови райради Миколи Кулачки, щоб провести позачергову сесію. Коли були заколоти, щоб ввести надзвичайний стан, то наші депутати підтримали обласне рішення – прохання його ввести. А ми вимагали, щоб скасували його. Він не скликав жодного разу.

18 квітня у нас відбувалося виїзне засідання сесії обласної ради. Жодного нашого депутата туди не пустили, сказали, що вона закритого характеру. Але я все рівно туди пройшла. На засіданні було 72 депутати з 128-ми, але під час «перекуру» дуже багато вийшли, тож врешті їх там і 50-ти не було. На самому початку кілька депутатів (до 5-ти осіб) вийшли з Партії регіонів. Перші слова, які там прозвучали у промовах після цього: «Янукович – наш президент…» Серед питань, що вони розглядали, було і оздоровлення дітей у таборі «Южний», що в Криму. З цього приводу від депутатів звучали пропозиції звернутися до… Путіна і «існуючої кримської влади». Виходить, вони її визнають!

Наш голова райради Микола Кулачка тримається за свою посаду і його легко використовують усі провокатори. Коли по району пішли чутки про  можливе захоплення Старобільська, ми звертались до нього і в адміністрацію, щоб створити загони самооборони, боронити адміністрацію і так далі. То він відказав: «Ой, що тут брати. Я її і так відкрию і віддам».

А минулого тижня до нас  таки приїхали екстремісти. Приїхало два мікроавтобуси повністю озброєних людей. обличчя ми бачили лише трьох, із них двоє виявилися  неслов’янської зовнішності, азіати. Вони приїхали до голови райдержадміністрації Гаркавого А.І, якого тоді тільки два дні як призначили. Сказали: «Завтра до 12-ї ми даємо термін і проголошуємо Старобільську «Республіку». Ми прийшли до голови підтримати, дізнатися його думку. Він сказав: «А що я зроблю? У мене тут родина, діти, онуки… Я їм заперечу, а вони мене застрелять і все одно далі все піде, як вони хочуть».

Тоді ми до ночі ще спілкувалися з нашими місцевими «екстремістами», які були за цю «Республіку», щоб вони не робили дурниць, на підтримували цих загарбників. А розпочали весь цей заколот комуністи. Голова районного осередку комуністів Володимир Юнник говорив про те, що не можна підтримувати  київську владу, що це зрадники, і Турчинов, і Яценюк, а нам тут треба тільки своє, треба повноваження. Наступного дня  ми зібралися у изначений час. Якби бачити той контингент, ми ж знаємо один одного: раніше засуджені, рецидивісти, наркомании, один із основних «діячів» свого часу зливав з  електричних трансформаторів масло, і люди залишались без світла. Вони кричали «Дайош референдум! Дайош республіку!». На наше питання: « А що далі?» відповіді не було. Вини говорили, що зараз головне референдум, далі побачимо. Розмову перервав дикий крик молодиці: «Прапор додолу.  На його місці має бути нашої ЛНР.» Почалася сутичка, вся наша «самооборона» розбіглася, залишився мій чоловік і ще четверо активістів. Моєму пробили голову, інших теж пошарпали, залізли і почепили прапор своєї «Республіки» і прапор Старобільська.

Український прапор ми забрали, не дали їм спалити його. До речі, коли йшла боротьба за прапор, наш голова райради тихенько відійшов і спостерігав, а голова адміністрації кричав: «Ви ж тільки не побийте двері та вікна!». І коли вже їхній прапор був на адміністрації, прийшли «чоловічки» з автоматами. Вони «закріпили» цю позицію, потім пішли. А наша міліція домовилася з нашими місцевими сепаратистами і вночі вони патрулювали місто разом. До речі і ті ж наші «ополченці» приєднались до них.

На нас  постійно чинять тиск. Одному активістові-патріотові Володимиру Виннику, який, до речі, не належить до жодної партії, спалили один магазин, в іншому – побили вікна. А в нашій машині, що стояла на стоянці, зірвали капот, забрали акумулятор. Нашому свободівцю вкотре кидали «коктейлі Молотова». Священику теж двічі погрожували.

 13 травня  наші активісти знову зібралися, скинули бандитський прапор, почепили прапор України, але надвечір знову біля нього з’явився прапор комуністів.

За останні дні  до району приїхало дуже багато наших військових. Наші «козачки» приїжджали до них, намагалися погрожувати, але їх заспокоїли і «провели» додому. Чим можемо, ми їм допомагаємо: ліками, щовечора привозимо їжу. Ось і сьогодні люди принесли і сало, і варення в банках, у кого що є.

14 травня в селі Половинкине, що за 7 кілометрів від Старобільська, командир військових, які заїхали, зустрічався з місцевими жителями. Щоб вони не вважали їх «Правим сектором». Показував наказ, що його відрядили, возив у місце розташування частини. Більшість заспокоїлась. Бо приходили і «ярі», що були разом із сепаратистами, і ті, що просто не знають, що до чого. У них стереотип, що військові – це погано. І така у них фраза: «Чому ви приїхали? Поки вас не було, у нас тут усе було спокійно». Хоча  самі  ж кричали, що влада про нас не турбується. Не зрозуміло,чому вони  не протестували, коли приїхали 50 чоловік з автоматами штурмувати адміністрацію? Чому тоді не обурювались?!

Також до нас приїхали 30 чоловік для посилення нашої міліції, чому міліцейський керівник Аскар Лайшев, звичайно, не зрадів. Він навіть почав особисто розпускати плітки про нас, активістів, військових, говорячи, що то заїхав «Правий сектор», а ми ними керуємо.

Народ налаштований по-різному. Загалом люди живуть у страху. Понагрібали по мішку цукру, борошна, всього, сидять вичікують. Але з  приїздом військових  настрій набагато покращився.

14 травня  машина зі Старобільського  молокозаводу їхала в Алчевськ, то «зелені чоловічки» зупинили її на «блок-посту», забрали продукцію, гроші, побили водія, поставили до стінки й над головою пройшли автоматною чергою. Слава богу,  живий  повернувся додому.

Попри всі перешкоди,  підготовка до виборів триває. До речі, нам телефонують люди  й з  сусіднього Новоайдарського району, який зараз захоплений терористами, кажуть, що хочуть проголосувати у нас в Старобільську.