Замкнене коло наркотичної залежності можна розірвати
В Україні, тільки за офіційними даними, понад 400 тисяч наркоманів
Старі «наркошi», які називають «ширку» «хазяїном», кажуть: «Хазяїн уміє чекати: сьогодні відпустить, але завтра... ти від нього вже нікуди не подінешся...». Проте поширена думка про те, що вилікуватися від чуми ХХ століття — наркоманії — неможливо, має підстави лише у країнах пострадянського простору, зокрема в Україні, оскільки у вітчизняних медичних установах немає системи психологічної та соціальної реабілітації хворих на наркоманію. А, згідно зі статистикою розвинених європейських держав, 20–30% наркоманів, що звернулися по допомогу, позбуваються страшної залежності саме за сприяння психологів.
За традицією, що залишилася з часів Союзу, в Україні лікування наркоманів проводиться на базі психіатричних лікарень. Курс так званої детоксикації розраховано на 10–12 днів, протягом яких пацієнта виводять зі стану абстиненції, іншими словами «ломки», поступово очищаючи його організм від токсичних речовин.
Незважаючи на те, що, згідно із законодавством, кожний бажаючий може пройти «детокси» безкоштовно, у більшості випадків хворим доводиться платити за лікування 500–600 гривень (офіційно ця сума вноситься як добровільне пожертвування на потреби клініки). Причому, під час лікування, незважаючи на давно встановлені світові стандарти, застосовуються заборонені в розвинених країнах дуже сильні нейролептичні препарати, що притупляють мозкову активність. Добре пам'ятаю, якого шоку я зазнала, коли в одній iз столичних «психушек» відвідувала «давнього знайомого, що підсів на іглу». У приймальному покої, замість 22-річного красеня Сергія я побачила лiтнього чоловiка з жовтим пом'ятим лицем, який човгав ногами по підлозі й мав абсолютно безглуздий вигляд. Він сів біля мене й пробелькотів щось невиразне. Минуло хвилин п'ять, і я зрозуміла — Сергій мене не впізнає й не бачить... Набагато пізніше, вже після виходу з лікарні, він розповів, що мені тоді пощастило: він ще спромігся вийти з палати. Наступного дня його кололи чимсь таким (назву препарату він не пам'ятає), що він не міг не те, що піднятися з ліжка, а навіть поворушити рукою. Він також пам'ятає жахливі видіння й біль, від якого позбавити його в лікарні ніхто не вважав за необхідне. А я досі із здивуванням згадую слова одного з лікарів-наркологів лікарні, де лежав Сергій: «Нехай помучиться, щоб не хотілося надалі сідати на іглу». Незважаючи на повну непоінформованість щодо проблем лікування наркоманів, я вже тоді знала про те, що простим страхом повторення кошмарів детоксикації наркомана не можна позбавити від психічної залежності, отже, незважаючи на щойно пережитий жах, вийшовши з лікарні, будь-який «наркоша» вирушить на пошуки «ширки». До речі, саме так вчинив і мій знайомий Сергій. Уже через тиждень він знову «сидів у системі», а його мати, яка збирала по копійці гроші на благодійницький внесок у лікарню, остаточно втратила віру в те, що її сина можна врятувати.
Тим часом, згідно зі світовим досвідом, медикаментозний курс — тільки початковий етап лікування наркомана. Після «детокси» пацієнт обов'язково повинен за допомогою психолога спробувати позбутися психічної залежності. І хоча вдається це далеко не всім — часто психологу доводиться працювати з наркоманом впродовж багатьох років — іншого способу порятунку від страшного захворювання не існує.
Психолог Олександр Авдєєв сказав «Дню»: «Будь- який наркоман, який починає проходити курс реабілітації, незважаючи на те, що його організм очищено від токсичних речовин, є психічно залежним від наркотику й відчуває величезний страх. Найбільше його лякає не «ломка» та пов'язані з нею болі, а існування без наркотику. Він не знає, як буде справлятися без «ширки» з пороблемами, що виникають у житті, працювати, спілкуватися з людьми, займатися сексом... Тому головне моє завдання — допомогти пацієнту пристосуватися у світі тверезості, наново навчити його жити. На жаль, самі пацієнти далеко не завжди повністю усвідомлюють ступінь своєї залежності від наркотику. Багато хто каже мені, мовляв, «я не наркоман, я можу кинути наркотики», і тільки після тривалої роботи і, чого гріха таїти, численних зривів, визнають своє безсилля, а потім, нарешті, починають боротися із захворюванням».
Нещодавно головний нарколог Міністерства охорони здоров'я України Анатолій Вієвський представив журналістам дві нові для нашої країни програми надання допомоги хворим на наркоманію людям. Перша з них реалізовується на базі лікувально-реабілітаційної клініки терапевтичного співтовариства «Маріїна школа» при Київській міській наркологічний лікарні. За словами А.Вієвського, метод реабілітації людей з хімічною залежністю в терапевтичних співтовариствах добре відомий жителям розвинених Європейських держав і дає вельми ефективні результати. Одна з особливостей методу — проведення соціально-психологічної реабілітації в так званих комунах, де пацієнти не тільки спілкуються з фахівцями- психологами, а й надають підтримку один одному, що, як показала практика, особливо важливо під час лікування подібних захворювань. Цікаво, що, розробляючи реабілітаційну програму, засновники проекту врахували не тільки досвід роботи подібних клінік в інших країнах, а й особливості психології жителів нашої країни.
Другий представлений проект вже досить відомий в Україні. Реабілітаційний центр «Армада-Щаблі» було створено за сприяння Федерації профспілок України. Програма лікування в центрі розрахована на 3–3,5 місяця й є прикладом високоефективної амбулаторної роботи з хворими на наркоманію та алкоголізм. Спочатку пацієнт безкоштовно, впродовж 10 днів, на базі Київської міської наркологічний лікарні «Соціотерапія» проходить медикаментозний курс, тобто детоксикацію. Потім питаннями його соціальної та психологічної реабілітації займаються працівники міжнародної Асоціації кадрових управлінців проти зловживання наркотичними препаратами (АРМАДА) та добровільної громадської організації «Щаблі», яка виникла в Україні з міжнародного руху анонімних алкоголіків і наркоманів. Як зазначив А.Вієвський, «Програма анонімних алкоголіків і наркоманів» — це співтовариство, яке об'єднує людей з однією величезною проблемою — наркоманією і яке повернуло багатьох з них до повноцінного життя».
Поява в нашій країні подібних проектів, мабуть, — єдина надія на порятунок для 400 тисяч хворих на наркоманію людей. На жаль, поки що ці програми не набули широкого поширення в Україні. Але, за словами А.Вієвського, найближчим часом подібні клініки з'являться й у регіонах.
