Земля в небезпецi

Члени громадської Всеукраїнської консультативної ради з екологічних проблем сталого розвитку — перший космонавт незалежної України, Герой України, кандидат технічних наук, генерал-майор авіації Леонід КАДЕНЮК та академік Національної академії наук України, доктор економічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, професор Юрій ТУНИЦЯ — діляться своїми тривожними роздумами про екологічну небезпеку, що чатує над людством, особливо над Україною, внаслідок непомірного тиску виробничої діяльності на природну систему Землі. Проект Каденюка-Туниці ставить за мету формувати громадянське суспільство, яке спонукатиме владу до забезпечення сталого розвитку та екологічно безпечного майбутнього. Міркування авторів щодо необхідності всезагального усвідомлення реальних екологічних загроз та адекватної їм протидії з боку суспільства, влади і бізнесу мають неперехідний, фундаментальний характер. Тому редакція запрошує читачів продовжити дискусію з цієї життєво важливої проблеми.

«І неситий не виоре
На дні моря поле»

Тарас ШЕВЧЕНКО, поема «Кавказ», 1845

1. ПОГЛЯД ІЗ КОСМОСУ

Ю.Т.: — Пригадую, як ми всі в Україні 1997 року, затамувавши подих, спостерігали за вашим польотом на американському космічному кораблі Columbia. Згодом прочитав вашу змістовну книжку «Місія — Космос», пронизану турботою про збереження природи та життя на Землі, і переконався, що ви дивилися з Космосу на Землю не лише очима, але й розумом, а розум, як кажуть у народі, бачить далі, ніж очі. Як космонавт ви блискуче виконали поставлені конкретні завдання. Водночас ви усвідомили те, чого не усвідомлюють політики і, на жаль, більша частина суспільства, а саме відчуття реальної екологічної небезпеки, проти якої необхідно вживати адекватних заходів.

Цікаво, як виглядає Земля з Космосу?

Л.К.: — Хочу наголосити, що з Космосу наша планета сприймається не як сукупність держав, розділених кордонами, а як єдиний живий організм, а людство — екіпажем космічного корабля під назвою «Земля».

Коли на початку польоту я в стані невагомості «підплив» до ілюмінатора, переді мною відкрилась картина неповторної краси та величі Землі і Космосу. Земля надзвичайно різнобарвна, виглядає тендітною, має надзвичайно гарний, ніжно-блакитний колір. Вона оповита тонким серпанком прозорої блакиті, яка підкреслює її життєздатність.

Першими словами, які мимоволі вирвалися з моїх вуст, були: «Кевін, тепер я бачу, що вона кругла!» При цьому мені згадався шкільний глобус, один на всю Клішківську восьмирічну школу, за яким навчалися я і не одне покоління моїх односельчан.

Дивлячись на Землю, я з гіркотою констатував, що єдиним природним захистом нашої планети від можливих катаклізмів є її атмосфера. Я зрозумів, що вона надзвичайно вразлива та фактично не захищена. Саме там, у Космосі, гостро усвідомлюєш, що наша спільна домівка — Земля — в небезпеці.

Особливо гірко було споглядати масштабні наслідки нерозважливої людської діяльності: забруднення атмосфери промисловими викидами, а морів і океанів — розливами нафтопродуктів, смоги над індустріальними центрами, лісові пожежі, чорні бурі тощо. І відповідальність за ці явища лежить на кожній людині.

Ю.Т.: — Ми не випадково згадали застереження Тараса Шевченка про те, що на дні моря неможливо виорати поле. Воно стосується трансформації ментальності сучасної економічної людини homo economicus, яка вже оре, та ще й як!

Освоюються ресурси Світового океану та морських шельфів, в тому числі Азовського та Чорного морів. Хто може спрогнозувати екологічні наслідки такої діяльності? Не менше тривожить наше спокійне ставлення до таких екологічно небезпечних глобальних проектів (США, Росії та інших великих країн), як освоєння Північного та Південного полюсів, що належать до спільної спадщини людства і не перебувають під юрисдикцією жодної країни.

Л.К.: — Хочу додати, що на тлі надзвичайно жорстких умов Космосу життєздатність Землі як планети виглядає фантастикою. Поява спочатку життя, а пізніше — людської свідомості і розуму на одній із багатьох планет Всесвіту є величезним вселенським дивом. Людина повинна цінити те, що саме вона наділена і свідомістю, й інтелектом, і зобов’язана відчувати свою величезну відповідальність за збереження біосфери. В цьому одне з її покликань. Лише так вона буде достойна свого високого звання — Людина. Там, у Космосі, я замислювався над місцем людини у Всесвіті, над тим, хто ми, навіщо і куди прямуємо. Думав і над тим, що існуючий спосіб господарювання не узгоджується з законами Природи. Його необхідно радикально змінювати.

Ю.Т.: — Актуальність зміни антиекологічного способу господарювання посилюється тим, що ця проблема стоїть не лише перед Україною, але й перед усім світом. В цьому ще раз переконує Світовий саміт зі сталого розвитку «Ріо+20», який відбувся у червні 2012 року в Ріо-де-Жанейро.

2. СИТУАЦІЯ НА ЗЕМЛІ

Л.К.: — Сьогодні, після чвертьстолітніх незагоєних ран Чорнобиля, не можна не реагувати на наміри побудови ще семи атомних електростанцій в різних регіонах України. Не можна далі терпіти зберігання вкрай небезпечних для здоров’я обсягів ртуті у Києві, а також загрозу руйнування очисних споруд у столиці, що може призвести до екологічної катастрофи на всій величезній території басейну Дніпра. Мусимо робити щось конкретне у Маріуполі та інших містах, де люди задихаються від забрудненого промисловими викидами повітря. Необхідно нарешті вжити заходів для усунення загрози прориву дамби з відходами калійних добрив у місті Калуші Івано-Франківської області, де назріває екологічна катастрофа міжнародного масштабу. Подібних фактів, на жаль, безліч як в Україні, так і у світі загалом.

Ю.Т.: — Давайте зосередимось, для прикладу, на атомній енергетиці.

Коли будувалася Чорнобильська АЕС, більшість людей повірила в те, що вона має чотирикратний захист і найбезпечніша у світі. Проти її будівництва мало хто протестував. А напередодні 25-річчя Чорнобильської трагедії (в березні 2011 р.) світ здригнувся від звістки про нову катастрофу на «супернадійній» японській атомній електростанції «Фукусіма-1». Збитки від цієї аварії склали 46 мільярдів доларів, що дорівнює загальній сумі прибутків, отриманих усіма японськими виробниками електроенергії в період з 2004 по 2011 роки. А як оцінити шкоду, завдану здоров’ю людей?

Л.К.: — Внаслідок суспільного шоку всі 50 японських атомних електростанцій було закрито під тиском громадськості, яка добровільно обмежила своє споживання і звичний комфорт. Влада Японії розглядає можливість повністю відмовитися від використання атомної енергії до 2030 року. Це, звичайно, якщо не візьме верх логіка homo economicus. До речі, в Литві нещодавно проведено референдум стосовно будівництва АЕС і проти проголосувало 65% населення країни.

Ю.Т.: — У сусідній з нами Німеччині, на щастя, не було аварій на АЕС. За оцінками фахівців, німецькі реактори найбільш надійні і безпечні у світі. Але «зелений» рух там настільки сильний, що, за ініціативою Ангели Меркель, Німеччина прийняла рішення про закриття своїх АЕС протягом найближчих 10 років. Чому так вчиняють раціональні й ощадливі німці?

Л.К.: — У народі кажуть, що мудрий вчиться на чужій біді. Німці вчаться на нашій та японській. А ми на своїй не можемо. Ми про свою забули. Провели у 2011 році Міжнародну конференцію «Двадцять п’ять років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього» і... забули.

Пригадуєте, свого часу Верховна Рада України під стресом чорнобильської катастрофи також приймала закон про мораторій на будівництво нових АЕС в Україні? Але дія цього суспільного стресу була, на жаль, нетривалою. Український парламент 6 вересня 2012 року прийняв новий закон про добудову на Хмельницькій атомній електростанції третього і четвертого енергоблоків. Російський фізик-ядерник Андрій Ожаровський вважає, що проект АЕС з реактором ВВЕР-1000, який розроблявся в 1970-х роках, не відповідає сучасним вимогам безпеки. А як має реагувати наше суспільство?

Ю.Т.: — Не треба також забувати, що поруч з Хмельницькою розташована Рівненська АЕС, термін експлуатації якої продовжено без гарантій належної безпеки, бо вона побудована на карстах і біда, не приведи Господь, може статися у будь-який час.

Ви знаєте, після відвідин Хмельницької АЕС у мене склалося враження, що наше суспільство настільки звикло до екологічних небезпек, що втратило інстинкт самозахисту.

3. ЩО РОБИТИ?

Л.К.: — Думаю, що для виживання і розвитку цивілізації стає очевидною необхідність формування нового еколого-економічного мислення та екологічно безпечної економіки і, звісно, політичної сили на принципово новій ідеології, яка б відображала органічні взаємозв’язки і залежності між людиною та природою, між суспільством і природним середовищем та наполегливо лобіювала відповідні закони у парламенті. Очевидно, що масштабність і важливість проблеми не дозволить окремо Уряду успішно її вирішувати. Потрібна така ідеологія, яка б вказувала шляхи подолання суперечностей між економічною та екологічною системами і забезпечувала конструктивне розв’язання проблем сталого розвитку.

Ю.Т.: — Цілком погоджуюся з Вами. Соціально орієнтована еколого-економічна ідеологія, спрямована на захист кожної людини, — єдино прийнятна ідеологія на сучасному історичному етапі розвитку цивілізації. Ні соціал-демократизм, ні конфронтуючий з ним лібералізм і ні їхній спільний ворог — комунізм не можуть бути в сучасному світі провідною ідеологією і провідною політичною силою з тих причин, що вони вже вичерпали себе і не спроможні вирішити глобальної проблеми захисту життя на планеті.

Потрібна нова, соціально орієнтована еколого-економічна ідеологія, яка б сприяла формуванню нової економіки і політики збалансованого сталого розвитку і споживання.

Через те в найближчому майбутньому провідною політичною силою мусить стати партія екологічного спрямування. І не лише в постчорнобильській Україні, але й на планеті загалом. Її ідеологічною платформою має бути побудова такого нового суспільного устрою, в якому гармонійне співіснування людини і природи буде загальноприйнятою нормою.

Л.К.: — Так. Але, судячи з реалій життя, цього ще не розуміють нинішні політичні партії України — ні провладні, ні опозиційні. Чому ж ви, науковці, недостатньо активно працюєте над формуванням нової ідеології і мало пишете про це?

Ю.Т.: — Ваші зауваження є слушними. Проте, не для виправдання, а в порядку інформування читачів, хочу сказати, що у червні 2012 року під час роботи Конференції ООН зі сталого розвитку «Ріо+20» газета «День» опублікувала мою статтю «Екологічний імператив як об’єднавча ідеологічна платформа всіх політичних партій України». Це був сигнал усім політичним партіям, які брали участь у виборах до Верховної Ради України. Проте жодна з них не врахувала у своїх програмах наведених у статті аргументів, за винятком однієї.

Л.К.: — Знаю. Це — партія «Зелена планета», яку очолює Сергій Орєхов. Щоправда, вона отримала на виборах недостатній відсоток голосів. І те, що всі три політичні партії екологічного спрямування, які йшли на вибори до Верховної Ради України, не набрали в сумі прохідного результату, є яскравим свідченням відсутності у суспільстві відчуття екологічної небезпеки, екологічної свідомості, а також продуманої державної стратегії відповідної роботи з широкими верствами населення, бізнесовими колами та політичними елітами.

Ю.Т.: — Так, українське суспільство ще не пронизано належним екологічним світоглядом, хоча на парламентських виборах 1998 року «зелені» подолали прохідний бар’єр. Тоді вони отримали довіру, яка, на жаль, згодом змінилася розчаруванням у зв’язку з нещирістю їхніх намірів та політичним цинізмом. Щоб цього не трапилось у майбутньому, необхідно формувати у масах принципово нове еколого-економічне світосприйняття. Проблема полягає в необхідності екологізації економіки та насиченні знань кожного фахівця глибоким розумінням причинно-наслідкових взаємозв’язків і залежностей між станом природного середовища і діяльністю людини.

Л.К.: — У політиків і бізнесменів відсутнє розуміння того, що відбулося у ХХІ столітті у взаємовідносинах природи і людини, яка є частиною природи. Озброєна могутньою технікою, людина, як органічна складова природи, стала «неприродною». Я би навіть сказав — антиприродною. Вона створила собі ілюзію незалежності від природи.

Ю.Т.: — Це — фатальна ілюзія. Якщо не позбудемося її, то жодна політична сила і найдосконаліша система управління державою виявляться неспроможними вирішити соціальні, економічні та екологічні проблеми у їхньому взаємозв’язку, як це передбачено концепцією сталого розвитку.

Л.К.: — Для того щоб Україна могла піти еколого-безпечним шляхом свого майбутнього розвитку, необхідно нарешті прийняти Закон про сталий розвиток (його концепцію і стратегію), а також Закон про програму сталого розвитку України. Такі науково обґрунтовані і фахово підготовлені закони стануть бар’єром не лише для атомної енергетики, але й для всіх екологічно небезпечних виробництв.

4. ЧИ ВРЯТУЄ УКРАЇНА СВІТ?

Ю.Т.: — Водночас із необхідністю поліпшення національного законодавства суттєвим аспектом вирішення проблеми є радикальне удосконалення міжнародного екологічного права, оскільки, як ви наголошуєте, Земля — єдина природна система.

У цьому сенсі позитивним є те, що на торішній Конференції ООН зі сталого розвитку — «Ріо+20» — Україна запропонувала: започаткувати процес підготовки проекту Екологічної конституції Землі та його публічного обговорення; заснувати на базі ЮНЕП Світову екологічну організацію; запровадити процес екологізації освіти в усіх навчальних закладах із метою підготовки фахівців для сталого розвитку. Важливо, що ці пропозиції узгоджуються з аналогічними ініціативами багатьох інших країн-членів ООН, зокрема Європейського Союзу.

Нагадаю, що ідея Екологічної конституції Землі складається з двох органічно нерозривних частин: дефінітивної (нормотворчої) та регуляторної (інституційної). У першій, дефінітивній, частині мають бути виписані такі правила й норми поведінки суб’єктів господарювання, які були б спрямовані на підтримку екологічно безпечної «зеленої» економіки з відповідними стимулами й санкціями. У другій, регуляторній, частині має бути зафіксовано порядок заснування, функціонування, права та обов’язки нових міжнародних інституцій (зокрема, Світової екологічної організації), покликаних регулювати й контролювати дотримання правил і норм, виписаних у першій частині.

А головне — Екологічна конституція Землі повинна стимулювати екологічно безпечну економіку та сталий розвиток.

Л.К.: — До речі, так збіглося, випадково чи невипадково, що того ж 1997 року, коли я, дуже хвилюючись, вперше в історії розгорнув у космосі прапор України, щоб його побачив увесь світ. Ця ідея вперше прозвучала саме від України на сесії Генеральної Асамблеї ООН.

А нещодавно, гортаючи іноземну періодику, натрапив у журналі Socialook International на цікаву статтю з інтригуючим заголовком «Україна врятує світ?». І був приємно здивований, що в редакційній статті цього популярного на Заході журналу йдеться про українську ідею створення Екологічної конституції Землі, яку проголошували в ООН уже три президенти (Л.Кучма, В.Ющенко, В.Янукович) та два міністри (МЗС — А.Яценюк і Мінприроди — Е.Ставицький). У іноземних виданнях нечасто так позитивно пишуть про Україну. Сподіваюся, що МЗС зробить усе можливе, щоб відповісти на запитання авторитетного міжнародного журналу: «Так, місія України — врятувати світ».

Ю.Т.: — Цікаво, що в цьому нашими потенційними партнерами можуть стати вже не лише ФРН, Франція та інші країни Європейського Союзу, а й США. Ще торік, перебуваючи на саміті «Ріо+20», я був засмучений тим, що погляди США та країн Євросоюзу з цього питання були майже протилежними. Сьогодні ж з’явилися симптоми позитивних змін. У своїй інавгураційній промові 21 січня цього року президент Барак Обама заявив про радикальну зміну курсу: «Ми відповімо на загрозу зміни клімату, знаючи, що нездатність зробити це буде зрадою наших дітей і майбутніх поколінь. Дехто може все ще заперечувати неспростовні докази науки, але ніхто не може уникнути руйнівного впливу спустошливих пожеж, посух та щораз потужніших ураганів. Шлях до чистих джерел енергії буде довгим і часто важким. Але Америка не може більше протистояти цьому переходу, ми повинні очолити його... Саме так ми збережемо нашу планету, про яку Бог звелів нам піклуватися».

Отож, зважаючи на ймовірну зміну політики США й велику увагу, яку ООН приділяє проблемі захисту довкілля та сталого розвитку, дипломатичній службі України слід максимально використати цілісну ініціативу трьох наших президентів (щодо започаткування процесу підготовки Екологічної конституції Землі та заснування Світової екологічної організації), щоб переконати світову спільноту в послідовності зовнішньої політики України.

Л.К.: — Погоджуюся. Це — унікальний шанс для зовнішньополітичної служби України. Як людині, якій випала рідкісна доля неодноразово облетіти нашу планету й побачити її своїми очима з космосу, мені дуже близька й зрозуміла ініціатива створення Екологічної конституції Землі.

Ставши складовою зовнішньої політики України, ця конструктивна ініціатива може слугувати точкою дотику інтересів усіх країн-членів ООН і рівноправного діалогу України як із Заходом, так і Сходом, що у свою чергу дозволить піднести імідж нашої держави.

Ю.Т.: — Сподіваюся, що діалог із людиною, яка не лише бачила, а й професійно вивчала Землю з космосу, сколихне суспільну думку й викличе належний резонанс, а в результаті широкої дискусії громадянське суспільство України ставатиме тим чинником, який спонукатиме і владу, й бізнес до формування екологічно безпечної економіки.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ, ЩО МАВ БИ СТАТИ ПРОЛОГОМ ДО ПОДАЛЬШИХ ДИСКУСІЙ ПРО СТАЛИЙ РОЗВИТОК І ЕКОЛОГІЧНО БЕЗПЕЧНЕ МАЙБУТНЄ

Звикання людей до неякісного природного довкілля — шкідливої для здоров’я питної води, генетично модифікованих продуктів харчування, забрудненого атмосферного повітря, змін клімату тощо — таїть у собі смертельну небезпеку. Усвідомлення ж реальних екологічних загроз дає шанси на її уникнення.

Як відомо, Сократ, Платон та інші давньогрецькі філософи широко використовували форму діалогу для пробудження свідомості та активності громадян. Тож запрошуємо всіх, кому небайдужа наша спільна доля, включитись у діалог і висловити свої думки з тих проблем, від розв’язання яких залежить здоров’я та життя кожного з нас — громадянина постчорнобильської України й, водночас, громадянина планети.

Наша планета — в небезпеці. У небезпеці наше з вами життя, а ще більше — життя майбутніх поколінь. Тому перестаньмо звикати до екологічних небезпек. Пробуджуймо розум, той унікальний інтелект, яким волею Всевишнього наділена у Всесвіті лише людина, і, керуючись ним, активно протидіймо екологічним загрозам. Це — завдання всіх і кожного з нас.

Годі сподіватися, що це завдання вирішуватиметься само по собі або що прийде нова влада, яка екологічну проблематику поставить у центр своїх пріоритетів. Цього не буде, якщо екологічно свідоме громадянське суспільство не чинитиме на владу жорсткого тиску. Тому треба формувати нове, екологічно свідоме суспільство, для чого потрібні відповідна освіта, виховання й ширший діалог — суспільства, влади, політиків і бізнесу.

Споглядаючи Землю — нашу спільну домівку — з космосу й аналізуючи реальні екологічні загрози, що нависли над людством, ми закликаємо суспільство пробудитися з небезпечного летаргічного сну. Закликаємо до мирної, безкровної екологічної революції у свідомості людей; революції, яка необхідна для збереження життя на Землі.