Якщо запитати громадян цієї держави: «Яке місто, на вашу думку, є найбільш італійським з усіх італійських міст?» — то серйозні шанси на перемогу матиме столиця провінції Тоскана Флоренція (італійською Fiorenza — «квітуча»). І не тільки тому, що це місто географічно розташоване в центрі «Апеннінського чобота» (бажаючий може пересвідчитися по карті). Славнозвісна батьківщина Данте, місто Джотто й Мікеланджело, Вазарі та Бенвенуто Челліні відіграло абсолютно виняткову роль в історії італійської культури. Досить сказати, що саме тутешній, тосканський діалект ліг в основу літературної мови всієї країни. Якщо ж турист прибуває сюди з України, то буде доречним пригадати, що саме у флорентійських славетних картинних галереях все життя мріяв побувати Тарас Шевченко, що про це місто, його велику історію натхненно писали Іван Франко, Леся Українка, в наші дні — Ліна Костенко. Нарешті, буде незайвим нагадати, що Флоренція вже не одне десятиріччя є партнером і другом Києва. Отже, почнемо наші італійські замальовки саме звідси.

Географічно Флоренція розташована в улоговині, з усіх боків оточенiй пагорбами (передгір’я Центральних Апеннін). Коли спускаєшся до міста автострадою з півночі, з боку Туріна, Генуї або Мілана, то, скажу вам, насолоджуєшся найкрасивішими пейзажами: зарослі лісами пригладжені, некруті гори нагадують то зелені шарики морозива, то наше Закарпаття... Одвічна проблема столиці Тоскани — це бурхливі розливи примхливої річки Арно, яка оточує місто (приборкали її остаточно лише в 1966 році). Саме тому частими були підтоплення «Центро сторіко» (історичного центра міста), що прилягає до річки. З цієї причини ряд знаменитих музеїв Флоренції (зокрема, Собор Святої Діви Марії з квіткою, про який йтиметься далі) перемістили свої скарби до спеціально споруджених сховищ, подалі від води.

Сучасна Флоренція — четверте за кількістю населення місто Італії після Рима, Мілана та Неаполя. За винятком «Центро сторіко», місто абсолютно сучасне, хоча промисловості не видно — очевидно, провідну роль в економіці відіграє туризм. За площею місто не дуже велике — з готелю «Конкорд» на околиці, де ми зупинилися, до центра можна доїхати автобусом хвилин за 15. Що ж до «Центро сторіко», то, як гордо кажуть флорентійці, це місце займає одну із перших позицiй у світі за кількістю шедеврів на одиницю площі. Про них, про шедеври, і поговоримо. Але спочатку — трохи історії.

Земля Тоскани була заселена з незапам’ятних часів. Ще у VIII ст. до нашої ери територію біля річки Арно освоїли італійські племена, котрі займалися здебільшого розведенням худоби. У 59 році до н.е. римляни заклали тут місто, точніше, укріплену фортецю квадратної форми. У 405 р. н.е. Флоренція успішно витримала облогу остготів на чолі з Радагезом. На зорі середньовіччя місто підкоряли різні іноземні загарбники: візантійці, готи та лангобарди (VI століття), франки (VII— VIII ст.). «Місто лілії» (так називали Флоренцію ще 1000 років тому; саме цю квітку вибрали символом міста) мало одну дивну властивість: навіть за часів феодальних усобиць, воєн та всіляких лих тут тривав розквіт культури, і духовної, і матеріальної. Ще 1183 р. у Флоренції офіційно встановлено «вільну комуну», яка відображала здебільшого інтереси зміцнілих гільдій (як сучасною мовою? може, профспілок?) ремісників: ювелірів, кожум’як, м’ясників, годинникарів... Зокрема, і на їхні гроші будували великі собори, оплачували працю великих художників, архітекторів: Джотто, Арнольфо ді Камбіо, Брунеллескі, багатьох інших. Але, звичайно, не слід забувати, що видатними меценатами були й правителі з сімейства Медичі, які володарювали у Флоренції у XV—XVII століттях (до речі, перші Медичі були вихідцями з середовища банкірів і лікарів; саме вони першими почали шліфувати золотий флорин).

Для багатьох Флоренція — передусім місто геніального Данте. І коли ми говоримо, що столиця Тоскани — колиска середньовічної європейської культури (а якщо врахувати, що з середньовіччя перейшло у майбутнє набагато більше, ніж ми думаємо, то й культури новітньої!) — ми насамперед згадуємо про Данте. Про ту людину, хто найбільше у світі любив рідну Флоренцію — і був вигнаний, засуджений міською владою до смерті, до спалення на кострі у разі, якщо повернеться в місто; хто, вислухавши через 13 років «милостиву» пропозицію публічно покаятися і повернутися на батьківщину, гордо відповів: «Що ж, якщо жоден із гідних для мене шляхів не веде до Флоренції — то я туди не повернуся ніколи». Цей великий громадянин і поет бідував майже завжди — але ніколи не принижувався ані перед папами римськими (трьом із них він у своїй «Божественній Комедії» відвів місце в пеклі!), хоча завжди вважав себе віруючим католиком, ані перед імператорами, ані перед королями... 9-річна дівчинка Беатріче, яку випадково зустрів хлопчик Данте в одній із флорентійських церков 1274 року (нам показали цю церкву, вона стоїть!), її образ став тією дороговказною зіркою, яка надихнула поета на створення незрівнянної «Божественної комедії». Прочитайте її, і ви відчуєте, що автор — людина глибоко сучасної свідомості, попри таємничий середньовічний символічний шифр поеми і необхідність уважно читати всі примітки. Бо Данте, як і ми, до болю гостро відчував страшну, неминучу необхідність вибору між добром і злом (в його розумінні — між раєм, чистилищем і пеклом), як і неминучі в будь-якому разі, нехай і не зараз, наслідки такого вибору...

Маленького Данте хрестили в баптистерії (спеціальний храм для хрещення у католиків) на площі Сан-Джованні (Іоанна Хрестителя). Туди веде більшість вузьких вуличок центра міста, які створюють неповторну сіточку. У містах Італії, зауважимо, соборна площа, така, як Сан-Джованні — це, як правило, єдиний комплекс, що включає в себе сам собор, дзвіницю і баптистерій. Поруч з баптистерієм на площі Сан-Джованні стоять вiдомий собор «Санта-Марія-дель-Фьоре» («Діва Марія з квіткою») і дзвіниця собору. Все це — шедеври середньовічної архітектури. Про них і поговоримо.

Собор Санта-Марія-дель-Фьоре будували 81 рік, з 1294 по 1375 роки. Роботи проводили під керівництвом таких великих майстрів, як Джотто, Арнольфо ді Камбіо, Андреа Пізано. Але особливу славу собору приніс купол, збудований знаменитим Філіппо Брунеллескі в 1420—1436 роках (і понині цей купол — символ Флоренції). Грандіозний восьмигранний витвір Брунеллескі ніби парить у повітрі, незважаючи на величезну висоту (91 м); при цьому відомо, що архітектор цілком відмовився від будівельних риштувань, використав цегельне облицювання порожнистого купола і укладаючи цеглини не одна на одну, а зірочкою!

За своїми розмірами (довжина — 153 м; ширина — від 38 м до 90 м) собор Санта-Марія-дель-Фьоре посідає четверте місце у світі. Поруч з ним — славнозвісна дзвіниця роботи Джотто (будували її з 1334 по 1359 рр.) висотою 84 м, прикрашена з усіх боків шестигранними і ромбоподібними медальйонами. Читач, звичайно, пам’ятає про сильні повені, причиною яких була бурхлива вдача ріки Арно. Тому найцінніші реліквії собору перенесено до спеціального музею. Перейдемо туди.

Як розповідала нам флорентійка Людовіка, яка показувала місто, музей неодмінно слід відвідати хоча б з огляду на два шедеври, котрі знаходяться там: «Оплакування Христа» Мікеланджело та «Марія Магдалина» Донателло. Витвір Мікеланджело, скульптурна група «Оплакування Христа» (італійською передається одним словом — «П’єта») — остання закінчена робота генія. Скульптура вельми лаконічна, але експресивна; лише 4 фігури — Христос, Діва Марія, Марія Магдалина та дуже виразна фігура старого в центрі (формально це, ймовірно, Йосиф, чоловік Марії, насправді перед нами, очевидно, автопортрет майстра). Кажуть, що, створивши цей яскравий зразок мистецтва «грубого ліплення» (скульптура ніби «не зовсім закінчена», це входило в початковий задум автора), Мікеланджело «оплакав» сам себе і поїхав до Риму вмирати: йому було близько 90 років...

А ось скульптура «Марія Магдалина» роботи великого Донателло вражає інакше. Перед нами твір, немов створений сьогодні, настільки сучасно і модерністсьски (в точному і кращому значенні слова) він виглядає. Донателло творив Магдалину в XV столітті (1435— 1455 рр.), але з геніальною сміливістю відійшов від канонів епохи. Його героїня — з дерева (в той час «нешляхетний» матеріал). Час, численні реставрації, звичайно, зробили свою справу (спочатку Марія була світлішою, нині ж вона буро-коричневого кольору), але аж ніяк не ослабили сили психологічного малюнка Донателло. Ми бачимо справді грішну жінку (не м’яку символічну алегорію), чиї страждання дійсно безмірні, в чиєму обличчі немає просвітлення (дивно для XV століття!). Її волосся поступово і непомітно переходить на скульптурному портреті в лахміття...

Ще одна перлина Флоренції — знаменита церква Санта-Кроче (Святого хреста), розташована приблизно за півтора кілометри від площі Сан- Джованні, трохи ближче до річки Арно. Роботи з її будівництва розпочав ще Арнольфо ді Камбіо 1294 року, однак завершили Санта-Кроче лише через 149 років, у 1443 році. Ця монументальна церква — унікальний пам’ятник, — вважається еталоном краси й чистоти вираження готичного стилю. Мою увагу привернула шестикінечна зірка на фасаді собору; як з’ясувалося, це, зрозуміло, не символ майбутньої держави на Близькому Сході, а особлива, своєрідна зірка, звана в ту епоху Віфлеємською. Санта-Кроче — місце поховання знаменитих флорентійців; тут знаходяться символічні гробниці Данте (як відомо, його поховали в Равенні), Мікеланджело, реальні гробниці Галілео Галілея, Макіавеллі, Россіні.

Звичайно, про всі скарби цього дивного міста розповісти неможливо. Але не можу не згадати про славнозвісну скульптурну серію Мікеланджело «Ранок-День-Вечір-Ніч» у капелі Медичі (місці поховання герцогів Тосканських). Це — символічне втілення безперервності буття, вічного оновлення світу та неухильного плину часу: світанок нашого життя, зрілість, мудра пора схилу років і забуття Ночі... Але потім знову — все спочатку. Скульптура прикрашає гробницю герцога Лоренцо Медичі. Біограф великих художників і сам талановитий художник і скульптор Джорджіо Вазарі написав захоплені вірші, присвячені прекрасній дівчині — мікеланджелової «Ночі». Їх загальний сенс: «Я — як жива, я більш ніж жива». Мікеланджело, крім усього іншого, ще й блискучий поет, відповів так (від імені статуї):

«Молчи, прошу, не смей меня будить;
О, в этот век, жестокий и преступный,
Отрадней спать, отрадней камнем слыть...»
(переклад Ф.І. Тютчева).

Багато про що ще можна розповісти. Про одну із найкращих у світі галерею Уфіцці; там зберігаються картини Ботічеллі (пам’ятаєте його незрівнянну «Весну»?), Леонардо, Рембрандта, Тиціана... Про найдавніший флорентійський міст Понте Веккьо («Старий міст»), побудований ще 1345 року; незважаючи на такий солідний вік, це — легка й витончена, але міцна конструкція з трьох арок. Про славетну, стародавню площу Синьйорії, де 1498 року було спалено вiдомого бунтівника, непримиренного ворога герцогів Медичі — Савонаролу. На тій самій площі стоїть чудова копія «Давида» — шедевра Мікеланджело (оригінал зберігається також у Флоренції, в музеї Академії)... Перераховувати можна справді нескінченно.

Але мета замальовок — не ломитися у відкриті двері, доводячи, що Флоренція — місто шедеврів. І навіть не допомогти майбутнім туристам. Я хотів би звернути увагу на інше. Читач, мабуть, помітив вражаючу старовину великих пам’ятників столиці Тоскани, що чудово збереглися: XIII, XIV, XV століття і ще раніше. Чи не є це багатозначним свідченням нерозривності історії Італії, її міст як ланок одного ланцюга? У нас ще буде чудова нагода поговорити про це. Тримаймо курс на Рим.