Жива вода з мертвого курорту

Польська княгиня на ім’я Ольга приїхала у селище Піщанка, що на Вінниччині. Прізвища пані ніхто не знає, адже вона прибула в Україну у 1892 році. Та й запам’ятовувати його не було потреби, адже на Поділля полька приїхала вмирати. Хворій пані лікарі радили одне: виїхати в тихе місце й осмислювати своє життя, бо його залишилось всього кілька місяців. Вийти з карети саме в Піщанці Ольгу вмовила таємничість густого лісу, яка приховувала від світу кам’яне урочище. У ньому й поселилась польська княгиня, купивши навколишні землі. Приїзд та звички загадкової володарки урочища чомусь вирішив описати один з місцевих дячків. І хоч його записів в архівах немає, але всі місцеві переповідають їх, як з написаного.

— Княгиня щоранку й щовечора купалася в озерці, а заодно пила воду з незвичайного джерельця, що било обабіч стежки, якою вона ходила, — розказує голова Піщанської райдержадміністрації Іван Плахотний, — і відведені їй три місяці життя розтягнулись на п’ятнадцять років.

Відчувши, що одужала, пані вирішила залишитись в цих місцях назавжди. В народі й досі пам’ятають її доброзичливе ставлення до місцевих селян, а побудованими нею чотирма водяними млинами користувались аж до 1956 року. Щоправда, палац, в якому Ольга жила, більшовики рознесли одразу, як захопили владу. Не змогли вони лише здолати склеп — його руїни збереглись до сьогоднішнього дня, але куди з нього поділось тіло княгині, ніхто не розслідував.

Експерти Одеського інституту курортології рекомендували збудувати біля княгининого джерела санаторій і навіть внесли його до реєстру українських оздоровниць. З того часу минуло майже 10 років, але й досі нічого не збудували. Причина стандартна: нема за що. Але в Пісчанці на бідність не плачуться, а шукають інвестора.

— Ми готові віддати в оренду це місце всім, хто лиш ним зацікавиться, — каже селищний голова Піщанки Анатолій Гуменний, — але через віддаленість його від основної автотраси та нерозкрученість нашого цілющого скарбу нічого не вдається.

В урочище, яке тепер називається урочищем княгині Ольги і належить до державного заповідника, привозили навіть австрійців. Та вони за будівництво санаторію не беруться, хоча погоджуються, що це справді золоте місце й ахають від захоплення. В урочищі своєрідний мікроклімат. Там ніколи не віє вітер, а тому по перші квітки місцеві жителі спускаються до нього. Сюди ж з районної лікарні направляють хворих, які скаржаться на шлунково-кишковий тракт. Але головний гастроентеролог Вінниччини Вікторія Кириленко каже, що її до джерела не запрошували і воду з нього не привозили, тому вона з цього приводу нічого сказати не може.

Втім, вода, мабуть, справді допомагає, бо навіть коли наш кореспондент зійшов в урочище, щоб самому спробувати смак піщанської нафтусі, то застав там її шанувальників. Проте до урочища спускаються не тільки по квітки й здоров’я, а й просто відпочити. Дикі туристи приїздять навіть з морської Одеси. Як кажуть пісчанці, секрет привабливості їхнього урочища не тільки в його красі і лікувальних властивостях, а й в містичності. До нього, за сучасною місцевою прикметою, повертаються всі, хто хоч раз спустився на дно цієї природної чаші і напився з того джерела, з якого пила княгиня.