Золоте біде

«Чи не бажаєте до кави дюжину свіженьких газеток?» — поцікавився перший віце-референт, улесливо заглядаючи шефові до платинового рота. — Щойно придбав з усіма нутрощами. Особисто вибирав для вас видання тільки першогатункової жовтизни. І начиночка на будь-який смак, яку бажаєте замовити. Пальчики оближете!» Проте Іванові Борисовичу було зараз не до вільної преси. Із завмиранням серця він споглядав величезний телеекран, спостерігаючи за захоплюючим розвитком сюжету першого вітчизняного серіалу для олігархів «Енергоносії також закінчуються».

Після сніданку, як звичайно, довелося йому зайнятися дресируванням куплених депутатів та лідерів політичних партій, котрих він спонсорує. На рахунок: «Раз, два, три...» — вони з розгону дружно билися головами об цегляну стіну. Таким нехитрим прийомом вироблялося вміння лобіювати потрібні законопроекти в лівоцентристському представницькому органі. До обіду старенька стіна, поспішно споруджена пітерськими шабашниками ще 1917 року, не витримала такого інтенсивного мозкового штурму і впала. Під її уламками було поховано 10 іномарок і 100 ноутбуків, про що було зі скорботою повідомлено в акті списання. Мас-медіа заговорили про правоцентристську більшість. Лобісти потирали забиті лоби.

Настала звична година для фінансових афер. Оскільки ІБ вже давно приватизував те, що приватизувалося, і монополізував те, що монополізувалося, довелося морочитися з усілякою дрібницею. «Прокручувати» мільярдні суми, взяті в держави в безвідсотковий кредит нібито для спорудження трансєвразійського шоколадопроводу Тростянець — Новий Уренгой — Сеул. Скуповувати дешево контрольні пакети акцій найбільших фабрик, що виробляють 90% стратегічного гуталіну та вакси світу. Продавати Заходу за демпінговими цінами величезні партії кедрових шишок (прикриваючись демагогічним гаслом про захист вітчизняного кедровиробника).

Звичайно ж, зароблені таким чином брудні гроші треба було відмивати, і якнайскоріше. Тому олігарх поспішив до свого гігантських розмірів басейну, де на глибині 7 метрів був розташований його підпільний, а точніше, підводний офіс, пов'язаний з усіма найбільшими банками світу (включаючи і скандально відомий Вank of New Year). «Ех, пам'ятаю, в дитинстві йдеш вулицею і побачиш у калюжі мідний «п'ятачок», — подумки ностальгував Іван Борисович. — Ти його піднімеш, відітреш від бруду і радісний біжиш у шкільний буфет по булочку. А тепер відмиваєш щодня по п'ять мільярдів — і ніяких позитивних емоцій. Самі турботи. Ох, і нелегка ж наша олігарша доля!» Йому стало сумно.

Настрій іще більше зіпсувався, коли два здоровенних охоронники приволокли водолаза із камерою для підводної зйомки, який плювався водоростями та лихословив і якого спіймали за зябра на місці злочину, в згаданому вище басейні. Виявилося, що підступні олігархи-конкуренти з ворожого клану найняли його, щоб поповнити свою колекцію компромату сенсаційними кадрами: дельфін, схожий на ІБ, розважається у воді із двома русалками без бікіні. Довелося швидко зробити пластичну операцію... дельфінові, аби він більше не був схожий на Івана Борисович і не розважався з його русалками.

А попереду олігарха чекав черговий рутинний вечір: вечеря з рябчиків, фаршированих ананасами, запаморочливі ставки в казино і взвод коханок-фотомоделей. Завтра вся ця марнота марнот повинна була повторитися. І післязавтра, і післяпіслязавтра. Так і буде він, бідолаха, мучитися, доки не позбавлять його депутатської недоторканності. «Ну чому я не став простим сантехніком!» — приречено зітхнув чоловік, що має майже все і майже всіх, зі злістю копнувши ногою золоте біде.