Албанці не сумують за минулим,

— Президент Європейської Комісії Романо Проді вже говорив, що в наступній хвилі розширення ЄС мають бути представлені балканські країни. Як далеко зайшла ваша країна цим шляхом?

— Президент Європейської Комісії пан Проді сказав, що Західні Балкани мають стати частиною ЄС в наступному турі розширення.

У січні ми розпочали переговори з нової угоди про стабілізацію і асоціацію з ЄС. Цей процес за своєю суттю еквівалентний угодам про асоціацію або європейським угодам інших країн, які зараз є кандидатами чи вже майже членами ЄС. Його так названо, бо він має дві фази, дуже сильно пов’язані між собою. Перша — стабілізувати наші країни, з огляду на ті проблеми, які ми мали в минулому — міжетнічні конфлікти в нашому регіоні, проблеми перехідного періоду, економічні та соціальні кризи. Спершу — стабілізувати, потім — асоціювати наші країни, наші економіки, наші інституції з країнами ЄС і стандартами ЄС. До кінця червня у Салоніках у Греції відбудеться саміт ЄС з питань Західних Балкан. Одне з головних питань — майбутнє членство наших країн в ЄС, як збагатити процес стабілізації і асоціації новими елементами процесу підготовки до вступу, і таким чином, як сприяти нашому майбутньому членству в Європейському Союзі. Європа зрозуміла, що вона не зможе стати стабільнiшою, більш процвітаючою, залишаючися далекою від Балкан, де вона мала постійні проблеми.

— Коли, на вашу думку, Албанія може сподіватися на вступ до ЄС?

— Ми сподіваємося, що протягом року ми підпишемо угоду про стабілізацію і асоціацію. Потім розпочнеться складнiша фаза — її імплементація. Важко сказати, коли саме, в якому році ми зможемо стати членами ЄС. Це залежить від трьох факторів: від наших внутрішніх реформ, верховенства права, судової системи, створення сучасних інституцій, ринкової економіки, соціальних реформ, сільськогосподарських реформ тощо. Другий фактор — це регіональна стабільність. І по- третє, це залежить від політики ЄС щодо розширення.

Але є дуже хороші можливості для моєї країни стати членом ЄС за десять років. Я на це сподіваюся.

— Яким чином країна змогла досягти такого рівня розвитку після подій 1997 року?

— Це правда, що протягом 1997 року ми мали дуже тяжку політичну, економічну і соціальну кризу. Але за останні роки наслідки цього подолано, і ми зараз ведемо переговори з ЄС про стабілізацію і асоціацію, тобто ми переводимо наші відносини з ЄС на новий рівень. Фактом є те, що ми наблизилися до НАТО, і ми очікуємо, що 2006 року ми отримаємо запрошення на вступ до НАТО. Це — чіткі сигнали, що країна не лише оправилася після кризи шести-семирічної давності, але й зробила значні кроки вперед. В останні роки значними темпами зростає економіка, проведено багато реформ, зокрема в галузі державного управління, приватизації, реструктуризації економіки взагалі, судова реформа. Зріс рівень зовнішніх інвестицій, дуже значно посилилася роль приватного сектора, дуже конструктивною була наша регіональна політика, вона була дуже ефективною в досягненні стабільності в Македонії, в Косово, Прешево (Південна Сербія), Чорногорії. І зараз Албанія сприймається як країна, яка сама є джерелом стабільності і безпеки в регіоні. Таким чином, зараз ситуація повністю інша, ніж шість-сім років тому. Але ми маємо працювати ще більше.

— Вважалося, що зближення Албанії з Заходом відбулося не без американського впливу. Чи дійсно мав місце «американський фактор»?

— Ми не відокремлюємо американського фактора від фактора ЄС. Тому що ми їх розглядаємо як значні чинники, які доповнюють один одного в їхніх зусиллях консолідувати мир, стабільність, безпеку нашого регіону, зробити його частиною євроатлантичної спільноти, яка процвiтає. Як ви знаєте, зобов’язання США і ЄС були дуже значними в тому, щоб надихнути й нашу країну, і країни регіону зміцнити демократію, наполегливо подолати перехідний період, допомогти в реструктуризації наших економік, нарешті, заохотити регіональну співпрацю, підштовхнути до розв’язання міжетнічних проблем відповідно до європейських стандартів.

— Три роки тому я чув у Тирані, що одна з найбільших проблем сучасної Албанії в тому, що не менш як мільйон—півтора албанців легально чи нелегально працюють за кордоном. Чи так це? Яким чином вирішується ця проблема?

— Ми наполегливо працюємо над тим, щоб можна було легалізувати цих емігрантів у тих країнах, де вони живуть і працюють. Ми досягли в цьому успіху з Грецією — більшість з них було легалізовано, вони намагаються інтегруватися до соціальної системи цієї країни. Ми прагнемо досягти цього ж і з іншими країнами, в яких працюють албанці.

Ми також маємо й легальну еміграцію — в Канаді та інших країнах. Ці люди зробили значний внесок у економічне зростання країни, вони також роблять внесок, повертаючися до нашої країни, інвестуючи в неї, приносячи «ноу-хау», новий досвід. Це — фактор для розвитку країни.

— Як би ви окреслили можливості для співпраці між Україною і Албанією, особливо у сфері бізнесу?

— Величезні можливості для наших бізнесменів. Албанія пропонує чудові можливості для українських інвесторів у сфері туризму. Зустріч у торговій палаті була прекрасною нагодою для бізнесменів обмінятися думками стосовно можливих проектів, зокрема інвестиційних. Я тут зустрівся з спільнотою албанських студентів у Києві, які вивчають медицину, міжнародне право, і угода про співпрацю в галузі освіти збільшить число таких студентів. До того ж є ще один фактор — близько двох тисяч українців албанського походження, які мешкають у Криму.

— Чи справді відносини Албанії з сусідніми країнами, наприклад з Македонією, Чорногорією, є такими безхмарними?

— Наша зовнішня політика спрямована на зміцнення регіональної співпраці та інтеграції. З 1996 року ми маємо контингент у Боснії, ми активні в Афганістані, і тепер — в Іраку.

Ми маємо чудові відносини з усіма сусідніми країнами, не лише з Італією і Грецією, але також і з Македонією, Сербією і Чорногорією, Боснією, Хорватією — з усіма країнами. Кілька тижнів тому ми разом з Хорватією і Македонією підписали Адріатичну хартію із Сполученими Штатами, спрямовану на сприяння отримання нашого членства в НАТО в 2006 році. Ми співпрацюємо з усіма країнами регіону над тим, щоб змінити нас самих, наш регіон, наш імідж, щоб наблизити наш регіон до ЄС і НАТО.

— Чи багато в сьогоднішній Албанії людей, які ностальгують за минулим, вважаючи, що тоді вони жили краще, ніж у час перемін?

— Албанці мали дуже важкий перехідний період. Але в будь-якому випадку, незважаючи на ті жертви, більшість населення країни вірить, що саме таким шляхом можна перетворити країну на багату, яка процвітає, як інші країни ЄС. І ніхто не хоче повернення старого режиму. Політичні партії, що репрезентують ностальгію за старим режимом, ніколи не отримують більш нiж 1% голосів. Ностальгія — майже нульова. Люди хочуть покращання умов свого життя, і не порівнюють демократію з попереднім режимом.