Ален РЕМI: «Що рішучіше діятиме Україна, то кращими будуть її відносини з Росією...»
Франція разом з Німеччиною, як дві старі і провідні країни в Європі, роблять погоду в Європейському Союзі. Без їх згоди в євроспільноті не ухвалюється жодне рішення. Яку позицію займає Франція напередодні саміту у Вільнюсі, на якому очікується підписання Угоди про асоціацію, а також як вона реагує на останні заяви президента Путіна про кризу Заходу, чому і яким чином Європейський Союз вирішив пояснити українцям переваги Угоди про асоціацію? Про все це, а також про багато іншого, зокрема про французько-німецьку політичну кухню, «Дню» розповів посол Франції в Україні Ален РЕМІ, який днями побував у редакції газети.
«ЗАЯВИ ПРЕЗИДЕНТА ЯНУКОВИЧА ПРО ОРІЄНТАЦІЮ НА ЄВРОПУ ДУЖЕ ВАЖЛИВІ»
— Останніми днями в Росії і Україні майже одночасно відбулися засідання Валдайського клубу і «Ялтинської європейської стратегії». На першому Путін говорив про кризу західного світу, характеризував європейців як таких, які звиклися жити за принципом: «Спочатку з’їмо твоє, а потім — кожен своє». Путін також віщував нові проблеми, аж до бар’єрів, які росіяни створять українському імпорту в разі підписання асоціації. Тим часом у Ялті українська влада і опозиція говорили саме про європейську інтеграцію. Як це все — наступальний стиль Путіна на тлі поразок Обами —сприймається у Франції, з огляду на те, що росіяни не погоджуються на пропозицію Франції щодо сирійської хімічної зброї?
— Це досить складне запитання, оскільки воно охопляє різні елементи, які краще не пов’язувати. Становище в Сирії — це одне, і наші пропозиції з цього питання добре відомі. Я вважаю, що, спільно з президентом Обамою, Франція сформулювала позицію, яка зумовила пропозицію президента Путіна про ліквідацію сирійського хімічного арсеналу. Слід нагадати, що кілька днів до того деякі навіть не визнавали існування хімічної зброї у Сирії. Нині у всіх сторін є готовність до співпраці. Ми дуже цінуємо пропозицію, яку зробив у Ялті Президент Янукович і яку, як я розумію, він повторить докладніше і формально сьогодні (інтерв’ю записувалося... вересня) у Нью-Йорку. Це позитивний внесок з боку України.
— А щодо наступальної акції Росії.
— Ми усвідомлюємо, що це проблема для України. Заяви Президента Януковича про орієнтацію на Європу дуже важливі. Тепер два питання — що буде до Вільнюса, до яких ще акцій може вдатися Росія проти експорту з України? І яка буде її реакція після Вільнюса, якщо угоду буде підписано? Якщо європейська продукція ввозитиметься на територію України без мита, чи зможе вона рухатися далі? Чи закриє Росія свої кордони для українських товарів, а також для європейської продукції, яка прямує через Україну? Усі ці питання можуть непокоїти Україну. Потрібно знайти спосіб зберегти торговельні та економічні відносини з Росією і після долучення України до зони вільної торгівлі з ЄС.
«Я ПОБАЧИВ ОДНОСТАЙНІСТЬ ЄВРОПЕЙЦІВ ЩОДО ТОГО, ЩО ПОТРІБНО ДЛЯ ПІДПИСАННЯ»
— Оскільки ви були в Ялті, хотілося б почути від вас — після дискусій у Ялті і Валдаї — чи стала Франція більш схильною до підписання Угоди про асоціацію з Україною?
— У Ялті я побачив одностайність європейців щодо того, що потрібно для підписання. Про це говорили всі, від президента Литви до єврокомісара Штефана Фюле, міністра Карла Більдта і Радослава Сікорського, не кажучи вже про президента Александра Кваснєвського. Усі вони дуже добре знають Україну. І всі вони чітко висловилися за те, що Юлії Тимошенко необхідно дозволити виїхати на лікування за кордон. Тобто ходу подій не диктує ні Франція, ні Німеччина. Це єдиний погляд. Особисто я — за підписання Угоди про асоціацію з Україною. Верховна Рада упродовж останніх тижнів виконала величезну роботу. Це правильний напрям. Але, як було сказано в Ялті, час намірів і проектів позаду. Зараз усі законопроекти повинні стати законами, усі наміри мають бути здійснено, всі умови виконано.
— У багатьох в Україні є побоювання, що Європа, прикрившись «темою Тимошенко», може здати Україну під натиском Путіна, як це було у випадку з ПДЧ на саміті НАТО в Бухаресті. Чи не виникає у вас тривоги щодо позитивного результату саміту у Вільнюсі?
— Я не хочу повертатися до теми Бухаресту. Але ви пам’ятаєте, що сказав Президент. Якщо пані Тимошенко дозволять лікуватися за кордоном, то слово в слово буде зроблено те, що обіцяно. Ми недалеко від цієї мети — залишилися два місяці. А якщо врахувати, що місія Європарламенту повинна представити свою доповідь і рекомендації ще раніше, то часу залишається ще менше. Але подивіться, як швидко може розвиватися історія. Наприклад, 6 квітня цього року хто міг передбачати, що Юрія Луценка буде звільнено наступного дня? Або ж наприкінці серпня хто міг передбачати, що промова і вказівки Президента Януковича приведуть до створення в Раді «священного союзу» між опозицією і Партією регіонів з тим, аби «європейський пакет» законів було ухвалено вчасно. Протягом кількох днів парламент прийняв цілу низку законів. Мають відбутися ще пленарні засідання, а отже, буде можливість зробити ще чимало.
«ДОЛЮ УГОДИ ВИРІШУЮТЬ НЕ В МОСКВІ І НЕ В БРЮССЕЛІ, А В КИЄВІ»
— Пане Посол, але ж не все залежить від України. Як ми побачили зі стрічки Бі-Бі-Сі «Путін. Росія. Захід», Росію складно зупинити, що наочно продемонструвала російсько-грузинська війна в серпні 2008 року. У фільмі також показано, як Ніколя Саркозі, бувши президентом ЄС, просить Путіна дати спочатку 48 годин, а потім 24 і, нарешті, вечір, аби зупинити наступ російських військ і залагодити конфлікт. Чи є Європі що протиставити Росії, якщо росіяни знову знайдуть якийсь привід, щоб заблокувати підписання угоди про Асоціацію?
— Це питання стосується передусім України. Про це теж було дуже чітко сказано в Ялті. Доля Угоди вирішується не в Москві і не в Брюсселі, а в Києві. Це означає: що рішучіше діятиме Україна, то кращими будуть її відносини з Росією. Україна може стати сильнішою в результаті підписання Угоди. Вона відкриє двері на європейський ринок і сприятиме, в широкому сенсі, процесу модернізації економіки України. Угода дасть Україні «якір» на Заході і зробить її сильнішою. Вона зможе впевненіше вести діалог зі своїми друзями на Сході.
Але нас непокоїть не лише те, що роботу в Раді над законами не буде закінчено, або що долю пані Тимошенко не буде вирішено.
— А що ще, розкажіть?
— Ми відчуваємо погіршення бізнес-клімату. Ще навесні нам здавалося, що все рухається правильним шляхом. Зараз, ось вже кілька тижнів, виникають проблемні ситуації з деякими великими підприємствами. І французькими, й іншими європейськими. До того ж методи... Я не наводитиму прикладів. Але це нас дуже непокоїть. Особливо коли таких заходів вживають щодо великих компаній, лідерів у своїй галузі. За таких умовах ті компанії, які хотіли б зробити чи збільшити свої інвестиції в українську економіку, вичікуватимуть. Оскільки економічні перспективи України не дуже добрі — немає угоди з МВФ, з Євросоюзу гроші не надходять — торговельний баланс, зростання ВВП демонструють негативні тенденції. Окрім того, зменшуються валютні резерви, які на сьогодні, якщо не помиляюся, становлять не більш як 2,7 місяців імпорту країни. Це, зокрема, пояснює, чому минулої п’ятниці, коли ми працювали в Ялті, агенція Moody’s ухвалила рішення щодо зниження рейтингу України. Тому дії, які зараз застосовуються щодо великих іноземних компаній, не можуть сприяти залученню іноземного капіталу.
— Пане Посол, а я бачу, що в Києві будують два великих французькі супермаркети Leroy Merlin. То хіба це не свідчення інтересу?
— Я їх ще не бачив, але знаю, що один з них має відкритися найближчим часом. Я вів мову не про них. Оскільки насправді будівництво таких супермаркетів — тривалий процес. Рішення про це ухвалювалося не минулого тижня. Але це не заперечує того, що я сказав раніше. Я сподіваюся, що Leroy Merlin й надалі відкриватиме свої супермаркети в країні. Це вигідно і самій компанії, і українцям.
«МИ ВВАЖАЄМО, ЩО НАМ ТАКОЖ ВАРТО ПОЯСНЮВАТИ ПЕРЕВАГИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ»
— Як ви вважаєте, чи настав для ЄС час переосмислити свою політику сусідства, негайно ліквідувати торговельні і візові бар’єри й ефективніше заохочувати своїх партнерів до співпраці після того, як Росія фактично змусила Вірменію відмовитися від парафування готової угоди про ЗВТ на користь входження до Митного союзу, оскільки, як зазначив євродепутат Марек Сівец у статті у «Дні», модель плазування з відчуттям власної гідності перед агресією Росії, до якої вона вдається нині, стає вже не ефективною?
— Передусім те, що я чув в Україні після того, як вірмени ухвалили це рішення — це те, що Україна — не Вірменія. Якщо українці так говорять, значить — це правильно. Отже, порівнювати не зовсім доречно.
Тепер про привабливість ЄС. Незважаючи на всі недоліки, стан кризи та інші проблеми Європейський Союз, як і раніше, є привабливим для інших країн. Минулого тижня ми розпочали широку інформаційну кампанію, спрямовану на те, аби розповісти українцям, що таке Європа і ЄС. Чим ми керувалося? По-перше, ми розуміємо, що на підтримку Митного союзу ведеться активна кампанія. Вона не завжди помітна, але, поза сумнівом, має місце. Ми вважаємо, що нам теж варто пояснювати переваги євроінтеграції. Тут діє не логіка боротьби, а простий виклад аргументів. По-друге, нам відомо, що 3/4 українців ніколи не бували за кордоном, зокрема в Європейському Союзі. Ми вважаємо, що українцям, особливо молоді, необхідно знати, що несе в собі Угода про асоціацію.
Інший аспект цієї кампанії, не пов’язаний безпосередньо з підписанням Угоди: ми прагнемо видавати якомога більше віз, особливо молоді. Ми прагнемо йти назустріч молодим людям. Минулого тижня я виступав в Києво-Могилянській академії. Я розповідав про Францію, франкофонію і французьку мову. Наступного місяця я виступатиму перед студентами в Харкові. Я розповідатиму їм про Європейський Союз, про можливості навчатися в Європі, що існують для них. До кінця року я виступатиму в різних українських університетах. Коли в Харкові, в Донецьку чи у Львові студенти чують безпосередньо від французького посла: «Ми хочемо вас бачити у нас» — це допомагає зміцнювати наші відносини.
Окрім того, ми готові супроводжувати будь-які заходи, які допомагають українцям дізнатися більше про Європейський Союз, як, наприклад, ініціативи, що реалізовуються Інститутом світової політики.
— До речі, чи підтримує Франція позицію комісара ЄС з питань розширення Штефана Фюле, який нещодавно заявив, що ЄС має знайти можливість компенсувати втрати України після підписання Угоди про асоціацію?
— Ми вважаємо, що це буде, звичайно, важливою темою в період після Вільнюса, до якої необхідно готуватися. Як супроводжувати Україну, з огляду на те, що вона матиме певні втрати: цим доведеться серйозно займатися вже після можливого підписання Угоди.
Про ФРАНКО-НІМЕЦЬКУ ПОЛІТИЧНУ КУХНЮ
— Читачам було б цікаво почути від вас про франко-німецьку політичну кухню чи, інакше кажучи, як Париж і Берлін роблять політичну погоду в Європі. Оглядачі зазначають, що зараз між лідерами Франції і Німеччини — президентом Олландом і канцлером Меркель — дуже напружені стосунки. Щодо цього берлінська газета «Тагесшпігель» нещодавно написала: «Сьогодні вони вже не разом». Чи можна чекати потепління у відносинах Парижа і Берліна після недільних виборів у Німеччині?
— Багато що в франко-німецьких відносинах на поверхні. Чимало також робиться щодня в глибині нашої «кухні». Я можу вас запевнити: те, що робиться, — величезна, постійна, хоч і непомітна робота. Те, що президент Франції був першим, хто подзвонив і привітав німецького канцлера з перемогою, те, що він запросив пані Меркель зробити перший офіційний візит до Парижа, — усе це свідчення наших традиційно тісних відносин. Це також засвідчує, що, незважаючи на негативні моменти, які інколи трапляються, фундамент наших відносин у всіх галузях дуже солідний. Не таємниця, що в Києві стосунки між послами Франції і Німеччини одні з найкращих. Як ви пам’ятаєте, святкуючи 21 січня цього року 50-річчя підписання Єлисейського договору, ми навіть винайшли нову франко-німецьку мову (сміється).
Зараз нам випав великий шанс. Попереду є майже чотири роки політичної стабільності. Наступні вибори у Франції — 2017 року, у Німеччині — також. Перший період знайомства між двома лідерами — президентом Франції і канцлером Німеччини — вже позаду. Це означає, що у нас є чотири роки для спокійної і конструктивної спільної роботи.
— Раніше, як правило, Німеччина підігравала Франції під час ухвалення рішень в ЄС, і цьому сприяло чимало чинників, зокрема недавнє історичне минуле Німеччини. А тепер хто до кого більше прислухається чи, навпаки, відступає, коли ухвалюється рішення, як це було в разі ухвалення рішення при наданні ПДЧ Україні, коли Саркозі не було, а Меркель сказала «ні»?
— Я вважаю, що ми доповнюємо один одного. Жоден з нас не підпорядковується іншому. Відбувається постійний пошук спільних позицій.
— А над чим зараз працюватимуть Меркель і Олланд?
— Проблема банківського нагляду вирішується, відповідні інструменти вже застосовуються. Мені здається, що пріоритетом стане вироблення стратегії щодо забезпеченню зростання економіки, з дотриманням європейських критеріїв щодо дефіциту бюджету. Таке поєднання дуже важко забезпечити. Головне, на мій погляд, знайти порозуміння в цьому питанні.
«ПЕРШИЙ ЗВ’ЯЗОК — ЦЕ НАЯВНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ГЕНІВ У КРОВІ ВСІХ ФРАНЦУЗЬКИХ КОРОЛІВ АЖ ДО 1848 РОКУ»
— Франція й Україна мають багато спільного у своєму історичному минулому. Перші україно-французькі зв’язки датуються ще XI століттям, коли король Генріх I одружувався з Анною, дочкою київського князя Ярослава Мудрого. Анна Ярославна стала матір’ю майбутнього короля Філіпа І. Які історичні зв’язки між Францією і Україною ви бачите нині?
— Перший зв’язок, який я бачу і про який знають французи, — це наявність українських генів у крові всіх французьких королів аж до 1848 року.
Генріх І у середині XI століття був королем Франції, але його оточувало багато впливових герцогів. Йому було дуже тісно в тому Парижі. Він зіграв велику роль у становленні концепції королівства у Франції. Їхній син, Філіп Перший, ще більше зміцнив його. Я вважаю, що це найважливіший елемент, який нас пов’язує. Можливо, варто попрацювати над тим, аби про це знали більше. Ймовірно, Анна померла в Санлісі: я регулярно отримую від мера Санліса місцеву газету, в якій постійно є згадки про Анну. Ми називаємо її Anne de Kiev — Анна Київська, а ви — Анною Ярославною. Вона побудувала монастир у цьому місті. І хоч він був зруйнований під час французької революції, все ж збереглося багато пов’язаного з нею.
— А якщо говорити про сучасні зв’язки й інтерес українців до французької культури, мови, які ви бачите тенденції?
— Інтерес до нашої культури зростає. Ми прагнемо постійно не лише розвивати, а й диверсифікувати наші пропозиції. Ми не лише надаємо можливості для вивчення французької мови. У нас також є спеціальні програми для журналістів, дипломатів, працівників сфери туризму, які ми адаптуємо для кожної країни. І це добре працює.
Ми вважаємо, що англійська мова неминуча, але знати німецьку й французьку мови сьогодні дуже важливо для молодих українців: це відкриває додаткові можливості для професійного зростання, а також дає змогу по-новому читати світ.
Якщо говорити про культуру, ми приділяємо їй постійну увагу. Ми вже на повен хід готуємо наступну Французьку весну.
Відома віолончелістка Соня Відер-Атертон виступатиме в Києві і Дніпропетровську, і це вже викликає великий інтерес у наших партнерів. Ми також працюємо над підготовкою низки виставок, що їх проводитимуть у рамках французької весни. Це вже сьогодні частина нашої повсякденної роботи.
«КОЖНИЙ СВІЙ ДЕНЬ Я РОЗПОЧИНАЮ, ВІДКРИВАЮЧИ «День». ТАК І Є: ВІН СТАВ ДЛЯ МЕНЕ МОЄЮ ГАЗЕТОЮ»
— Наша газета шукає партнерів, щоб створити портал «Європа» для більшого інформування українців про те, що відбувається в Європі у всіх сферах життя. Це було б цікаво для вас?
— Коли в Луврі, менш як рік тому, проводилася виставка Пінзеля, ми багато розповідали про те, хто він, звідки і що він робив. Відтоді, зізнаюся, у Франції було не так багато заходів, пов’язаних з Україною. Ми можемо подумати про вашу пропозицію і співпрацювати з вами. Ми тільки не хочемо, аби після цікавої пропозиції ми згодом виявлялися наодинці для її здійснення. (Сміється).
Але я знаю, що «День» — серйозна газета. Отже, ми відкриті до будь-яких пропозицій з вашого боку. Ми хочемо активізувати культурні відносини між Україною і Францією в обох напрямах, а також все, що сприяє тіснішим зв’язкам між нами.
— Пане Посол, 15 липня цього року ви запитали, що зробив український народ для того, щоб поширювати правильну інформацію про Голодомор? На сторінках газети «День» ми неодноразово порушували цю тему, а в «Бібліотеці газети «Дня» видано кілька книжок про Голодомор, зокрема книжку С. Кульчицького «Чому він нас знищував». Тут на стіні висить портрет американця Джеймса Мейса, який безпосередньо організував українські слухання в Конгресі США щодо Голодомору, потім переїхав до України і працював у «Дні», був ініціатором акції «Запали свічку». Загалом, є безліч історичних доказів того, що жертвами Великого голоду стало понад 6 млн осіб. Чому Франція не визнає Голодомор в Україні, з огляду на вірменський чи російський чинник?
— Запевняю вас, це не у зв’язку ні з російським, ні вірменським чинником. Річ у тім, що феномен Голодомору маловідомий. Мені здається, що питання визнання Голодомору повинна порушувати сама Україна. У Франції не так багато українців, як у Канаді та США. І чутливість до цього питання у нас набагато менша, ніж у цих країнах. Наскільки мені відомо, у нас це питання формально не порушувалося. Питання визнання Голодомору геноцидом повинно порушуватися українською стороною і вирішуватися у відповідних міжнародних інстанціях.
— Можете назвати кілька причин, за що потрібно любити українців?
— Мені легко відповідати на це запитання: молодь. Не хвилюйтеся, це не означає, що я не люблю старше покоління. Але щоразу, коли я виходжу зі школи, університету після зустрічі з молодими людьми, я в захваті. Вони люблять Європу, люблять Францію. Вони — талановиті й допитливі, їх так багато цікавить у житті. Я ніколи не встигаю відповідати на всі їхні запитання. Тому я прагну якнайширше відчиняти перед молоддю двері не лише Франції, а й всього Шенгенського простору.
— Пане Посол, хотілося б почути про значення для вас газети «День»?
— Кожен свій день я розпочинаю, відкриваючи «День». Саме так: він став для мене МОЄЮ газетою.
