Аргентина одужує
Уже можна спостерігати перші проблиски одужання Аргентини. Дуже багато з того, що тут відбувалося і відбувається, здається загадкою. Передбачалося, що відмова від «конвертованості», тобто системи фіксованого обмінного курсу, неминуче призведе до біди — і так воно й вийшло. Обсяг виробництва впав, і рівень безробіття різко виріс. Боязнь цих витрат і пакети екстреної фінансової допомоги від МВФ ще довго примушували Аргентину відмовлятися від механізму повного золотовалютного забезпечення вже після того, як стало ясно, що цю систему не можна підтримувати. Через цю впертість, коли все остаточно розвалилося, ситуація виявилася значно гіршою, ніж могла б бути.
Але що насамперед примушувало Аргентину дотримуватися системи, яка не могла працювати — то це страх гіперінфляції. Коли я під час моїх відвідувань Буенос-Айреса запитував людей, чому Аргентина наполягає на своєму економічному божевіллі, відповідь завжди була одною: «Так коли Бразилія перестала штучно підтримувати курс своєї валюти, інфляція там залишалася помірною, але Бразилія — це Бразилія, а ми — Аргентина». У тому, що аргентинці не довіряють своїм інститутам влади і не вірять в їхню здатність управляти без кайданів конвертованості, відчувалася навіть певна гордість.
Однак гіперінфляція, якої всі так боялися, не матеріалізувалася. Насправді була нормальна інфляція, пов’язана із зростанням цін на імпортні товари, що завжди відбувається після сильної девальвації. Але замість того щоб вступити на спіраль підйому цін, інфляція, здається, почала потихеньку заспокоюватися. Аргентина, мабуть, готова приєднатися до довгого списку країн — Бразилії, Кореї, Росії, Таїланду та Індонезії — які провели девальвацію без неконтрольованої інфляції.
Те, що Аргентина одужує, для економістів не є сюрпризом. Девальвація стимулює кілька відновних сил. Статті експорту дешевшають, і прибутки від експорту (обраховані в песо) стрімко злітають вгору. Починається бум у сфері туризму і пов’язаних з ним галузях. У вас на очах відбувається заміщення імпорту: магазин одягу, який минулого року продавав тільки імпортний одяг, зараз торгує тільки тими товарами, що вироблені всередині країни.
Як і в Східній Азії після кризи 1998 року, ці відновні сили стримує відсутність кредиту. Передбачалося, що передача банків в іноземне володіння гарантуватиме їхню стабільність; передбачалося, що іноземні банки прийдуть на допомогу своїм аргентинським філіалам, якщо у тих трапиться потреба у грошах. Депозити в філіалах американських банків у Буенос-Айресі мали бути у такій самій безпеці, як депозити в Майамі. На жаль, з депозитами все вийшло інакше.
З іншого боку, іноземні банки завжди зазнавали невдач у справі забезпечення аргентинських фірм малих і середніх розмірів достатніми кредитами. Цей дефіцит кредиту стримував економічне зростання, що робило свій внесок в економічні негаразди країни; а зараз потік кредитів практично вичерпався.
Слід зазначити, що місцеві банки продовжують видавати кредити. Але для продовження процесу відновлення кредит має бути збільшений або за рахунок створення нових фінансових установ, або за рахунок розширення існуючих. У цьому випадку важливим може виявитися створення кредитних кооперативів, якщо врахувати уявну відсутність довіри до більш традиційного банківського сектора. Відродження торгових кредитів також є невідкладним — їх важливість зрозуміли раніше під час кризи в Східній Азії, коли сусідня Японія зробила хороший жест і надала 30 мільярдів доларів у рамках ініціативи Міадзави, причому більшу частину цих грошей витратили на надання торгових кредитів і у вигляді допомоги на відновлення економічної діяльності.
Суть справи проста: реальні ресурси Аргентини, її люди з їхніми видатними талантами і професійними навичками, її родючі землі, її засоби виробництва залишилися. Що потрібно економіці, то це пожвавлення, і проводжувана урядом політика повинна сконцентруватися саме на цьому завданні. Якщо приватний сектор не зможе покращити свою здатність самостійно надавати кредити, і жоден сусід не прийде на допомогу, як це зробила Японія у Східній Азії, уряд має взяти більш активну участь у реструктуризації існуючих кредитних установ, а також у створенні нових.
Чи призведе участь уряду в наданні кредитів до виходу інфляції на небезпечний рівень? Спрямування кредитів з метою збільшення поставок товарів не повинно призводити до інфляції; навпаки, збільшені поставки товарів, вироблених всередині країни, можуть стати ефективним інструментом у боротьбі з інфляцією.
Належне ведення бухгалтерії, відокремлення витрат на рекапіталізацію банків від звичайних витрат, таких, як витрати, необхідні для забезпечення роботи лікарень і шкіл, дасть всім зрозуміти, що ці витрати самі по собі не є інфляційними. Інфляційним могло б бути тільки розширення кредиту, яке такі витрати уможливлюють. В економіці, де існують численні проблеми, де спостерігається недовикористання ресурсів і значний дефіцит кредитів, помірне розширення кредиту не повинне насправді призвести до великої інфляції.
Якщо сконцентруватися на пожвавленні, то стає зрозумілим, чому кредити МВФ не туди спрямовані. Кредити МВФ мають використовуватися на погашення позик, виданих їм самим раніше, а не на пожвавлення економіки. Передбачається, що кредит МВФ призведе до «відновлення довіри» в економіці, але чи буде це так, залежить від умов, які необхідно виконати, щоб отримати такий кредит. Якщо МВФ під час видачі кредиту вимагає фінансових обмежень або здійснення неправильно спланованої стратегії для реструктуризації фінансового сектора (як це було в Індонезії), то в цьому випадку економіка слабшатиме ще більше, і це призведе до подальшого підривання довіри.
Якщо, з іншого боку, кредит МВФ отримати на розумних умовах, це може призвести до позитивних змін. Але це не буде панацеєю. Насправді, кредит МВФ незначно сприяє вирішенню ключових економічних питань, за винятком того, що він певною мірою вивільняє гроші, отримані з інших, розташованих за кордоном джерел, і ці ресурси використовуються для пожвавлення економіки.
Світова спільнота могла б допомогти Аргентині, якби відкрила свої двері для аргентинських товарів, всерйоз би поставилася до риторики про вільну торгівлю і усвідомила б, що торгівля може бути важливим інструментом не тільки у плані довготривалого економічного зростання, але також і в плані відновлення економіки. Експорт допоможе пожвавити аргентинську економіку, а споживачі в Європі та Америці отримають вигоду від дешевих високоякісних товарів. Це один із способів примусити глобалізацію працювати на користь тих, хто в ній має потребу.
Джозеф Е. СТІГЛІЦ — професор економіки та фінансів Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії 2001 року з економіки, автор праці «Глобалізація і невдоволення нею».
