Австрiйськi правi нагадали про 33-й рік — коли канцлером став Адольф Гiтлер
Президент Австрії Томас Клестіль довго вагався: надто вже одіозною є постать лідера Австрійської партії свободи (АПС) Йорга Хайдера. Цей політик здобув собі сумнівну славу тим, що назвав фашистські концтабори таборами праці, сказав добре слово про політику зайнятості німецького фюрера, виступив з промовою на збіговиську колишніх есесівців і заявив там, що молодому поколінню є з кого брати приклад. Європейська і світова громадськість мовчки обурювалися. А от тепер, як відомо, його партія на останніх парламентських виборах посіла друге місце (29,6 відсотка), і їй разом з Австрійською народною партією було доручено сформувати уряд. Оскільки заяви Хайдера сидять у пам’яті міцно, а Європейський Союз пригрозив санкціями, то президент, підстраховуючись, зажадав, щоб лідери обох партій — Хайдер і Вольфганг Шюссель — підписали заяви про свою відданість європейським цінностям і демократичним ідеалам, що вони, недовго думаючи, і зробили.
І президент привів до присяги новий уряд. За кілька днів до прийняття цього рішення Клестіль заявив: «Якщо мені й доведеться це зробити, то супроти моїх переконань». А колишній міністр закордонних справ Німеччини Гільдегард Хамм-Брюхер, літня жінка, сказала, що це нагадує їй останні дні березня 33-го року, коли Гінденбург, затиснутий з усіх боків консервативними та націоналістичними політиками, змушений був зробити канцлером Адольфа Гітлера, відчуваючи, що це було помилковим рішенням.
У п’ятницю, в день присяги уряду, тисячі противників Хайдера і неонацизму зібралися біля резиденції президента, кидали пакети з блакитною фарбою (колір партії Хайдера), а також помідори і яйця. Вигуки «Фашист!» стосувалися Хайдера, але він на це звернув мало уваги. В телеінтерв’ю того ж дня він заявив, що передбачав ще більшу хвилю невдоволення. Нині він — улюблений гість закордонних телестанцій. Німецькі тележурналісти, як після пострілу стартового пістолета, почали полювання за співрозмовником, який притягує глядацький інтерес, а з ним і рекламодавців.
І справді — з видимих ознак світового протесту проти приходу до влади вперше після завершення Другої світової війни праворадикальної партії з профашистською політичною фразеологією, за якою можуть пiти й справи, був демонстративний від’їзд з Відня ізраїльського посла. США відкликали свого посла для консультацій. А Росія, приміром, вустами свого офіційного представника заявила, що вона судитиме про новий австрійський кабінет за його справами. Воно, може, й правильно, от лише щоб пізно не було... Німеччина, приєднавшись до «санкцій» ЄС, оголосила, що вона заморожує політичні контакти з Австрією. Поки що жоден політик не сказав, як конкретно вони виглядатимуть і чи надовго їх вистачить — важко уявити собі європейську країну в повній політичній ізоляції.
Шюссель, лідер партії з третім результатом на парламентських виборах, який практично розвалив коаліцію з соціал-демократами, аби стати канцлером, тепер став ним, привівши разом з собою до влади і Йорга Хайдера та його партію. Сам Хайдер, котрий обіймає посаду прем’єр-міністра в Карiнтiї, одній з провінцій Австрії, в уряд з тактичних міркувань не пішов — навіщо дратувати гусей. Хіба мало того, що він смикатиме за мотузочки, а в кабінеті сидітимуть інші. Його прибічниця Сюзанне Рісс-Пассер стала віце-канцлером, ще два функціонери з АПС очолюють міністерства фінансів та оборони.
Теоретично у Клестіля був вихід — парламент розпустити і призначити нові вибори. Але проблема полягає в тому, що коли під час минулих виборів популістська партія Хайдера набрала третину голосів, то нині вона може вийти абсолютним переможцем — такі прогнози. Австрійці, обурені реакцією світової громадськості на події в своїй країні, стали на захист Хайдера! І їх можна зрозуміти: Хайдер прийшов до влади не через путч і переворот, а демократичним легітимним шляхом. Він не злочинець, не політичний інтриган, а лідер партії, яка працює — і бореться за владу — в рамках закону. Владу йому віддав не Клестіль, владу йому віддав австрійський народ. А цей народ не хоче, щоб у Брюсселі, Лісабоні чи Берліні хтось вирішував, кому входити до австрійського уряду, а кому — ні. Це прерогатива суверена, тобто народу, — обирати собі владу. Це принцип демократії, це принцип правової держави.
У чому ж тоді проблема? Що ж дозволило популісту і шукачеві простих рішень Хайдеру формувати уряд? Причина — в недемократичності нинішньої «демократії», в її вихолощуванні, у відриві політиків, які мають лише проводити політику, від тих, хто цю політику має визначати, — від простих громадян. Так сталося в Австрії, де соціал-демократи повністю вичерпали довіру виборців. Те ж саме нині відбувається в Німеччині, де одна з основ німецького політичного істеблішменту — Християнсько- демократичний союз (ХДС) — по самі вуха сидить у багні корупції, нелегального партійного фінансування, прихованих на «чорних» рахунках десятків мільйонів марок, де закони порушують самі законодавці і не вважають це чимось огидним, де серед підозрюваних у брудних справах — колишній канцлер Гельмут Коль і нинішній президент Йоганнес Рау, не кажучи вже про прем’єрів і просто міністрів, де пихаті «народні обранці» вважають прихований мільйон чи два дещицею, не вартою уваги, в той час як безробітні ледве зводять кінці з кінцями, а армія бездомних у «процвітаючій» Німеччині сягає мільйона.
Хайдер заявив, що він вичистить авгієві стайні колишніх австрійських керівників. Він один з небагатьох політиків, який зачіпає табуїзовані ідеологічним диктатом, але актуальні для австрійців теми — Європейського Союзу, запровадження враженого інфляцією євро, засилля іноземців, які — і про це говорять не лише австрійці, а й праві сили в Іспанії, Німеччині, США, інших країнах — забирають робочі місця, знижують рівень соціального захисту «корінного населення» і котрих роблять відповідальними за зростання злочинності, поширення наркотиків та проституції, словом, за руйнування моральних підвалин суспільства. Зерна підступного в своїй простоті гасла «Австрія для австрійців» (як колись «Німеччина для німців!») впали на родючий грунт.
Хайдерові, як нікому іншому, вдається нині аргументовано виступати з крайніх правих позицій. Так, у неділю його запросив на телевізійну передачу до Берліна один з найвідоміших німецьких публіцистів Еріх Бьоме. Готувався бій для Хайдера. Бьоме запросив на передачу соціал-демократа Дуве, письменника Джордано, відомого політика з ХСС Глоса. І от передача завершилася. Всі газети віддали перемогу в дебатах Хайдеру. А «Вельт» у понеділок написала: «Тим, хто хотів побачити поразку Хайдера, було не до сміху. Ні Дуве, ні Джордано не вдалося вивести правого популіста на чисту воду. А член Християнсько-соціального союзу Глос ледве приховував свої симпатії до австрійця. Усе, до чого вдавалися противники Хайдера, не потрапляло в ціль. Вони були погано підготовлені, i до прем’єр-міністра провінції Карiнтiя, яким є Хайдер, просто не доросли. Йорг Хайдер був задоволений галасом навколо своєї персони, роздавав автографи i радів з того, що йому вдалося переграти своїх опонентів».
Тож санкціями ЄС хайдерам дорогу до влади не перетнеш. І в політичному, ідеологічному протистоянні легкої перемоги очікувати не слід. Лише справжнє народовладдя, а не влада партій і партійних функціонерів може зберегти ті «європейські цінності», якими так опікуються європейці.
...А поки що Хайдер перейшов з короткочасної оборони в наступ: він звинуватив президента Клестіля та колишнього канцлера Віктора Кліма в «політичній зраді Батьківщини» і пригрозив створенням парламентської слідчої комісії.
