Бельгія шукає власність жертв нацизму
Дослідницька комісія, створена при уряді Бельгії, обнародувала дані про розкрадання власності й фінансів євреїв, які втекли в країну за часів нацизму. Завдяки дослідженню, копітко проведеному протягом чотирьох років, Бельгія тепер має більш або менш чiтке уявлення про кількість розкраденого золота або відібраних підприємств осіб єврейської національності. Комісія також поклала собі за мету повернути — хоч би і більш ніж через півстоліття — майно його господарям або їхнім спадкоємцям.
Дослідники досить детально описують історію страждань німецьких євреїв, змушених покинути територію «третього рейху». Двадцять восьмого жовтня 1940 року вищим німецьким військовим командуванням були видані перші антиєврейські укази. Євреї, що втекли до Бельгії, оселилися в двох найбільших містах країни — Брюсселі й Антверпені. Компактність поселення біженців мала погані наслідки для них. Адже коли бельгійський уряд арештовував усіх запідозрених у симпатіях до німецького агресора, під цю категорію потрапили й багато єврейських біженців з «третього рейху». У результаті ці люди були вислані до таборів у Франції — багато хто з них опинився згодом в концтаборі Освенцим. А що сталося з тими євреями, яким вдалося залишитися в Бельгії? Вказівкам рейху влада королівства не дуже й корилася — наприклад, вона відмовилася видавати антиєврейські законодавчі акти. Хоч згодом бельгійське керівництво розіслало місцевій владі циркуляр, яким наказувалося почати реєстрацію євреїв і видавати їм емблеми із «зіркою Давида». Брюссель, втім, це виконувати відмовився, Антверпен — ні.
Дослідження приходить до однозначного висновку, що власність євреїв, які переховувалися в Бельгії, перейшла до рук нацистів. Одне з підтверджень цього — квітневий указ 1942-го, в якому говориться про захоплення майна німецьких євреїв. Крім того, нерухомість і діаманти єврейських біженців було розпродано за дуже низькими цінами, а їхні підприємства було або ліквідовано, або передано німцям.
Чи з’явився у цих людей шанс повернути своє майно після закінчення Другої світової? У перші післявоєнні роки Бельгія не приділяла особливої уваги жертвам національної дискримінації. Активи німецьких євреїв були спочатку заморожені: на з’ясування того, де кошти постраждалих, а де — «ворожі», пішло близько двох років. Потім майно і гроші з рахунків євреїв, особистість яких не було встановлено, передаються до державної скарбниці. Украдені діаманти в більшості випадків, проте, повернулися до своїх законних господарів. Гірше йдуть справи з картинами та іншими творами мистецтва — вони, за висновком дослідників, були розпродані або передані музеям.
На відшкодування збитків у післявоєнній Бельгії могли претендувати лише колишні політв’язні. Ті, хто переслідувався за расовими мотивами, на це права не мали. Бельгійсько-німецька угода 1960 року принесла, здавалося б, прорив — документ передбачав, що компенсації будуть виплачувати й жертвам расової, релігійної та ідеологічної дискримінації. Але Брюссель наполегливо стояв на своєму — декрет 1961 року передбачав, що знову- таки лише колишні політв’язні або їхні спадкоємці отримають компенсації. Про єврейських жертв нацизму знову забули...
Під час війни в Бельгії загинуло близько 45 відсотків євреїв, які приїхали в країну з Німеччини. Дослідники дивуються, що від їхніх рахунків не залишилося й сліду — очевидно, що єврейські гроші було просто використано. За даними комісії, деякі організації не змогли надати списки незатребуваних рахунків — що також викликає підозри. Нині, після опублікування висновків, Бельгії надається шанс відновити історичну справедливість.
Із заявами про реституцію до комісії звернулося понад тисячу чоловік, які нині мешкають у Бельгії, Ізраїлі, США, Канаді, Франції, Британії, інших країнах.
