Без вини винні?

Новий політичний сезон розпочався в Литві зі скандалу. Його основне слово сьогодні популярне й в Україні — «люстрація». Цей правовий механізм у Литві стосується колишніх співробітників спецслужб і разом із тим виявляється тісно втягненим у політику. Минулого тижня Сейм сформував тимчасову комісію для розслідування обставин перебування в списках резерву КДБ СРСР міністра закордонних справ Антанаса Вальоніса, директора Департаменту держбезпеки (ДДБ) Арвідаса Поцюса та віце-спікера Альфредаса Пекелюнаса. Як передає Інтерфакс, крім іншого, комісія протягом місяця повинна з’ясувати, чи були внесені до резерву КДБ інші політики, судді, державні посадові особи. Під пильною увагою виявилося, зокрема, оточення прем’єр-міністра Бразаускаса. Сам глава уряду закликав більше не розбурхувати суспільство, а президент Валдас Адамкус назвав новий скандал «полюванням на відьом». Голова Комісії з питань люстрації Вітаутас Дамуліс заявив, що «особи, які були внесені до резерву КДБ, згідно з законами не вважаються такими, які співпрацювали з секретними службами СРСР», пише російська газета «Время новостей». Проте опозиція, в тому числі ліберал-демократи колишнього президента Паксаса, усуненого з посади внаслідок імпічменту, вважають, що міністр закордонних справ, віце-спікер і директор ДДБ повинні залишити свої посади.

Литовська Служба спеціальних розслідувань (ССР) поспішила спростувати обвинувачення в сумнівному минулому своїх агентів. Вона заявила, що особисті дані її нових співробітників перевіряє Департамент держбезпеки і він же видає їм дозвіл на роботу з секретними документами. (Щоправда, скептики зазначають, що нинішній голова ДДБ свого часу був зарахований до резерву Комітету держбезпеки.) Служба спеціальних розслідувань також повідомляє, що 72% її співробітників не старші за 40 років, а отже, за радянських років були надто молодими, щоб співпрацювати з КДБ.

Як пояснив «Дню» депутат литовського Сейму Юлюс САБАТАУСКАС, ситуація з Вальонісом, Поцюсом і Пекелюнасом особлива. Пiсля здобуття вищої освіти їх було зараховано до офіцерів запасу — але не армії, як більшість випускників, а КДБ. «Наскільки мені відомо, це нічого особливого від них не вимагало, але деталі має з’ясувати слідча комісія», — сказав депутат. «Історія з обвинуваченням політиків у зв’язках із КДБ не нова. Колись таємним співробітником спецслужби оголосили Казімеру Прунскене, першого прем’єра незалежної Литви. Вона звернулася до суду, який після довгого розгляду ухвалив рішення, що обвинувачення не є достовірним. Литовські закони, що стосуються люстрації, досі зачіпали дві категорії — кадрових і таємних співробітників іноземних спецслужб. Вони зобов’язані декларувати свої відносини з цими структурами. Крім того, для них діють обмеження, що стосуються державної служби, вони не можуть працювати й на деяких приватних підприємствах, наприклад, у сфері зв’язку, у фінансових структурах. Але ці люди мають право балотуватися в органи місцевого самоврядування або до парламенту, обов’язково вказуючи в усіх агітаційних матеріалах свої колишні відносини зі спецслужбами. У цьому випадку рішення повинен приймати народ», — пояснив Юлюс Сабатаускас.

«Навколо ж колишніх офіцерів запасу КДБ зараз розгорнулася досить палка полеміка. Одні вважають, що треба оприлюднити весь список «резервістів». Інші думають, що треба оголосити лише про тих, хто сьогодні займається політичною діяльністю, передбачити в законі, що офіцери запасу КДБ, які навіть ніколи не співпрацювали з цією організацією, обов’язково повинні декларувати цю деталь своєї біографії, балотуючись в члени самоврядування, до парламенту, вступаючи на державну службу», — сказав депутат. З його слів, у 1990 році, після відновлення незалежності, деякі співробітники КДБ заявили про свою роботу, співпрацювали з інституцiями незалежної Литви і навіть були прийняті на роботу в Департамент державної безпеки. «Їх усе ж таки перевіряли на лояльність, і до них питань не виникає», — відзначив Юлюс Сабатаускас.

Опозиція також пропонує розсекретити всі архівні документи, пов’язані з діяльністю спецслужб у Литві, окрім матеріалів про тих, хто добровільно признався у своїй співпраці з цими структурами. Тим часом із 1 січня набув чинності новий закон, що передбачає 70-річний обмежувальний термін для ознайомлення зі справами з архівів колишніх радянських спецслужб. «Опоненти цього закону кажуть, що через нього приховуватимуть інформацію. Але за нашими законами, інформацію про приватне життя людини можна публікувати лише зi згоди її або ж її спадкоємців. 70 років обмежувального терміну — це два покоління, тож оприлюднення тих чи інших даних, можливо, не буде таким болісним. Публікуючи документи, списки, треба бути дуже обережними, поважати права людини — не лише потерпілих, а й родичів колишнiх співробітникiв КДБ! — каже Юлюс Сабатаускас. — У Чехії, наприклад, були опубліковані списки кадрових агентів. Але там більша частина матеріалів збереглася лише на мікрофільмах. І дуже часто суд приймав рішення, що внесення людини до цього списку не відповідає Конституції, бо мікрофільми не є оригіналами і не можуть бути доказами».

«Крім того, треба врахувати, що в нас значна частина архівів знищена або вивезена до Росії, — зазначає депутат. — Одні оприлюднені справи можуть кинути тінь на інших людей, документи яких знайти неможливо… Отже, держава повинна акуратно підходити до цього питання. Треба проаналізувати досвід інших країн. Можна, як Олександр Македонський, розрубати гордіїв вузол, але в цьому випадку, думаю, треба його розв’язувати».

Із проблемою люстрації в Литві також пов’язана тема дерадянізації. Зі слів Юлюса Сабатаускаса, після виборів до Сейму преса опублікувала імена всіх парламентаріїв, які колись працювали у структурах КПРС, міністерствах радянської Литви. «У новому складі парламенту близько сорока з лишком людей — випускники вищих партійних шкіл. Більшість із них є членами недавно створеної популістської Робiтничої партії, але заради справедливості треба сказати, що й у інших фракціях вони є. За радянських часів не можна було думати про жодну кар’єру, якщо ти не член партії. Тож влаштовувати нове полювання на відьом не варто. У Старому Заповіті йдеться, що Мойсей сорок років водив свій народ пустелею, щоб вимерли всі, хто знав, що таке рабство. Треба, щоб минуло стільки ж часу. Не такий страшний чорт, як його малюють, — переконаний Юлюс Сабатаускас. — Якщо людина за 15 років довела, що вона лояльна до своєї держави, якщо за неї голосували люди, не треба робити з неї ізгоя».