Бідний, бідний Селезньов

Спікер Державної Думи Геннадій Селезньов повідомив, що не буде балотуватися на посаду керівника нижньої палати парламенту наступного скликання. Власне, ніякої особливої сенсації в цій заяві немає: після того, як Геннадій Селезньов остаточно посварився з Геннадієм Зюгановим і був виключений із рядів рідної комуністичної партії, ніяких номенклатурних ресурсів для того, щоб потрапити в спікери Думи, у нього не залишилося. У депутати — ще куди не йшло: якщо Селезньов не допуститься помилки і не балотуватиметься за списком власної «карликової» партії, а піде по одномандатному округу, його, зрозуміло, оберуть. Але спікером Думи Селезньов вже не буде, на цю посаду його просто нікому висувати: чи для того будуть боротися за депутатські місця комуністи та «Єдина Росія», щоб запропонувати на посаду спікера чужу людину?

Сенсаційне те, що Селезньов сам визнав безнадійність власного становища. Його попередник Іван Рибкін після поразки власного безперспективного блоку на виборах у Держдуму намагався балотуватися — при підтримці Кремля — на посаду спікера. Але ганебно програв запропонованому комуністами Селезньову. Новий спікер виявився одним із гонителів попередника, виділивши йому маленький кабінетик, з якого Іван Петрович швидко перемістився у виконавчу владу. Селезньов, як і інші депутати від КПРФ, вважав Рибкіна ренегатом: вибраний при підтримці комуністів спікером Держдуми нещодавній активний комуністичний депутат Верховної Ради став активним прихильником Кремля, членом Ради безпеки та — зрештою — лояльним чиновником адміністрації. Зате обрання Селезньова в Кремлі розцінили як комуністичний реванш: нового спікера довго не вводили в Раду безпеки і взагалі всіляко ігнорували. Але вже через недовгий час Селезньов довів, що може бути більшим, аніж Рибкін. Рибкін був людиною системи, а Селезньову вдалося стати самою системою: ще в попередній Думі, де комуністи мали значно більший вплив, йому вдалося зосередити центр прийняття рішень у власному кабінеті, тісно пов’язаному з кабінетами президентської адміністрації. Саме при Селезньові законодавча влада стала перетворюватися на додаток влади виконавчої, у «паперового тигра», переможного рику якого ніхто вже не боявся. Коли імпічмент президента було провалено, а замість цього депутати відправили у відставку уряд близького до КПРФ Євгена Примакова, стало зрозумiло, що в Росії слова «законодавці» і «влада» просто не поєднуються — і все це не без віртуозності спікера… Ну а в новій Думі центр взагалі змістився в Кремль, спікеру залишили технічні функції, з якими він справлявся віртуозно. Зюганов і Селезньов розійшлися не на грунті переконань, а на грунті впливу. Лідер комуністів не міг пробачити людині, ним же висуненій на високу посаду, того, що з «технічної людини» комуністів колишній головний редактор «Комсомолки» та «Правды» перетворився на «технічну людину» Кремля. Але апаратного досвіду Геннадію Миколайовичу було не позичати.

Тепер все це йде в минуле. Але і за майбутнє Геннадія Селезньова не варто хвилюватися: вибудувавши безвідмовно працюючу систему, він залишиться в номенклатурній обоймі ще на довгі роки, йому знайдуть почесне місце, перебуваючи на якому можна буде написати мемуари про вісім років спікерства. Адже Геннадій Селезньов не тільки політик, він ще і журналіст…