Біс на плечі Єльцина переміг ангела
Найважливішим моментом у житті Єльцина був не його вчинок у серпні 1991, коли він виліз на танк біля Білого дому. Набагато важливіше те, чого він не став робити, прийшовши до влади: Єльцин відмовився знищувати своїх супротивників. Уперше в російській історії новий правитель не стер з лиця землі переможених, щоб надійніше консолідувати владу у власних руках. Мало того, ці люди могли брати участь у політичному житті країни.
З’явившись неначе з нікуди, цей кар’єрист-апаратник буквально вирвався в перші ряди, озброєний інтуїтивним умінням руйнувати перешкоди. Але непослідовність Єльцина не знала меж. Він дав регіональним лідерам велику владу, але раптом почав трагічну війну в Чечні. Оголосив війну привілеям для еліти, але пізніше відкрив навстіж двері перед олігархами, які пограбували Росію. Він ратував за вільні вибори — перші й останні в нашій історії — а потім одноосібно вибрав собі наступника.
Його діяльність на посаді президента завжди була боротьбою між цими інстинктами демократа й виучкою номенклатурного працівника, яким він був усе життя. На одному плечі в нього сидів ангел свободи й демократії, нашіптуючи у вухо похвали виборам і капіталізму. На іншому ж — біс номенклатури, який шепотів про необхідність тримати всіх у кулаці й робити послуги своїм людям. У результаті біс переміг — було прийняте рішення про призначення Путіна.
Другий президентський термін Єльцина майже у всіх відношеннях був кошмаром. До 1996 року його час минув, і було б краще, щоб його тоді змінив демократично обраний наступник. Але, враховуючи розмах змін і проблем, з якими він стикався, не дивно, що багато шансів було втрачено. Поки що занадто рано аналізувати дії Єльцина, розмірковуючи, що він міг би зробити більш вдало. Натомість можна без великих зусиль порівнювати час Єльцина з тим, що сталося після приходу до влади Путіна в 2000 році.
Тоді панував хаос, але на особисті свободи Єльцин не посягав ніколи. Путін побудував всю свою діяльність на посаді президента як повну протилежність єльцинській, і це в нього вийшло досить успішно. Весь державний апарат поставлений під безпосередній контроль Путіна. Парламент, що колись намагався здійснити імпічмент Єльцина, тепер є балаганом з маріонетками. Олігархічна корупція перемістилася в Кремль і розрослася до фантастичних масштабів. ЗМІ, що мали повну свободу критикувати Єльцина, вірно служать адміністрації Путіна. Найбільший контраст ми спостерігаємо в економіці, хоча в основному слід дякувати тому об’єктивному факту, що в роки правління Путіна барель нафти подорожчав з 10 доларів майже до 80. Але навіть з цими енергетичними багатствами рівень життя пересічного росіянина не набагато підвищився.
Борис Єльцин був людиною з плоті й крові, він мав свої достоїнства й недоліки. Тепер замість цього ми маємо тінь. Ах, якби в ті фінальні дні ангел на плечі Єльцина шепотів трохи голосніше... Тоді підполковник КДБ не тягнув би країну назад до поліцейської держави, а в нас знайшлося б трошки часу, щоб усвідомити: в помірних дозах хаос корисний.
