«Блакитні» як об’єкт великої політики
Законодавці не зважили на жорстку опозицію англіканської церкви і зокрема її духовного керівника єпископа Кентерберійського. Прем’єр-міністр Великої Британії підтримав цей закон, щоб зміцнити свій ліберальний імідж, оскільки його економічна політика практично не відрізняється від політики його консервативного попередника.
Тим часом на іншому боці Атлантики, прес-секретар американського президента Майк Мак-Керрі заявив, що нещодавні жорсткі висловлювання лідера республіканської більшості Сенату Трента Лотта стосовно гомосексуалістів є свідченням того, «як важко працювати у Вашингтоні, де ви змушені мати справу з людьми консервативних поглядів».
В інтерв’ю одному із загальнонаціональних каналів Лотт заявив, що «хоча для Америки існування різних стилів життя є прийнятним і нормальним явищем, американці повинні допомагати іншим позбуватися своїх проблем», і додав, що як його батько «мав проблеми з алкоголем, дехто має проблеми із сексуальними збоченнями, а дехто — з клептоманією». Ці заяви викликали хвилю обурення серед правозахисних організацій, що опікуються правами «блакитних» та «рожевих», оскільки останні вважають, що бути такими як вони є, почесніше, ніж клептоманами.
Серед самих республіканців ставлення до заяв свого лідера є неоднозначним, проте найвпливовіші з них підтримують Лотта. Хоча консервативне крило своєю чергою існує й у демократів. Взаємини двох найвпливовіших політичних сил США характерні тим, що обидві ці партії намагаються, де це тільки можливо, опонувати будь-якому поглядові політичних конкурентів, щоб хоч чимось, окрім облич лідерів, відрізнятися одна від одної.
