Ближнє російське зарубіжжя стає дальнім

Розрахунок Москви не виправдався. Російські політики, вісім років тому уклавши угоди про вільний візовий режим з більшістю колишніх радянських республік, думали не тільки про розвиток торгових відносин. Вони розраховували, що зможуть зберегти свій вплив на сусідні республіки, якщо на їхній території буде, як і раніше, жити російське населення і якщо росіяни зможуть вільно відвідувати держави колишнього Радянського Союзу.

Однак процес пішов зовсім в іншому напрямку. По-перше, російське населення, передусім у Середній Азії, стало відчувати пригнічення, й почалася його вимушена міграція в Росію. По-друге, не стільки росіяни стали їздити в держави колишнього Радянського Союзу, скільки українці, молдавани, жителі Кавказу і Середньої Азії стали безперешкодно проникати на територію Росії. Вони приїжджали в Росію торгувати, активно займаючись тут і легальним, і нелегальним бізнесом. Однак гроші, зароблені в Росії, вони інвестували на батьківщині. Тому скасування безвізового режиму багато країн СНД розцінило як цілеспрямований удар проти своєї економіки.

Однак для Москви цей крок означає набагато більше. Він знаменує перехід до «нової політики» щодо держав ближнього зарубіжжя. Приймаючи рішення про скасування безвізового режиму, Москва визнає, що утворення Союзу Незалежних Держав не призвело до інтеграції його членів. Введення віз може стати початком кінця СНД, який з моменту утворення був практично недієздатним. Із самого початку існування союзу стали виникати труднощі з «ув’язкою» інтересів окремих держав СНД і приведенням їх до «одного знаменника». Крім того, нові національні еліти ближнього зарубіжжя із самого початку зовсім не думали про те, щоб добровільно повернутися під протекторат Москви.