«Браво Україні!»

На Заході позитивно сприйняли результати президентських виборів в Україні. Деякі політики вже привітали Петра Порошенка з перемогою в цих перегонах. Утім, з боку російського президента Володимира Путіна поки що не було жодних коментарів і привітань, хоча всі пам’ятають, як 2004 року після другого туру голосування господар Кремля двічі привітав Януковича з перемогою. Поки що лише глава зовнішньополітичного відомства Росії Сергій Лавров заявив про те, що в Москві готові до діалогу з Петром Порошенком. «День» звернувся до провідного наукового співробітника Московського центру Карнегі Лілії ШЕВЦОВОЇ задля отримання коментарів щодо можливої реакції Кремля на результати президентських виборів, а також про успіх правих партій на виборах до Європарламенту.

«ВИБІР УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ — НА КОРИСТЬ СУВЕРЕНІТЕТУ І ПРОТИДІЇ ЗОВНІШНЬОМУ ЧИННИКУ»

— Офіційної реакції Москви, путінського Кремля на президентські вибори, які відбулися в Україні, поки що немає. І це цілком природно. Москва зволікатиме до останнього з визначенням формулювання. І зараз у Кремлі посилено думають над цим формулюванням. А офіційну реакцію, очевидно, буде вкладено в риторичний зворот, який уже Володимир Путін запропонував на Петербурзькому форумі. І він зводиться до того, шо Росія поважатиме вибір, зроблений українським народом, Росія співпрацюватиме з владою, яку буде сформовано в результаті президентських виборів. Але довкола цього риторичного звороту, підтвердженого і Путіним, і Медведєвим, звісно, накручуватиметься дуже багато «але», про що Путін також цілком відверто попередив. Ці «але» стосуються, по-перше, кремлівської невпевненості в тому, наскільки Петро Олексійович Порошенко є реальним президентом із довготривалою перспективою, якою мірою він є лише перехідною фігурою. Саме цей термін використовував Путін. Москва знову-таки підніматиме питання про те, що діалог з Україною і діалог із новим президентом пов’язуватиметься з певною здатністю і готовністю Києва виконувати і реалізовувати російські умови, і серед цих умов продовжує існувати та ж сама мантра. Та ж сама пісня про федералізацію України, про її нейтральний без’ядерний статус, про російську мову, припинення АТО. Весь цей пакет російських вимог буде продовжено як умову з боку Москви для відновлення діалогу щодо нагальних проблем. Із цього, напевно, Росія не зрушить. Якщо йдеться про конкретну політику Кремля, то, я думаю, що, по-перше, в рамках нової путінської доктрини виживання, яка полягає у стримуванні Заходу як усередині Росії, так і за її межами, зокрема в Україні, Путін лише, очевидно, розкладатиме пасьянс із різних тактик. І ці тактики, звісно, включатимуть продовження зусиль, можливо, не таких відвертих, можливо, не таких цинічних щодо дестабілізації Південного Сходу України. Хоча завжди в даному випадку Москва може сказати, що вона не контролює проросійські сепаратистські сили. І, можливо, Москва справді не контролює ці угруповання, які почали вже гризню одне з одним.

Друге: Москва намагатиметься чинити тиск різних видів. І перший вид тиску, який розглядається Кремлем як смертельний — це газове питання. Це вимога сплатити 3 млрд доларів, після чого Путін згоден сідати за стіл перемовин із Порошенком, а також постачання газу за передплатою. Як ми можемо відчути, саме ця газова перегородка є одним із найважливіших засобів тиску на нову українську владу і на Україну.

Третє: Путін цілком відверто говорить про свою тактику. Він згадав про наближення конституційної реформи, про перевибори парламенту, й у зв’язку з цим Москва, звісно, спробує використати залишки проросійських сил, які перебувають в амебному стані або в стані дезорієнтації в Україні. Проте Москва спробує їх консолідувати, починаючи від Медведчука і до комуністів, використати ці проросійські сили для створення, можливо, нової проросійської фракції або угруповання в новій українській Раді. Тобто, я так розумію, і засоби, і політтехнологи будуть використані для того, щоб підкупити або знайти інші способи впливу, аби мати своїх представників у Раді, які стають наразі справді важливим чинником політичного життя в Україні. А отже, в такий спосіб впливати на формування нового українського уряду, про що також Путін уже згадав.

І, нарешті, залишається ще один вид тактики, який полягає у спробах оборудки між Москвою шляхом тиску, можливо — шантажу, афери з новими представниками української влади як із президентом, так і з майбутнім прем’єром. Адже, по суті справи, як думає Москва — на Порошенка принаймні є один інструмент впливу: його власність, його активи в Росії. Всі ці тактики, звісно, будуть задіяні, і багато чого залежить, ясна річ, як від нового українського президента, так і від нової української влади, що формується. Від того, наскільки швидко вони зможуть створити справді засади для повноцінної реформи української політичної системи, яка зробила б її незалежною від різних посягань зовнішнього чинника. А також багато залежатиме від того, наскільки швидко й ефективно нова українська влада зможе довести до кінця АТО і відновити державність.

ПРО ПОВАГУ ДО ВИБОРУ, АЛЕ «ЗА ПЕВНИХ ОБСТАВИН»

— А щодо легітимності нової влади Кремль уже не ставить такого питання?

— У виступах Медведєва і Путіна останніми днями не педалювалось питання легітимності. Натомість педалювали питання: «Ми поважаємо український вибір, але...». І це формулювання, очевидно, знайде своє підтвердження. Ми поважаємо вибір, але за певних обставин.

— Порошенко у перших інтерв’ю після оголошення екзит-полів сказав, що продасть власність, а зовнішньополітичний курс України вирішуватиметься не в Брюсселі, Вашингтоні або Москві, а самим українським народом.

— Це абсолютно правильно. Я в цілому розглядаю ці вибори не як нормальні президентські вибори, які могли бути в нормальній цивілізованій країні, а розглядаю їх як, перш за все, вибір українського народу на користь суверенітету і протидії зовнішньому чиннику. Думаю, зараз не дуже важливо, хто символізуватиме це — Порошенко чи хтось інший. Адже практично всі кандидати, яких підтримали виборці, виступають за суверенітет, територіальну цілісність, а, отже, за рух до Європи. Бо цілісність і суверенітет можуть бути забезпечені лише за рахунок протидії російському впливу.

«УКРАЇНА ДОЗВОЛИЛА АНТИЛІБЕРАЛЬНИМ ПРАВИМ І АНТИЛІБЕРАЛЬНИМ ЛІВИМ СЕБЕ ІДЕНТИФІКУВАТИ»

— Як стало відомо, на виборах до Європейського парламенту дуже сильно виступили вкрай праві. У Франції, Великобританії і Греції вони виявились навіть переможцями. Чому так сталось і як це може вплинути на зовнішню політику ЄС?

— У Європі виникла дивна ситуація, яку я визначила б як антиліберальну коаліцію. І вона стала настільки очевидною, настільки відкритою на європейській політичній сцені, до речі, завдяки Україні. Україна як чинник спричинила консолідацію антиліберальної коаліції, до якої входить, з одного боку, Росія з її прагненням задушити Україну, з другого боку — європейські праві, не обов’язково фашисти, але вкрай праві, а з третього — європейські ліві долучилися до цієї коаліції через свою ненависть до США. А європейські праві долучилися до цієї антиліберальної коаліції через свою ненависть до проекту Європейського Союзу. І всі ці три сили проявили себе у підтримці російського тиску на Україну. Таким чином, саме Україна дозволила антиліберальним правим і антиліберальним лівим себе визначити й ідентифікувати.

І щодо європейських правих, які так чітко проявились у ході цієї виборчої кампанії до Європарламенту. Як виявилось, по-перше, європейські праві набагато численніші і впливовіші, ніж українські праві, які навряд чи отримали б більше одного відсотка голосів. А сила європейських правих, перш за все — у кризі нинішньої європейської моделі Євросоюзу, нездатності нинішніх політичних еліт впоратися з цією кризою, а також нездатності Америки в іншій якості повернутися на світову глобальну сцену. Звісно, як очікувалося, європейські праві матимуть понад 40 місць у Європарламенті. Але порятунок Європейського парламенту в тому, що європейські праві продовжуватимуть свою гризню й там. Напевно, важко буде добитись від них консолідованої позиції з багатьох питань. У будь-якому разі вони стають антиліберальною силою, яка, до речі, може бути використана у своїх інтересах Росією, і це треба мати на увазі.

— Але все-таки консерватори і соціал-демократи зберегли за собою більшість у Європарламенті. І очікується, що саме представник Європейської народної партії Жан-Клод Юнкер стане головою Європейської комісії. Що ви можете сказати про нього?

— Моя позиція — щоб на посту голови Єврокомісії була особистість набагато відоміша своєю здатністю до нормативної політики, до ціннісного виміру. Принаймні, можна очікувати, що він буде більш активним, ніж Ван Ромпей, який значно більше був відомий своїм написанням віршів у японському дусі. Мені важко сказати, яким буде новий голова, але сама ситуація кризи Євросоюзу, нової фрагментації Європарламенту змушуватиме його бути більш активним і менше сидіти в кутку, як це робив Ван Ромпей. Звісно, багато залежатиме від того, хто займе місце Кетрін Ештон. Моїм вибором був би Карл Більдт — людина не лише з величезним політичним впливом, із величезним динамізмом, але й здатна справді шукати і знаходити нові підходи до політики, перш за все — в рамках ціннісного виміру. Але вся справа в тому, що ті, хто вирішуватиме долю майбутнього міністра закордонних справ ЄС — я маю на увазі Париж і Берлін, — навряд чи зацікавлений у самостійній і честолюбній особистості на цій посаді. Вони знову-таки будуть зацікавлені, очевидно, поставити на це місце сірого чоловічка, у якого відсутня повністю позиція і який може підкорятися курсу двох основних столиць.   

Фото Руслана КАНЮКИ, Миколи ТИМЧЕНКА, «День»