Бріджит Бардо та дикі пси Бухареста
Усе це практично не викликає щонайменшого інтересу на Заході. Здається, що румунські політики так само байдуже ставляться до того, що відбувається; останні десять років вони витратили на нескінченні битви, тим часом як наші посткомуністичні сусіди по-новому переробили свої суспільства та підготували себе до вступу в Європейський Союз. І ось мер Бухареста, Трайан Башеску, пропонує план щодо контролю за бродячими собаками: уряд міста буде усипляти будь-яку собаку без господаря. Несподівано спалахнув інтерес Заходу. Ясна річ, не для того, щоб нам допомогти. Принаймні не для того, щоб допомогти місту, яке утримує армії диких собак, тож час від часу місто справляє враження міста привидів iз ковбойського кінофільму Сержіо Леоне. Ні, Бріджит Бардо — наразі ми день у день усе ще перебуваємо в очікуванні прибуття Жерара Депардьє та інших знаменитостей, не здатних пустити сльозу за долею наших нікому не потрібним сиріток і масовою бідністю, що залишилася нам у спадок після Чаушеску, — зате які летять у Бухарест (без сумніву, в першому класі) для того, щоб захистити бездомних собак і винести осуд нашому мерові.
Я підозрюю, що наша дійсність може кинути виклик навіть почуттю абсурду Іонеско. Сивіюча пані середнього віку, Бріджит Бардо прибула в Бухарест не для того, щоб нагадати чоловікам високого і низького зросту про свою славнозвісну привабливість, а для того щоб запобігти тому, що вона назвала «собачим геноцидом». І все ж, незважаючи на різку риторику, коли мадам Бардо зустрілася з мером Башеску, вони на прощання поцілувалися. «Я чекав на це тридцять років», — сказав мер, залившись рум’янцем. Прагнучи не влаштовувати дискримінації між різними партіями, мадам Бардо пізніше поцілувала нашого президента Іона Ілієску. Після загального визнання її популярності, підтримання захоплення громадськості вона поїхала, залишаючи бездомних собак і наше розбите суспільство на волю їхній власній долі.
Бездомні собаки Бухареста — це не що інше, як кричуща спадщина комунізму, як і багато наполовину побудованих, а нині занедбаних багатоповерхівок, розкиданих по місту і по всій країні. Кількадесят років тому в Бухаресті було багато крихітних будиночків iз внутрішніми двориками і невеликими садочками. Люди тримали вдома сторожових собак для захисту своєї власності. Однак у 70-х і 80-х роках більшість цих будинків було насильно знесено Чаушеску. Диктатор хотів, аби всі соціалістичні жителі жили в соціалістичних квартирах. Позаяк десятки тисяч людей було переміщено в крихітні квартирки стандартного типу, багато собак було просто покинуто напризволяще. Як і жителі Румунії, вони існували лише завдяки щоденній винахідливості та виверткості.
З 1990 року удачливі мери обіцяли вирішити проблему цих сотень тисяч здичавілих собак. Адже існували й ще важливіші проблеми — забезпечення житлом і вуличної злочинності, й нічого не було зроблено. Крім того, багато людей були проти вбивства вуличних собак. Час від часу певну кількість собак відловлювали, піддавали стерилізації й відпускали. Але зграї розмножувалися та розмножувалися.
Мер Башеску хоче стати наступним лідером Демократичної партії (нині очолюваної колишнім прем’єр-міністром Петре Романом), також ходять чутки, що він має намір балотуватися в президенти на виборах 2004 року. Успіх на посаді мера Бухареста значно підвищить його шанси, а чи є кращий шлях для політика до власного просування, аніж «стирання» певних неподатливих проблем, зокрема, однієї з них, яка символізує десятиріччя некомпетентності й безвиході. Отже, пообіцяв мер, усіх вуличних собак буде відловлено і піддано ізоляції. Старих і хворих собак будуть умертвляти за допомогою евтаназії, решту буде стерилізовано і прищеплено. У той же час до людей звернуться з проханням взяти до себе стільки собак, скільки є можливим. Тих собак, яких не буде ким-небудь підібрано, чекає доля старих і хворих.
Ще до приїзду Бардо демонстранти, які висловлюють протест проти цього плану, обложили Сіті Хол. Захисник прав людини, Габріель Андрієску порівняв долю, що чекає на вуличних собак, з Голокостом та Гулагом. Провідний журналіст Крістіан Тудор Попеску, докоряв захисникам прав тварин за їхній моральний релятивізм і нечутливе ставлення до людських страждань. Наші політики зазвичай кричать один на одного, але Башеску в розумний спосіб обеззброїв їхні закиди, ведучи розмову з представниками від груп захисту прав тварин. Він сказав їм, що відмовляється від жорстокості щодо тварин, але наполягав на тому, що його обов’язком є захист інтересів насамперед людей, а потім собак. Він попросив їх (більшість представників були жінки із забезпечених верств) подати власний приклад, взявши додому вуличних собак. Іонеско не був моралістом, але навіть він не оскаржив би один моральний висновок, який мав бути зроблений iз цієї історії: коли соціалісти уникають вживання необхідних заходів, справи тільки гіршають. Адже як вуличні собаки, що розмножувалися протягом багатьох років у Бухаресті, так само збільшувалися невирішені проблеми Румунії. Численні соціальні проблеми вимагають активної участі всього суспільства, а не тільки резолюції згори. Певна річ, не можна «взяти до себе» покинуті фабрики або маси безробітних людей, як можна взяти до себе бездомних собак. Та, проте, суспільство повинне і просто зобов’язане прийняти на себе і розділити цей тягар.
Одного разу Румунія зможе справді усвідомити цей урок. Однак я маю сумніви, що знаменитості типу мадам Бардо коли-небудь усвідомлять абсурдність своїх невірно розставлених пріоритетів — приїхавши у країну, в якій мільйони людей живуть у страшних умовах і повному розпачі, і продемонструвавши заклопотаність долею лише диких собак.
