«Буря в пустелі» на біс
Очікується, що найближчим часом до регіону буде перекинуто кілька додаткових американських бригад і один із кораблів британського флоту. За словами держсекретаря США Мадлен Олбрайт, усі можливості переговорного врегулювання конфлікту між групою інспекторів ООН у ядерній галузі та керівництвом Іраку вичерпано. Тобто, на думку Білого дому, час переходити до «радикальних засобів упливу» на Багдад.
Вашингтон і Лондон чомусь переконані, що бомбові удари по іракських об’єктах або загальмують ядерну програму Іраку, або призведуть до повалення режиму Саддама Хуссейна. Хуссейн у свою чергу заявляє, що ніякої ядерної програми в його країни немає, і що інспектори ООН мали достатньо часу, аби в цьому переконатися, і що їхнє подальше перебування на іракській території пояснюється тільки шпигунськими намірами Сполучених Штатів. Головним шпигуном при цьому називається керівник групи оонівських експертів Річард Батлер.
Специфіка нинішньої ситуації в регіоні полягає в тому, що ніхто особливо не поділяє американсько-британських планів повітряних нальотів на Ірак, але ніхто всерйоз не візьметься їм протистояти. Білий дім, як ніколи, сумлінно подбав цього разу про зовнішній вигляд операції. Упродовж вересня—жовтня у Вашингтоні вдалося посадити за стіл переговорів спочатку лідерів курдської опозиції всередині Іраку, а потім ізраїльтян із палестинцями. Обидві ці акції були схвально зустрінуті в арабському світі. Уже в листопаді, напередодні войовничих заяв пані Олбрайт, міністр оборони США Вільям Коен об’їздив із візитами майже весь Близький Схід і, схоже, домігся того, що арабські держави погодилися не чинити особливого спротиву американсько-британським діям у Перській затоці. Аби зберегти обличчя, лідери Єгипту, Саудівської Аравії, Йорданії та ще 5 арабських країн звернулися до Хуссейна з пропозицією знайти компроміс з ООН. Однак, судячи зі змісту цієї заяви, вона заздалегідь мала вигляд неприйнятної. Нарешті в Росії, яка неодноразово заступалася за Багдад, нині руки зв’язані багатою продовольчою гуманітарною допомогою США.
Таким чином, Вашингтон і Лондон досить вільні у своїх силових діях стосовно Іраку. Проте, чесно кажучи, дещо дивує ця прямолінійна англосаксонська політика. Білий дім не так давно мав шанс переконатися, наскільки мало користі від таких бомбових ударів, коли цього ж таки року випустив цілу низку ракет по Судану й Афганістану. Тамтешні фундаменталістські режими, може, й зазнали матеріальних збитків, але їхній авторитет в очах місцевого правовірного населення непомірно зріс. Зрештою, американські демократи не повинні забувати й тих уроків, які операція «Буря в пустелі» (перший масштабний удар США по Іраку) дала попередникові Білла Клінтона Джорджу Бушу. У перші тижні після цієї операції авторитет республіканців різко зріс, але вже через рік багато хто ставив їм цей вчинок не стільки в заслугу, скільки в докір.
№219 14.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
