Черговий процес олігархів у Лондоні

Нещодавно президент російського фонду «Сколково» Віктор Вексельберг подав до Лондонського міжнародного арбітражного суду на власника компанії «Русал» («Російський алюміній») Олега Дерипаску. Ціна питання — 47 млрд дол. Вексельберг, до речі, колишній голова ради директорів компанії Дерипаски, звинувачує його у порушенні акціонерної угоди.

Ця справа розпочалася на тлі іншої — «процесу століття», яким британські журналісти охарактеризували суперечку між двома іншими олігархами Борисом Березовським та Романом Абрамовичем. Перший подав до суду на другого за те, що на початку 2000-х рр. був вимушений продати свою частку в ОРТ, «Сибнафті» та «Русалі» за зниженими цінами...

«День» звернувся до редактора міжнародного відділу журналу Economist Едварда ЛУКАСА і попросив його прокоментувати судові тяжби російських магнатів і, зокрема, що особливого є у британському правосудді, чого немає у пострадянських країнах.

— Російські олігархи надають перевагу лондонським судам, тому що знають, що вони — чесні, а судді не можуть бути упередженими, зважаючи на блискучу юридичну практику, — говорить Едвард ЛУКАС. — Рішення, які тут приймаються, різняться від рішень російських судів, які важко оскаржити, навіть якщо ви праві.

Британська юридична система сягає сотні років. Відтворити щось на її кшталт дуже складно, навіть якщо ваш уряд поважає верховенство права. Але Росія, на жаль, не поважає його і використовує суд як інструмент політичного впливу. Це стосується і суддів, які приймають завідомо упереджені рішення. Це дуже чітко помітно у справі Ходорковського, у розслідуванні справи Магнітського, наприклад.

— Якщо олігархи мають мільярди, чому вони не прагнуть використати свій авторитет і гроші, щоб вдосконалити російську судову систему?

— Гадаю, що іноді вони таки роблять це. Наприклад, пан Ходорковський фінансував громадянське суспільство, надавав стипендії, гранти. В якійсь мірі це було. Але нині він — в’язень брутальної, неорганізованої гри Кремля. На мій погляд, в Росії існує дуже очевидний тиск на користь змін.

— Як самі британці оцінюють судові суперечки між російськими мільярдерами? Адже справа Вексельберг — Дерипаска — не перша, не третя і не остання, яка розглядатиметься у Лондоні...

— З одного боку, британці вважають це хорошим бізнесом. Це свідчить, що британські суди — «юридичні служби», які все ще залишаються на рівні світового класу, в яких судяться сильні світу цього. Це також означає, що олігархи сплачують послуги юридичних фірм, які, в свою чергу, оплачують працю своїм співробітникам і влаштовують якісь благочинні події. Це як своєрідний «експорт». Отже, таким чином ми привертаємо багатих особистостей, і думаю, це добре. Звісно, існує й протилежна думка про те, що так ми втрачаємо свою репутацію. Існує важливий принцип: Ex turpi causa non oritur actio — з незаконної підстави позов не виникає. Хоча часто англійські судді ігнорують цей принцип.

Іноді олігархи сперечаються над тим, що є дійсно злочином. Але що є репутацією британського правосуддя — так це те, коли суддя може сказати: ми не можемо взятися за цю справу.

— На ваш погляд, чи може Захід вплинути на політичну і юридичну системи Росії?

— Я гадаю, що Захід це робить, але якоїсь системи не існує. Проте ми бачимо, як там саджають до в’язниці гангстерів, а багаті й впливові люди навіть втрачають свої місця в парламенті. У західних країнах працює принцип верховенства права. Росія для британців, наприклад, видається хаотичною.

У британському правосудді після останнього судового процесу з’явилося нове поняття — «криша». Деякі багаті росіяни та українці бажають використовувати британські суди для ведення справ, що стосуються наклепів, зроблених на них у медіа. Це справляє миттєвий ефект. Не тільки кожна британська газета, але й будь-яка медіаорганізація у світі хвилюється, щоб когось із її авторів чи видавців не запросили до Лондону згідно з законом про наклеп. Від нього російські й українські олігархи просто в захваті.