«Чорні списки» Шенгена
Жителів Шенгена, сонного містечка поблизу кордону Люксембургу з Францією і Німеччиною, дуже б здивувала ненависть, поширена до їхнього рідного міста по всій Східній Європі. Вся справа у тому, що ціною, сплаченою за Шенгенську Угоду про свободу пересування без паспортного контролю в межах ЄС, стала безглуздо ускладнена процедура в’їзду для інших європейців.
Найгірший аспект — так званий «шенгенський чорний список». Громадяни європейських країн, що не входять до шенгенської зони, нагадують Алісу, котра постала перед судом у Країні Чудес: щоб одержати шенгенську візу, вони повинні довести, що не є злочинцями чи шукачами нелегальної роботи. Але всі знають, що практично неможливо змінити негативне ставлення. «Шенгенські» європейці байдуже знизують плечима. Схоже, вони вважають, що будь-який мешканець країн за межами Шенгенської зони — представник низькопробної пострадянської породи, ледве чи не «недолюдина».
В останні тижні роздратовані болгари протестували проти процесу видачі Шенгенської візи. За запалом пристрастей ці демонстрації перевершили навіть мітинги протесту часів натовських бомбувань Югославії. В основному лють болгар спрямована на Європу. Однак певна її частка дістається сусідній Румунії, оскільки на майбутній зустрічі Ради ЄС iз питань правосуддя і внутрішніх справ повинно бути вирішено, коли зняти Шенгенські обмеження з обох країн, і чи потрібно це робити взагалі. Така ситуація протиставляє Болгарію і Румунію за класичною схемою «розділяй і пануй».
При введенні шенгенських угод і Румунія, і Болгарія опинилися в чорному списку. Коли обидві країни були запрошені до початку переговорів про вступ до ЄС, їм сказали, що потрібно зробити для того, щоб виявитися викресленим iз цього списку: посилити прикордонний і митний контроль, встановити більш суворі санкції за транзит наркотиків і нелегальних іммігрантів, і підвищити ступінь захищеності від підробки документів, які засвідчують особистість.
За всіма розрахунками Болгарія виконала всі ці вимоги, і в даний момент чекає відповідних кроків ЄС. І дійсно, тільки торік болгарські прикордонники конфіскували більш 1000 кілограмів нелегальних наркотиків, приблизно стільки ж, скільки в сукупності було конфісковано загалом у всій Європі. Цей факт спонукав американського посла в Софії назвати Болгарію, яка невпинно веде боротьбу з контрабандою наркотиків, «одним із самих надійних партнерів Америки» у війні проти наркотиків.
Стосовно Румунії думки членів ЄС розділилися. Німеччина сумнівається в тому, що Румунія готова вступити до Шенгенської угоди, і пропонує розглядати Румунію і Болгарію окремо, відповідно до досягнень кожної з країн. Безсумнівно, всі розуміють, що це означає: Німеччина хоче, щоб Румунія чекала на порозі ЄС якомога довше.
Франція, серед інших, стурбована можливим антагонізмом румунів, — мабуть, єдиного народу Східної Європи, що одержує дипломатичні підказки з Парижа. Французькі дипломати (схоже, з мовчазної згоди греків і голландців) пропонують, щоб з усіх питань Шенгенської угоди Румунія і Болгарія розглядалися б у парі, подібно до сіамських близнюків. Тому зараз болгари починають обвинувачувати румунів у тому, що через них доводиться чекати.
Ассен Агов, голова нашого парламентського комітету з питань зовнішньої політики, так відреагував на побоювання iз приводу того, що Болгарії доведеться чекати відсталу Румунію: якщо візові обмеження ЄС не будуть вчасно скасовані, то Болгарії слід вийти з Балканського Пакту Стабільності, і, можливо, анулювати його. Його логіка така, що відповідно до Пакту Стабільності Болгарія віднесена до однієї групи з тендітними балканськими демократіями типу Македонії та Хорватії, які можуть ніколи не побачити європейське «світло в кінці тунелю», — принаймні, не найближчим часом. Схоже, провина болгар полягає просто в географічній близькості до балканських воєн.
Болгарський національний координатор Пакту Стабільності подав у відставку на знак протесту проти різких заяв Агова, а уряд спробував дистанціюватися ще далі. Але оскільки опозиція нападає на наш уряд реформаторів за нібито малодушність перед ЄС, то кілька міністрів все ж таки приєдналися до думки Агова. Так само у ході спеціальних дебатів у парламенті вчинили і багато членів правлячої більшості. Об’єктиви тележурналістів піймали виконуючого обов’язки прем’єр-міністра Петра Жотева, який заявляє про те, що «очевидно, ми фізично неприйнятні для Європи. Вони не хочуть, щоб ми були в ній».
Шенгенські обмеження вражають не тільки національну гордість і економіку. Те, як ЄС дотепер вирішував цю відносно маловажну проблему, показує, що дорога до членства в ЄС виявляється вимощеною святенницькими намірами. Чи визначають членство в ЄС дружні чи упереджені відносини, або ж ситуація визначається об’єктивними обставинами? Наприклад, у Латвії та Литві візи зникли без будь-якого шуму просто тому, що країни-сусіди жорстко лобіювали це рішення. Кажучи словами датського міністра закордонних справ, «прийом країн Балтії в ЄС є пріоритетом зовнішньої політики Данії». Однак найближчі до Болгарії країни-члени ЄС, схоже, тужать за залізною завісою.
30 листопада Рада ЄС iз питань правосуддя і внутрішніх справ повинна зустрітися для того, щоб визначити долю Болгарії і Румунії в рамках Шенгенської Угоди. Члени Ради не повинні розглядати це рішення лише у вузькому змісті, оскільки — принаймні в Болгарії — їхні слова і вчинки починають спотворювати саме значення виразу «бути в Європі». Якщо об’єктивні факти і виконані зобов’язання можна навмисно проігнорувати, то болгари дійсно можуть повірити в те, що ЄС зацікавлений лише в розширенні Європи «балканізуючого» типу.
