Чи бувають планети віртуальними?
ЧИ РОЗПАДАВСЯ СРСР?
Захоплені аналізом економічної історії останніх десятиріч автори абсолютно втратили уявлення про політичну реальність. Питання «чому розпався Радянський Союз?» вони навіть не піднімають. А марно — саме оцінки економічних, політичних і духовних причин краху СРСР могли б чимало дати дослідникам можливостей відновлення Союзу.
Про об’єктивні причини розпаду написано вже багато, повторюватися не буду. У цьому випадку цікаве не це, а те, що автори опублікованої доповіді (а також Д.К’єза, А.Панарін, А.Дугін й іже з ними) факт розпаду СРСР загалом ігнорують. Що таке для фахівців «GIU» розпад Союзу? «Відкриття кордонів колишнього Радянського Союзу»! І край? Про які ж об’єктивні причини може бути мова, коли навіть сам факт випадає з розгляду?
Що для авторів «соціалістична економіка»? Лише певна «ефективно працююча модель». Для американців оцінка цілком адекватна — у Штатах економіка загалом ніколи не змінювалася, тож там чисто психологічно можливі лише два погляди на проблеми економіки: а) глобальний — «роби як ми, і все буде ОК!»; б) націоналістичний — «економічна модель — справа свята, робіть усе самі!». Тепер, коли перша позиція зазнала невдачі, відбувається чисто автоматичний перехід на другу позицію. Ясна річ, у цьому випадку з’ясовувати об’єктивні причини немає найменшого сенсу. Тут ми спостерігаємо зворушливу єдність американських і російських «почвеників» — «умом Росію не осягнути»...
Чи була соціалістична економіка «окремою планетою»? Так, була, та лише в тому розумінні, що Кремль не звертався по допомогу до МВФ і не сприймав його рекомендації (більше схожі на накази). Ну а коли так, то можна й не зважати на ту просту обставину, що останніми роками Радянської влади більш-менш пристойний рівень життя населення СРСР забезпечувався за рахунок торгівлі з Заходом дешевою сировиною.
ЧОМУ НЕ ВДАЛОСЯ «ХОДІННЯ В РИНОК»?
Це питання автори доповіді не піднімають також. Ну не вдалося, то й не вдалося, головне не причини, а наслідки. Обговорювати проблему спеціально, немає сенсу — дискусія на цю тему точиться вже давно й висловлено безліч цілком кваліфікованих точок зору з приводу як причин, так і наслідків, і шляхів виходу з сьогоднішньої кризи. Проте авторам це не цікаво. Утім, вони ігнорують не тільки «пострадянський», а й світовий досвід.
Практика свідчить, що стан набагато гірший від того, у якому опинилися «постросійські» країни може тривати практично нескінченно. Попри всю словесну агресивність російських «державників» на більше, ніж ускладнювати відносини між країнами їх не вистачає. І причина тут та сама — ідеологічний зміст «возз’єднання» дуже великий, але поки що не настільки, аби «побити» його цілковиту економічну безглуздість.
Автори, приміром, не обтяжуючи себе аналізом, стверджують, що Україна повинна стати аграрним додатком Росії. Та не потрібно бути великим економістом, аби знати, що колгоспна система зазнала цілковитого краху ще за «тих» часів. Відновлення соціалізму зовсім не робить вирішальною участь у Союзі України. Урешті-решт Росія цілком спроможна прогодувати себе сама, а не прогодує — звідки в авторів переконаність, що Захід не схоче повернути собі частину втраченого в результаті дефолту у вигляді закупок продовольства Росією? Ця практика либонь не вчора склалася...
НАСЛІДКИ
Якими будуть наслідки «виходу» країн російської зони впливу з цивілізації?
Економічні:
* Оскільки в особі авторів Захід сам штовхає Росію на шлях відновлення соціалізму, передбачити результат важко. Виходячи з об’єктивної ситуації, комуністи, можливо, і самі пішли б на демократизацію радянської економічної системи. І справді, не такі вони дурні, як хочуть здаватися електорату — навіщо відновлювати нежиттєздатні схеми? Однак саме такого шляху автори матеріалу комуністам не пропонують, йдеться про відновлення саме радянської системи.
* Відновлення явно нежиттєздатних схем псевдоавтаркії призведе до економічної слабкості і, знов-таки, до залежності від Заходу. Правда, в дещо інших формах.
* Утім, навіть без допомоги Заходу з поверненням до соціалістичного курсу ситуація лише погіршиться. Проблема в масовій свідомості, яку автори навіть не обговорюють. Нині ліві «інтегратори» висловлюють інтереси економічно пасивної, по суті, нежиттєздатної частини населення. Після їхнього приходу до влади за західним сценарієм економічно активну частину населення (яку автори чомусь зводять до бандитів) буде знищено чи загнано в тінь. З ким доведеться будувати соціалізм? Та з тими, хто водночас стверджує, що реформи у країні не проводяться і що в реформах — головне зло. Перепрошую, але ж це стосується й соціалістичних реформ... Настрої людей комуністам доведеться долати так само, як і ринковикам. Відмінність полягатиме в тому, що тих, кого ринковики залишають помирати під огорожею, комуністи відправлять помирати на лісоповал.
Політичні:
* Маленька Чечня стане воістину всесоюзним досягненням. Утім, як полюбляв говорити один відомий американський політик — «і нехай вони вбивають одне одного якнайбільше».
* Великою країною з принципово нежиттєздатним економічним режимом і перманентною громадянською війною легше лякати — відновляться приємні часи «холодної війни» і гонка озброєнь. Перші кроки в цьому напрямі (у вигляді поступового підходу США до порушення договору про ПРО) уже робляться.
КОМУ ЦЕ ВИГІДНО?
Це питання вирішується дуже просто. За всіх часів на Заході існували два угруповання буржуазії, не цілком однакових за своїми цілями. Першу назвемо «військово-промисловою». Не будемо згадувати, скільки витрачали США на оборонні програми під час «холодної війни» і скільки втратив ВПК під час перебудови й розвалу СРСР. Напевне, частина цих коштів осідала й у кишенях експертів «GIU». Інша, умовно «мирна», частина буржуазії була більше зацікавлена не в гонці озброєнь, а в мирному освоєнні практично безмежного постсоціалістичного ринку.
На певному етапі перемагала «мирна» фракція, на якомусь — «військова». Нині, здається, настав етап останньої. Росія Жириновського—Лужкова дуже вигідна цій фракції. Ну лише уявіть собі — яке страховисько! За всієї зовнішньої «страхітливості» оновлений Союз не стане ані найменшою економічною загрозою. Лише вельми відносною військовою. Ох, як здорово — не країна, а просто такий собі невеличкий концтабір, куди можна буде засилати і своїх небажаних...
КОМУ ЦЕ НЕ ВИГІДНО?
Власне кажучи — нікому. Я навіть не кажу про нас. Населення колишнього Союзу до таборів звичне, і, більше того, в масовому порядку в ці табори саме рветься. Справа навіть не в цьому.
Чи потрібна людям на Землі постійна загроза випадкової ядерної війни? Чи потрібне людям повернення до гіперіндустріальної економіки, яка заради військової безпеки відмовляється від соціальних і екологічних програм? Чи потрібні людям періодичні агресивні зазіхання відновленої наддержави (запитайте в чеченців і албанців)? Чи потрібні вибухи атомних електростанцій і отруйні хмари від зруйнованих терористами під час громадянських воєн хімічних заводів? Невже автори вважають, що ці хмари крутитимуться навколо російської території, не перетинаючи державних кордонів оновленого Союзу?
В умовах протистояння, до якого нас штовхають автори статті, розв’язання будь-яких глобальних проблем стане можливим тільки у спільній труні. І все — заради прогресу? Чи з жалю до страждаючих внаслідок виконання Західних порад «есендевців»? Сумнівне це все... А те, що українці, росіяни й білоруси самі спроможні обрати свої шляхи розвитку (нехай і неосоціалістичні) авторам на думку не спадає — не вигідно.
ЧИ Є ВИХІД?
Яким би не був цей вихід, можна з упевненістю сказати — відновлення «завіси» є шляхом у прямо протилежному напрямі. Особисто мені найбільш прийнятним видається створення світової постекономічної єдності при збереженні культурної своєрідності всіх регіонів. Утім, із цим ми розберемося. Головне — не повернути на шлях у явну безвихідь...
