Чи вплине безпрецедентна заява Лукашенка на відносини Києва й Мінська?

Міністерство закордонних справ України миттєво відреагувало на безпрецедентно некоректні заяви президента Білорусі Олександра Лукашенка відносно українського керівництва. При цьому офіційний Київ наголосив, що особисті образи не прийнятні у спілкуванні між людьми, особливо ж коли образливі висловлювання адресуються державним діячам, які представляють суверенні країни й цілі об’єднання країн. Чи вплинуть ці заяви Лукашенка на відносини між Україною та Білоруссю?

Анатолій ЛЯБЕДЬКА, Лідер Об’єднаної громадянської партії, Мінськ

— Я можу заявити, що є висловлювання сильні, що підхоплюються ЗМІ. Я пригадую, як свого часу іспанський король обірвав відомого Уго Чавеса словами: та не заткнувся б ти. І це обійшло всі інформаційні агентства, й усіма читалося — це було сильне висловлювання. А є висловлювання за межею не просто дипломатії, а за межею елементарної політичної культури. Тому завжди вкрай складно коментувати подібного роду висловлювання. Якби я був прибічником білоруського президента, то я б почервонів. Але я не прибічник, тому не червонію. Але вважаю, що це є настільки великим внеском у українсько-білоруські відносини, що може стати певною цеглиною в закладці берлінського муру, що з’явиться на кордоні між двома державами. Це не відповідає національним інтересам Білорусі в першу чергу, й України. Закладка нових мурів не потрібна ні бізнесу, ні людям, ні політикам.

Що стосується пояснення подібним висловлюванням Лукашенка, це емоції. А вони добрі лише на стадіоні, коли твоя команда виграє. А в політиці емоцій треба остерігатися, ними треба управляти. У цьому є мистецтво політика. Олександр Григорович не перший рік у політиці, й за цей час ці ази політики слід було б осилити. З другого боку, це свідчить про те, що ситуація у нас непроста, складна. І це теж є додатковим каталізатором емоційної реакції на те, що відбувається всередині країни та довкола. Але ця емоція дорого коштувала Білорусі та її громадянам.

Щодо того, чого добився Лукашенко, посварившись з усіма сусідами, зокрема, й у даному випадку з Україною. Це не ложка дьогтю, а ціле відро дьогтю в українсько-білоруські відносини. Це їх не розвиває, а загальмовує. У відносинах з’являється вже особиста неприязнь, недовіра. А всередині Білорусі переважна більшість людей знизують плечима й зводять брови в здивуванні. Такі заяви Лукашенка не зрозумілі людям. А аналітики говорять, що це емоційна реакція на те, що, перш за все, відбувається всередині країни — важке, складне положення — й не виходить у зовнішній політиці. Сьогодні нічого політикам, які перебувають при владі, пред’явити громадянам.

Чи створює це сприятливі умови для білоруської опозиції? Хочу зізнатися, що в нас не виходили стосунки з українською політичною елітою. В Україні теж не було вироблено чіткої стратегії щодо Білорусі. Можливо, така ситуація є тим випадком, коли є сенс в Україні владі й опозиції звертати увагу не лише на тих, хто при владі, як це було раніше. Можливо, це підштовхне політичні сили до того, щоб диверсифікувати стосунки й подивитися на Білорусь двома очима: побачити, що тут є не лише влада, а й громадянське суспільство, політична опозиція — і тому треба будувати стосунки з усіма.

Ми як опозиція хочемо показати, що для білорусів є альтернатива, яка має базуватися на демократії, ринковій економіці. Наразі ми займаємося розробкою економічної платформи, зміною законодавства, що стосується політичної системи в Білорусі. І завдання стосується того, щоб виробити це не лише владі, а й громадянам Білорусі.

Роман ЯКОВЛЄВСЬКИЙ, політичний оглядач, Мінськ.

— Нікого в Європі не повинна була здивувати така поведінка й лексика білоруського лідера. Що стосується Києва, то після вчорашнього вже точно в Києві не скоро побачать ратифіковані грамоти про білорусько-український державний кордон. Питання формально залишатиметься відкритим, що для Києва небажано, зважаючи на переговорний процес з Євросоюзом. До того ж, усе це ставить хрест на пропозиціях Києва бути посередником між Мінськом і Брюсселем. Про це навіть мови бути не може. Що стосується Москви, це свідчить про те, що бажаний російський кредит, якого в Білорусі чекають усі, судячи з усього, якщо й буде, то не так скоро, як би цього хотілося Мінську.

Учорашня заява Лукашенка фактично ставить хрест на всіх зусиллях, які останнім часом робив голова білоруського МЗС Сергій Мартинов, будучи негласно в Європі, щодо відновлення діалогу з Брюсселем.

Незважаючи на те, що Київ дуже обережно поводився у відносинах з Мінськом, і ось така подяка з боку Лукашенка. Після вчорашнього в оточенні Білорусі дружніх сусідів не залишилося. Україна була останньою, де більш-менш не було таких перепалок. З Москвою були. Образи на адресу поляків були. Балтії теж дісталося по-різному. А тепер дійшла черга й до Києва. Така реальність. У Білорусі говорять таке, що Віктор Федорович за комплекцією зовсім інший, ніж Дмитро Анатолійович, і може відчутно здачі дати.

Не бачу перспектив для Білорусі. Це цілковита безвихідь. Доводилося чути, що Білорусь переживає такий тайм-аут у відносинах з Європою, то вчорашній день довів, що це не тайм-аут, а я Україну також розглядаю нерозривно з Європою, а повний аут. І говорити про перспективи з таким лексиконом і таким ставленням, у даному випадку, до сусідів — це безперспективна політика. А наслідки такої політики відчують усі. На жаль, і громадяни Білорусі теж. Хоча слід визнати, що процес протверезіння в Білорусі йде, і йому сприяють і такі гострі моменти. Зараз йдеться про інше поняття опозиції — опозиції здоровому глузду. Головним опозиціонером є білоруський керівник, тому що він знаходиться в опозиції здоровому глузду. Інакше тут не говорять. Що стосується статусної опозиції, то вона після 19 грудня 2010 року розгромлена. І говорити про те, що вона може ставити владі умови, не випадає.

Олександр СУШКО, директор Інституту євроатлантичного співробітництва, Київ:

— Очевидно, що Лукашенка зачепила не стiльки ситуація із його запрошенням, скільки те, у який спосіб воно було йому подано. Він як особистість, якій властиві прояви такого типу емоцій, виявив їх у притаманній для себе психологічній ролі. А те, що в даній ситуації під його роздачу потрапили керівництво України та Єврокомісії, це скоріше збіг, а не свідчення якогось політичного курсу чи політичного вибору. Він у такому тоні висловлювався і про інших керівників, зокрема російських. У цьому є складова його харизми, яка багато кого приваблює і багато кого відштовхує. Це індивідуальні риси даного керівника, які, очевидно, переносяться і на системні риси білоруського правлячого режиму. В даній ситуації дійсно кидається у вічі певна нераціональність дій, бо це, безумовно, підриває канали доступу до міжнародних інституцій, а також міжнародні позиції Білорусі. Але справа в тому, що білоруський режим від самого початку побудований у такий спосіб, коли керівництво може дозволити собі у деяких випадках ігнорувати міжнародні обставини. Інша справа, що не можна ігнорувати всіх міжнародних партнерів одночасно. Але ресурс виживання білоруського режиму дозволяє йому поводитися у такий спосіб на міжнародній арені. Безумовно, це підсилилося після подій у грудні минулого року. Лукашенко намагається сповна скористатися роллю того ізгоя, яким він став після грудневих подій. Він певною мірою грає на сентиментах певної частини як білоруського суспільства, так і інших суспільств, у яких є попит на лідерство брутального типу.

Я думаю, що він чітко розуміє ту психологічну нішу, у рамках якої він існує, і можливу амплітуду дій, які йому нічим не загрожують.

Щодо двосторонніх українсько-білоруських відносин, тут це, дійсно, явище безпрецедентне. Ми не пам’ятаємо такої риторики стосовно України. Ніколи, навіть у часи президентства Ющенка, не було таких висловлювань персонально проти глави української держави. Вперше ми бачимо персональні висловлювання і, враховуючи психологічні особливості нашого Президента, можемо передбачати, що наслыдком буде певний період охолодження стосунків, можливо, навіть їхня мінімізація. Скоріше за все, з українського боку триватиме пошук якоїсь адекватної відповіді на такий закид.

На мою думку, реакція українського МЗС на заяву Лукашенка є достатньо гострою. Разом з тим, мені здається, що МЗС України таким чином потрапляє в розставлену самим же Лукашенком пастку. Тому що білоруському лідеру вигідна саме така реакція. Він свідомо провокує брутальність. Це його методи комунікацій. У мене загалом немає претензій до реакції українського зовнішньополітичного відомства. Я вважаю, що тут можна було дозволити собі більше іронічності, на кшталт реакції ЄС, який фактично усунувся від предметного коментування висловлювань Лукашенка.