Чи встоїть Iдліб?

Останнім часом пильна увага світу прикута до подій у Сирії, а саме до можливого широкомасштабного наступу урядових військ президента цієї країни Башара Асада за підтримки Росії та Ірану на провінцію Ідліб.

Минулими вихідними ці сили вже завдали по Ідлібу щонайменше 90 ударів, внаслідок яких загинули четверо цивільних, зокрема двоє дітей, повідомляє DW. Це сталося 8 вересня, наступного дня після переговорів у Тегерані президентів Туреччини, Ірану та Росії Реджепа Таїпа Ердогана, Хассана Рухані та Володимира Путіна щодо сирійського питання.

Генсек ООН Антоніу Гуттеріш наголосив на тому, що повномасштабного бою за Ідліб треба уникнути будь-якою ціною. Якщо цього не станеться, сказав він, наступ призведе до «гуманітарного кошмару, не схожого на будь-який інший у кривавому сирійському конфлікті». Водночас представник Офісу ООН з координації гуманітарних питань Єнс Лаерке зазначив: «це може стати найгіршою гуманітарною кризою XXI ст., якщо дійде до повномасштабної військової операції».

Великобританія, Франція, Нідерланди, Польща, Швеція, Німеччина, Бельгія, Італія підписали спільну заяву, в якій закликали Росію та Іран не порушувати режиму припинення вогню. 

Тим часом ЗМІ повідомляють про те, що сирійський режим нібито готується до застосування під час наступу на Ідліб хімічної зброї. США неодноразово закликали Асада утриматися від цього кроку. А нещодавно прес-секретар Білого дому Сара Сандерс заявила: якщо хімічну зброю застосують, США та їхні союзники «відреагують швидко та належним чином». CNN повідомляє, що вже навіть складено список сирійських об’єктів, пов’язаних з розробкою та зберіганням хімічної зброї, по яким Вашингтон може нанести ракетний удар у такому випадку.

«ТРЕБА ЗАДІЯТИ МОГУТНІСТЬ ПОТЕНЦІАЛУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ»

«День» розпочав розмову з завідувачем відділу історії країн Азії та Африки Iнституту всесвітньої історії НАН України В’ячеславом ШВЕДОМ з прохання детальніше розповісти про ситуацію навколо провінції Ідліб і можливі наслідки наступу на неї:

— Саміт так званого «Союзу трьох» за участю лідерів Росії, Ірану та Туреччини, що відбувся  7 вересня, формально був присвячений обговоренню ситуації в Сирії в цілому, але головною темою стала ситуація навколо провінції Ідліб. Це одна з трьох зон деескалації. Характерною прикметою цієї провінції, де проживає майже 3.5 млн. людей, є те, що в ній сконцентрувались фактично всі збройні сили сирійської опозиції: ті, що прихильні до Туреччини, Саудівської Аравії та інших країн Затоки, а також радикальні угруповання, пов’язані з «Аль-Каїдою». Туди також перемістилися десятки тисяч сирійців, які були змушені евакуюватися з інших регіонів Сирії. Ситуація була, є і залишається дуже небезпечною, тому що Ідліб залишився єдиним непідкореним регіоном Сирії, де панують представники сирійської опозиції. До речі, сім років тому ця провінція стала одним із центрів повстання проти режиму Башара Асада. Можна сказати, що Ідліб — це сирійський П’ємонт.

Під час саміту «Союзу трьох» проявилися дві лінії поведінки: одна — Туреччини, інша — режиму Башара Асада і його союзників — Росії й Ірану. Анкара дуже стурбована тим, що в Ідлібі може пролитися багато крові. За словами президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, якщо такий наступ відбудеться, Ідліб перетвориться на «криваве озеро». Ердоган вперше прямо зіткнувся у словесній битві з російським і іранським колегами, доводячи, що в будь-якому разі не можна проводити там військові операції, тим більше бомбардування, хімічні атаки, адже це призведе до гуманітарної катастрофи. Потрібно зрозуміти Туреччину, адже Ідліб межує з цією країною, і якщо почнеться широкомасштабний наступ, населенню не залишиться нічого, як просуватися на територію Туреччини, а там і так — майже 3  млн біженців із Сирії. Турецьке керівництво говорить, що більше не в змозі прийняти і утримувати на своїй території ще декілька мільйонів сирійців.

Іншу позицію зайняли сирійський режим та його «господарі» — Іран і Росія. У Башара Асада як такої сирійської армії вже практично не існує з 2015 року. Цей режим повністю тримається на іранських багнетах, вони перемішалися з рештками сирійської армії, переодягнулися в сирійську форму та видають себе за сирійських військових. Іран і Росія підштовхують офіційний Дамаск до жорсткої атаки проти Ідлібу та опозиційних сил, які там закріпилися.

Буквально за день до початку саміту в Тегерані офіційний представник російського МЗС Марія Захарова так охарактеризувала позицію Росії: «Ми терористів вбивали, вбиваємо і будемо вбивати». Таку ж позицію зайняв і президент РФ Путін під час саміту, коли говорив, що наступ може не відбутися лише, якщо військові загони опозиції складуть зброю.

Але думаю, що цього не станеться і що ця провінція переживатиме дуже трагічні події. Протягом кількох днів після саміту сирійський режим та іранські сили концентруються навколо Ідлібу, відбулися перші бомбардування. Поки ще ніщо не може завадити майбутній атаці сирійської армії, а насправді іранських військових, найманців, які будуть прикривати свої дії російською авіацією.

США б’ють на сполох, говорять, що роблять усе для того, щоб не допустити такого перебігу подій. Але мені здається, і як кажуть американські аналітики, малоймовірно, що в Сирії відбудеться пряме зіткнення між Росією і США, тому що дуже швидко ескалація може призвести до глобальної війни.

Хоча міністр закордонних справ Росії Лавров днями заговорив про те, що небезпека цього збільшується. Дійсно, в Середземному морі сконцентрована ескадра російських кораблів. Проте вона не йде у жодне порівняння з силами шостого американського флоту. Росія має 30—40 військових літаків на авіаційній базі Хмеймім, в той час як США мають два авіаносці типу «Німіц», кожен з яких має на своєму борту 85—90 літаків, не кажучи вже про авіаційні бази у південній Італії, в регіоні Близького Сходу.

Туреччина також не залишається осторонь і концентрує свої війська біля провінції Ідліб. Є небезпека того, що цей конфлікт, у разі відкритого наступу сирійського режиму, може поставити не лише Близький Схід, а й весь світ на грань глобального виклику.

— Якої реакції слід очікувати від Вашингтона?

— На жаль, ситуація набагато ускладнилася внаслідок абсолютно непродуманої, безсистемної та авантюрної політики президента США Дональда Трампа в цілому на Близькому Сході та особливо стосовно Туреччини. Ця країна є найбільш слабкою ланкою «Союзу трьох». У Туреччині панує сунізм, Партія справедливості і розвитку близька за своєю ідеологією до «Братів мусульман», і їхній союз з Росією та Іраном — тимчасовий. Багато в чому непродумані дії Трампа щодо Туреччини (запровадження високих мит на низку турецької продукції тощо) призвели до помітного зростання антиамериканізму в суспільній свідомості турецького народу та еліти. Ця політика підштовхнула Іран, Туреччину та Росію до створення поки що міцного «Союзу трьох», який не дозволяє США ефективно здійснювати свою політику на Близькому Сході. Якби Вашингтон терміново змінив підхід до Анкари, простягнув їй руку, знайшов шляхи нормалізації широкого кола проблем у відносинах, це було б дуже сильним стримуючим заслоном, щоб не допустити кривавих подій навколо Ідлібу.

— Що ще має зробити світ, щоб зупинити наближення цієї катастрофи в Сирії?

— Більш активно мала би залучитися європейська дипломатія. До речі, Ердоган збирається з візитом до Німеччини. Берлін та Анкара давно є традиційними союзниками. Не зважаючи на те, що між ЄС і Туреччиною теж є багато проблем, вони розуміють, наскільки зараз треба задіяти могутність потенціалу європейської дипломатії, щоб попередити розвиток подій у цьому регіоні у вкрай небажаному форматі.

Декілька країн Близького Сходу також закликали не допустити атаки на Ідліб. Але у них складні відносини з Туреччиною. Після катарської кризи Туреччина стала на бік Катару, розвиває з ним відносини, а це дуже нервує Саудівську Аравію, Об’єднані Арабські Емірати, Бахрейн, які вбачають у цьому небажаний для себе розвиток подій. Тобто там немає чіткої єдності країн, які мали б створити єдину антиіранську коаліцію, щоб змусити Іран якщо не покинути територію Сирії, як вимагають США та Ізраїль, то хоча б не допустити кривавого розвитку подій у провінції Ідліб.