Чи йде економічне зростання на користь бідним?

Несумісні твердження? Зовсім не обов’язково, бо в даній дискусії і та, і інша сторона в багатьох відносинах кажуть про різні речі. Одна сторона може говорити про абсолютну убогість, інша — про відносну убогість. Більш того, за пересічними даними приховано велике розмаїття: в одних країнах бідні можуть виграти від зростання економіки, в інших же вони можуть виявитися дуже знедоленими для того, щоб скористатися його плодами. Іншими словами, правда частково знаходиться і на тій, і на іншій стороні. Однак цілісна картина набагато складніша, ніж представляється учасникам дискусії по обидві сторони барикад.

Нові дані, що спираються на національні опитування, зібрані в 1990-х роках, підтверджують виведення більш ранніх. Згідно з ними, немає ніяких або майже ніяких свідоцтв тому, що зростання економіки супроводиться збільшенням майнової нерівності. Цей результат має важливе значення: якщо частка національного прибутку, що належить бідним, не меншає по мірі економічного розвитку, то без всякого сумніву, бідні будуть вигравати в абсолютних величинах. Економічне зростання буде приводити до скорочення убогості, а економічний занепад — до її збільшення.

Більш того дані, що є в наявності підтверджують, що більш високі темпи економічного зростання призводять до більш високих темпів скорочення убогості. Таким чином, ці спостереження підтверджують гіпотезу, якої дотримується «Економіст».

Проте ніби виникаючий звідси висновок про те, що зростання економіки збільшує прибутки бідних «приблизно в тому ж об’ємі, як і прибутки всіх інших», виявиться неправдивим. Беручи до уваги існуючу нерівність, абсолютне збільшення прибутків багатих виявиться більшим — набагато більшим — за зростання прибутків бідних. Якщо співставити 10 процентів самих багатих індійців з 20 відсотками найбідніших жителів цієї країни, то викликане сукупним зростанням економіки збільшення прибутків в першій групі виявиться приблизно в чотири рази вище в порівнянні з другою. У Бразилії ця різниця буде в двадцять разів вище. Таке спостереження узгодиться з тим, що в загальноприйнятому вимірюванні зростання економіки в загальній складності ніяк не впливає на майнову нерівність.

Якщо дивитися тільки на середні показники, то можна також випустити з уваги факт того, що бідні люди по-різному переживають часи економічного зростання. Одні й ті ж темпи економічного зростання можуть принести із собою як скромне скорочення убогості, так і її значне падіння. Можна знайти немало прикладів того, що період економічного зростання супроводиться зростанням убогості. Насправді, найнадійніші з існуючих даних кажуть про те, що нерівність зростає приблизно 50 процентів часу, а в решту часу — убуває.

Якщо навіть економічний розвиток і не призводить до зміни сукупної нерівності, то в будь-якому випадку на всіх суспільних рівнях є й ті, що виграли, а є й ті що програли. Багато хто виходить із убогості, інші ж навпаки в неї потрапляють, нехай навіть сукупний індекс бідності змінюється вельми незначно.

Один із важливих чинників, що пояснюють неоднорідність досвіду, пережитого країнами, що розвиваються в 1990-х роках, — початкові умови, що надзвичайно розрізнюються, в яких знаходилися країни, що проводять економічні реформи. Найбільш значуща відмінність проявляється, очевидно, в неоднорідності фізичного і людського капіталу, що належав бідним. У тих країнах, де бідні звичайно були безграмотними, хворими, ізольованими або такі, які належать до маргінальних суспільних груп, їм залишалося менше шансів скористатися виграшем від економічного зростання. Іншими словами, в тих країнах, в яких рівень майнової нерівності високий, економічний розвиток призводить до зменшення нерівності в меншій мірі в порівнянні з тими країнами, в яких майнова нерівність відносно невелика.

У свою чергу, ці відмінності зв’язуються з давнішніми відмінностями в політичних режимах. Передбачимо, що всі країни, що переживають період реформ, можна було б розділити на дві категорії: до однієї категорії увійдуть ті країни, в яких політика минулого благоволить багатим, підтримуючи нерівність штучно високою; іншу ж категорію складуть ті країни, в яких політика минулого мала протилежний ефект, втримуючи нерівність низькою. Відкриття економіки для зовнішніх чинників і розкріпачення внутрішніх ринків з великою часткою ймовірності може спричинити відчутний перерозподіл прибутків між багатими та бідними, але в кожній із двох груп країн цей перерозподіл буде йти в протилежних напрямах.

Насправді, в середньому політичні реформи надають нульовий вплив на нерівність. Проте за гладким фасадом відбуваються значні перерозподіли прибутків. Політичні реформи призводять до різних результатів в різних країнах, що розвиваються, як того і слід було б чекати, приймаючи до уваги різні стартові умови. У результаті середні значення приховують страждання людей.

Таким чином, обидві сторони в цій дискусії кажуть вірні речі. Одна сторона згладжує різнорідність історичного досвіду різних країн; друга часто нехтує усередненими показниками і замість фокусується на тих випадках, в яких висока або зростаюча нерівність не дозволяє бідним у повному об’ємі скористатися вигодами, що приносяться економічним зростанням.

Досі були всі підстави стверджувати, що в середньому виграш бідних від економічного зростання переважує їх втрати. Однак не менш важливо усвідомити всі можливі наслідки для найбіднішої частини населення країн, що розвиваються, з тим, щоб краще зрозуміти, як забезпечити більш високі темпи економічного зростання, від якого бідні виграють прямо. І саме в цьому напрямі повинні зараз розвиватися дебати.

Мартін Равальон, директор відділу з питань економік, що розвиваються у Всесвітньому банку