Демократія перед майбутніми випробуваннями

Французький політолог і есеїст Жак Атталі здобув популярність ще в 1980-х роках завдяки високому положенню в оточенні президента Франції Франсуа Міттерана. Він був спочатку радником французького президента, а потім першим президентом Європейського банку реконструкції та розвитку. Жак Атталі є засновником сучасного мондіалізму, або іншими словами, світового урядування. В інтерв’ю французькому часопису Le Monde він розповідає про те, з якими труднощами стикатиметься сучасна демократія в найближчому майбутньому. Політолог пропонує своє бачення вирішення проблем, які постали перед демократичними країнами.

— Перед нашими демократичними суспільствами постають такі проблеми, як потепління клімату, дедалі зростаюча нестача води, управління в майбутньому 9 млрд. землян, серед яких 6 млрд. проживають в містах. Чи не викликає це великі труднощі при прогнозуванні майбутнього?

— Велика проблема демократії полягає в тому, що сьогодні керівник не має права бути попередньо непопулярним. Він мусить бути державним мужем, який думає на далеку перспективу. Неспроможність прогнозувати майбутнє загрожує вдосконаленню і водночас майже завжди призводить до помилок, результатом яких є скорочення термінів перебування при владі. Візьмемо для прикладу пенсійне забезпечення. Це величезна мета на наступні десятиліття: ситуація є катастрофічною в багатьох країнах, особливо у Франції. Кожного року кошти, які призначені на ці цілі, використовуються на інше. Однак достатньо порівняти резервні фонди, створені для пенсійного забезпечення, щоб мати показник довгострокової турботи відповідно до можливостей країн. Дійсно, прогнозування зазнало майже повної дискредитації. Безсумнівно, воно постраждало від використання радянською системою, яка уподібнювала прогноз і пропаганду. Підприємства, зокрема сімейні, краще всіх зрозуміли, що державу потрібно безперестанку змінювати, щоб вона продовжувала існувати. Парадоксально, нації, які були призвані існувати довше, ніж підприємства, часто розвалювались через намагання зберегти теперішній лад і відмовляючись змінитися: неспроможність думати про майбутнє, це — відмова організувати зміни.

— Якими можуть бути наслідки такої неспроможності?

— Немає негайної відповіді на небезпеку, зокрема тієї, яка пов’язана із загальним підйомом нестабільності. Саме це лякає. Знову викликає стурбованість ця трудність демократії стосовно майбутнього. Національні чи релігійні тоталітаризми набувають утрачений престиж. Ми стаємо свідками навіть мимовільних тоталітаризмів. Як у випадку заяви Ніколя Юло, щирого демократа, який стверджує, що жодне рішення у будь-якій сфері не може бути ухвалено, не будучи підданим екологічному диктату. Невже з’являється зелений тоталітаризм? Це неможливо. Розглянемо інший приклад. Я ніколи не забуду, що принципи економічної теорії Кейнса першим застосував Муссоліні, другим — Гітлер. І лише третім був Рузвельт.

— Якими є рушії передбачення історії?

— Їх є два. Першим є бачення, яке відноситься до манії величі. Керівник з таким баченням хоче лишити слід і намагається міркувати над тим, що є корисним у довгостроковій перспективі. Наприклад, як Франсуа Міттеран. Він не лише хотів, щоб його ім’я було написано на монументі, але й хотів знати, що про нього будуть думати через 30 років. Саме це змушувало його оточувати себе дуже молодими політиками, як пояснював він, «кажуть, що завдяки мені вони ввійшли в кар’єру». Таке передчуття перевіряється сьогодні із Сеголен Руаяль і новим поколінням, яке перебуває на щаблях влади.

Інший рушій покладається на страх, щоб виправдати діяльність на довгострокову перспективу. Наприклад, європейське будівництво, яке розпочалося в 1947—1948 роках з початком холодної війни і закінчилось із падінням Берлінської стіни в 1989 році, трималося на чотирьох страхах: поверненні німецького демона, французького боягузтва, радянської влади і нарешті, виведенні американської армії з Європи. Сьогодні ці чотири страхи зникли, і будівництво Європи призупинилося.

— Хто між США, Азією і Європою найкраще підготовлений для того, щоб думати про майбутнє?

— Звісно, азіатські країни. Через страх і манію величі, індійці та китайці мають велику перевагу. Навіть враховуючи те, що ці величезні країни є надзвичайно великими за кількістю населення. У США громадськість, яка думає про майбутнє, є набагато чисельнішою, ніж у Франції. Крім цього, у США дуже шановані мозкові центри. На мою думку, найкраще підготовленими до прогнозування майбутнього є маленькі держави. Для таких країн рівняння з прогнозування є дуже простими. Приміром, Сінгапур з населенням 2 млн. чоловік, оточений ворогами зі всіх боків, знає, що йому потрібна сильна армія, яка не переважає за чисельністю іноземні армії, але спроможна давати їм відсіч завдяки високим технологіям і особливо завдяки спроможності привертати до своїх лав еліту. Південна Корея, перш ніж ухвалити стратегію відносин із Північною Кореєю, відправила експертів до Німеччини. Спеціалісти дійшли висновку, що надто швидке об’єднання країни буде помилковим, відтак вони розтягують його максимально і думають про довгостроковий перехідний період.

В Ізраїлі передбачення майбутнього є питання життя та смерті. Наслідком цього стало вироблення довгострокової, секретної і дуже цікавої стратегії стосовно нових технологій і природи ведення війни. Норвегія, яку населяє лише 4 млн. чоловік, і яка здавна піклується про довкілля є єдиною нафтовою державою, яка створила резервний фонд величиною понад 200 млрд. на пенсійне забезпечення і фінансування реконверсії країни, коли більше не стане власної нафти.

— Яким може буде вихід із даної ситуації для демократій великих країн?

— Однією із дійсних відповідей може стати омолодження політичного класу, в той час як світ старіє. Владу також потрібно давати тим людям, які беруть на себе відповідальність на 20 років, тому в їх інтересах працювати на довгострокову перспективу. Це вже робиться скрізь за винятком Франції. Громадська думка йде у цьому напрямку. Молодь стає зрілою значно раніше. Навіть якщо вона не голосує, вона переживає відносно того, який світ лишать їй. Більше того, вона має в своєму розпорядженні найбільш ефективні засоби висловлювання: iнтернет, блоги (blogs від web log — це мережаний журнал чи щоденник) і Web 2.0 (бачення мережі, в якому інформація поділена на мікро- частини, які можуть бути розподілені на десятки доменів. Таким чином мережа документів трансформувалась в мережу даних). Чи зможуть демократії досить швидко проектувати своє майбутнє? Нічого немає менше певного. Повернення диктатури є можливим. Крім того, сьогодні поява нових технологій і техніки спостереження загрожує індивідуальним свободам. Відтак їх необхідно інтегрувати в нову концепцію права. Якщо цього не станеться, то XXI століття може стати таким же жахливим, як і XX століття, з таким самим тоталітарним відхиленням (1917— 1989), але з ще більшою кількістю жертв.

— Чи може світовий уряд допомогти нам прогнозувати майбутнє?

— Інтереси великих країн є суперечливими. Вони досягають згоди лише після великих криз: Ліга націй зародилась після першої світової війни: Організація Об’єднаних Націй після другої світової війни. Не потрібно чекати третьої світової війни, щоб створити світовий уряд. Такий проект є досить простим — треба об’єднати Раду Безпеки і групу восьми найбільш розвинутих країн світу G8. Таке рішення буде легітимним і репрезентативним. Китайці та індуси зацікавлені в цьому. Потрібно лише, щоб цього захотіли європейці та американці. Але зараз Шекспір і боротьба за владу відновлюють свої права.