Держава Путіна — Медведєва

Як відомо, що для росіянина добре, те для німця смерть. І це має стосується не лише кількості вживання міцних напоїв. Ніхто чомусь не замислювався над зворотною теоремою. Що для німця добре, те для росіянина смерть. Ще царствена Катерина у своєму листуванні з французькими просвітителями доводила, що російському селянинові дуже добре в кріпосній неволі. Після польського повстання 1830 року цар Микола скасував у Царстві Польському кріпацтво, а в іншій частині країни зробити це відмовився. Не доросли до особистої свободи його піддані. Те, що в Росії «власна стать» і особливий шлях у всьому як спадок царського режиму сприйняли більшовики, а тепер досить часто повторюють ті, хто правлять нею сьогодні. Про керовану та іншу особливу демократію в сусідній країні згадувати стало не дуже модним. Тепер говорять дещо інакше. Причому, на різні голоси.

Володимир Путін нещодавно зустрічався з членами Валдайського клубу. Там він виклав своє бачення нинішньої ситуації у російській державі. Звичайно, й інший член тандему не мав відставати і в колі авторитетних людей висловити і свою думку. І для розуміючих людей показати деякі відмінності від сказаного прем’єром у Сочі.

Відповідаючи на запитання учасників зустрічі, Медведєв сформулював п’ять принципів російської демократії. До того ж, перед цим він запевнив, що «Росія, поза сумнівом, є демократією. У Росії є демократія. Так, вона молода, незріла, незавершена, недосвідчена, але це все-таки демократія. Ми на самому початку шляху. І в цьому питанні нам є над чим працювати. Але ми вільні... Я назву п’ять вимог, що вважаю основними.

По-перше, це правове втілення гуманістичних цінностей та ідеалів. Другим стандартом вважаю здатність держави забезпечувати і підтримувати високий рівень технологічного розвитку. Стимулювання наукової діяльності, стимулювання інновацій, зрештою, продукує достатню кількість соціальних благ. Достатню для досягнення гідного рівня життя громадян... Як писав видатний американський соціолог Сеймур Ліпсет, «чим багатша нація, тим вищі її шанси на стійку демократію»... До найважливіших політичних пріоритетів належить модернізація економіки, технологічне виробництво. Цей новий курс був проголошений мною рік тому (у статті «Росіє, вперед!». — Авт.) і в принципі, зустрів повну підтримку з боку всіх політичних та громадських сил... Третій стандарт — демократія повинна ефективно і повною мірою виконувати найрізноманітніші функції, включаючи поліцейські функції... Четвертою особливістю демократії є, на мій погляд, високий рівень культури, освіти, засобів комунікації і обміну інформацією. Чим освіченіша людина, тим вищий рівень її культури, тим вона вільніша в думках, тим самостійніша у своїх позиціях... І, нарешті, п’ятий стандарт демократії — переконаність громадян у тому, що вони живуть у демократичній державі. Це, можливо, суб’єктивна, але вкрай важлива річ. Адже, яке б визначення ми не давали демократії, скільки б ми не говорили про те, що в нас демократія, у тому числі і в Росії, звичайно, судити про демократію кожна людина має самостійно... Виникає запитання: чи відповідає цим стандартам Росія? Я можу чесно сказати — лише до певної міри, не до кінця».

Із демократією в Росії тісно пов’язана проблема модернізації — улюблена іграшка як Медведєва, так і Путіна. І тут виявляються досить важливі розходження в правлячому класі. Завжди, починаючи з царя Петра і закінчуючи Сталіним з його послідовниками, модернізація країни відбувалася зверху. Ривок досягався неймовірними зусиллями, шлях прогресу вистилався трупами, а країна так і не виходила зі стану відсталості. Ось і тепер президентові пропонується два принципово різні шляхи модернізації: ліберальний і під державним контролем. Із довгої риторики Медведєва на цю тему зрозуміло, що остаточного рішення стосовно цього дуже важливого питання немає і скоро не буде. З тієї простої причини, що модернізація найтіснішим чином пов’язана з демократизацією суспільства. Можна робити ракети, запускати космонавтів, виготовляти тисячі танків, перетворитися на моторизованого Чингісхана, а так і не зуміти робити те, що людям потрібне щодня в побуті. І причина полягає не в тому, що немає знаючих і вміючих фахівців, а в тому, що їхня праця не вільна і не оцінюється належним чином як у матеріальному, так і в моральному сенсах. Лише економічно і політично вільна людина може рухати прогрес і розвивати країну, а не навпаки. Історія не знає прикладів протилежного сенсу. Зате знає, що тоталітарні і авторитарні країни ніколи не вигравали змагання з вільними. Від СРСР і Куби до Північної Кореї. В останньої підтвердження цьому зовсім поруч — за 38 паралеллю.

Якщо все сказане брати за чисту монету, то непокоїтися опозиціонерам, які регулярно збираються і так само регулярно розганяються на московських площах, абсолютно нічого. Поліцейські круті заходи, що вживаються проти них, просто хвороби безперервного росту російської демократії. А вона, за Путіним-Медведєвим, у країні є. Лише виникає досить логічне запитання: як «палицею по довбешці» поєднується з поглибленням і дорослішанням цієї самої демократії? Чи знову ми маємо приклад того, що для німця добре, те зовсім не придатне для громадянина найбільшої за територією у світі країни. Власне, і Путін, і Медведєв дали на це відповіді. Перший у властивій йому формі «отримання по довбешці», другий — у більш завуальованій, у вигляді третього стандарту. Але хто має вуха, хай почує, а хто має очі, хай побачить. Зрозуміло, що демократія — це суворий порядок, а не вседозволеність для злочинних елементів. І, проте, якщо опозицію ставлять в умови, коли вона порушує владою наказані і незаконні обмеження і це вважається порушенням закону, то це ніяка не демократія, чи то молода, чи то зріла, чи якась інша.

І тут не можна не підкреслити досить важливий пасаж. На наш погляд, він начисто спростовує всі красиві слова президента Медведєва про демократію. Відповідаючи на запитання професора, директора Центру державного управління Карлтонського університету (Канада) Петра Дуткевича, президент зазначив: «...Але людина, яка перелякана, зашорена, яка боїться держави, боїться правоохоронних органів, боїться конкурентів, боїться життя, не може займатися модернізацією... Ми дещо зробили за останні два роки... коли проходить аналіз, ним зазвичай займаються аналітики або опозиція, вони кажуть: ну ось це все косметичні зміни якісь, а потрібно радикально все змінити... Звичайно, можна уявити собі іншу політичну систему, наприклад, парламентську демократію в Росії. Наші киргизькі друзі на цей шлях встали, але я відкрито вам скажу: для Росії, як, до речі, боюся, і для Киргизії, це катастрофа...».

Справа не в конкретній формі демократії. Її кожна країна вибирає собі, виходячи з історичних та інших умов. Проблема полягає в тому, що президентська форма демократії вимагає особливої обережності, оскільки часто закінчувалася диктатурою. Країни Латинської Америки цьому наочний приклад. І розмірковування про те, що парламентська демократія в Росії призведе до катастрофи, демонструють, що поки що авторитарні тенденції у ній до кінця не зжиті. Більше того, і сусідам даються рекомендації, як їм жити.

Врешті-решт, внутрішня справа Росії вибирати собі форму правління і форми демократії, якщо така там взагалі є. Нам же важливе те, що і в нас усе більше стає послідовників російського шляху. Таке враження, що і в Україні хочуть побудувати щось подібне. І саме для цього затівається перегляд Конституції. Не в об’ємі повноважень справа, а в наявності ефективно діючої системи заборон і противаг. Це вже стало загальною фразою через часте повторення, але не лише не втратило своєї актуальності, навпаки, про це потрібно думати все більше й частіше. Інакше ми будемо свідками спроби побудувати в Україні державу Путіна-Медведєва. При цьому натхненники цієї ідеї мають пам’ятати, що копія завжди гірша, ніж оригінал...

КОМЕНТАР

Гліб ПАВЛОВСЬКИЙ, директор Фонду ефективної політики (Москва):

— Це значною мірою визначає характер бесіди.

Путін зустрічався з дуже змішаною групою, де переважали журналісти, а це — абсолютно інший формат. А Медведєв зустрічався просто з інтелектуалами, західними теоретиками демократії — людьми, які значною мірою формують у Європі та США уявлення про концепцію демократії. Йшлося про абсолютно різні теми. Медведєв дуже добре ними володів, хоча питання ставили всі присутні, і вони не були компліментарними. На мій погляд, Медведєв дав нові уточнення своєї стратегії модернізації у зв’язку з її нерепресивним, недемократичним характером. Він позначив подання демократичної модернізації як перетворення Росії у вільну державу вільних людей, зменшення репресивного навантаження на суспільство, тим самим цим визнається, що таке навантаження є, і спирається проведення модернізації на людей нового складу — на людей, як казав Медведєв, яким не потрібні вожді.

Там було дуже багато цікавих тем. Зокрема, Медведєв різко відмежувався від китайської моделі, позначивши, що він не допустить авторитарної модернізації у Росії. Мені здається, це був дуже цікавий і важливий крок президента. Прем’єр нав’язав суворіші правила гри з противником — тепер, виступаючи проти нього, йому доведеться виступати проти конституційних засад Росії, проти демократії — це несподіваний поворот у наших суперечках.

Медведєв вважає за необхідне побудувати державу, але державу конституційну, а не персональну. Така політика втілюється у всіх країнах приблизно одним і тим самим способом — шляхом створення коаліції на підтримку даної політики. Медведєв теж створюватиме коаліцію, і він її засновує, спираючись на різні сили. Завжди потрібно формувати гурт підтримки і рухатися вперед. Для цього є така важлива опора як партія «Єдина Росія» і колишній президент Путін, який підтримує його курс.

Парламентська демократія піддається критиці не лише Медведєвим, але і в Україні, в Киргизії. Відомо, що це досить ризикована модель, особливо в дуже різнорідних за рівнем населення країнах. Якби в Росії після парламентських виборів склалася б така сама картина, як в Україні: західна Росія до Уралу проголосувала за одну партію, а східна — за іншу, тоді б довелося проводити ще одні вибори — зрозуміло, жодна влада цього б не допустила.